У різних життєвих обставинах ми можемо потребувати досвіду та порад інших людей, які вже пережили ту чи іншу ситуацію. Але не всі поради є проханими, а дехто з порадників інколи переходить межу та намагається вказати нам, що робити.
Яку професію обрати, коли одружуватися, народжувати чи не народжувати дітей, як їх треба виховувати — суспільство подеколи вважає своїм обов’язком нав’язати нам свою думку. Це не може не дратувати, бо своє життя ми маємо право будувати по-своєму.
Але чому ми так любимо роздавати поради іншим людям, навіть коли нас про це не просили? Кандидатка психологічних наук та психотерапевтка Олена Любченко розповіла, звідки походить цей феномен та як йому протистояти.
Чому ми любимо роздавати поради іншим людям
Є дві основні причини цього явища — культура та емоційний стан. Під культурою мається на увазі, що так заведено і це не вважається чимось поганим.
— Як розповідає знайома з Фінляндії, для фінів нуль проблем піти в сауну голяка з чоловіками й жінками, котрих ти вперше в житті побачив, але от робити мамі дитини зауваження, якщо дитина вередує, просто неприпустимо, — розповідає Олена Любченко.
Але українці мають протилежний погляд, тож вчити чужих людей виховувати дітей для більшості наших громадян — не проблема, каже експертка. І не лише що стосується цього, а й інших питань: побудові стосунків, зовнішньому вигляду, проявленні громадянської позиції тощо.
Ми й з друзями не дуже церемонимося: “Тобі б скинути кілограм 8, ти була б просто Барбі”, “Та йди вже від нього, знайдеш собі кращого”, — чого ми тільки їм не говоримо.
На відміну від порад, про які ми просимо, непрохані поради руйнують наші стосунки, сприйняття речей та навіть самооцінку.
І хоча наші знайомі, друзі, рідні або колеги завжди виправдовують себе тим, що хочуть кращого, часто за порадами ховається спроба самоствердитися, відчути свою експертність та мудрість.
— Нав’язування іншим нашої думки, надання порад, ніби підвищує нас над ними, дає ілюзію влади над ними. Так, ілюзію, адже реальний ефект такої поведінки — відчуження, — пояснює психотерапевтка.
Як протистояти негативному впливу непроханих порад
Звісно, є поради, які можуть бути корисними, навіть якщо інша людина їх не сприймає. Наприклад, коли у мами збивається дихання після трьох сходинок і ми їй радимо піти до кардіолога — це нормально.
Втім, остаточне рішення про відвідування лікаря залишається за мамою. Ми можемо запропонувати свою допомогу, але не можемо наполягати, як діяти дорослій людині.
Інша річ — коли надання поради викликане не турботою та бажанням допомогти, а спробою ствердитись у власній компетентності або нав’язати своє бачення ситуації.
— Невпевнені у собі та своїй цінності люди прагнуть здобути ці відчуття, але не через любов до себе і власні досягнення. Повчаючи інших, вони таким чином ніби переконують самі себе у власній “крутизні”, — впевнена фахівчиня.
Але ця поведінка не приносить жодної користі. Ми народжені йти своїм шляхом, навіть роблячи численні помилки, щоб досягнувши мети, відчувати прилив адреналіну, дофаміну, окситоцину, — і це робить нас задоволеними від життя.
Тому найкращим варіантом, якщо хочеться дати пораду, буде спитати, чи потребує її людина. Навіть якщо вона йде до прірви, то сама вирішує, куди заведе її життя. І негативну відповідь варто сприйняти так само спокійно, як і позитивну.
А як реагувати на поради, про які не просили? Найкращий сценарій — чесність:
- “Дякую, я вірю, що ти хочеш допомогти, але я вважаю інакше, і обираю інше рішення”;
- “Дякую, але я не просила твоєї поради, мені б зараз була б доречною твоя підтримка і віра в мене”.
Це може розчарувати твою родину та друзів, але це єдиний варіант бути господарем свого життя.
Особисті кордони — одна із головних рис дорослої, самодостатньої людини. Але і вони не панацея від усіх проблем. Подеколи вони можуть більше шкодити нам, ніж допомагати. В яких ситуація це може трапитися — читай в нашому матеріалі.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!