Колись за барикадами почалась нова історія нашої держави, коли ми побороли чимало внутрішніх бар’єрів, а стали на захист демократії та власних ідеалів.
Та в особистому житті й надалі деколи ховаємось за спорудами зі спогадів, помилок, сорому та страхів, перешкоджаючи власному розвитку на шляху становлення виняткової особистості.
Щодня ми споглядаємо, як деякі українці виявляють раніше небачену для світу героїчність. Та часом самі картаємо себе, що не впевнені, чи змогли б зробити те саме. Хтось згадує, скільки помилок наробив у житті, як хибно вважав ворога не таким страшним, або ж і досі побоюється, що робить мало для перемоги.
Мабуть, багато хто це відчував хоча б раз. Проте все це може стати перешкодою на шляху до нових звершень, на які, впевнено можна сказати, здатні усі українці. Варто лише побороти сором всередині себе.
Автори книги Людей — любити, речі — використовувати Джошуа Філдс Міллберн та Раян Нікодемус видавництва бестселерів Vivat пояснили, чому варто розуміти різницю між соромом та виною, як їх позбутись та найголовніше — навіщо це необхідно зробити.
Ми публікуємо уривок з їхньої книги, наданий видавництвом Vivat.
“Хоча ці два терміни часто вживають як синоніми, між ними існує істотна різниця. Вина повідомляє щось про наші дії: ми порушили правило, образили когось або вчинили не так, як би вчинила наша досконала версія, і тепер ми паскудно через це почуваємося. Сором же говорить про те, хто ми — яка наша сутність.
Сором сповіщає про внутрішнє почуття невідповідності, ніяковості або шкодування, — пише у своїй статті у Psychology Today Мері С. Ламіа.
Ось чому нам так складно обговорювати приховані істини. Нам здається, що коли ми випустимо їх у світ, усі дізнаються про наше невігластво чи безсилля, і ми станемо вразливими або безпорадними.
Але випустити істину у світ — це шлях до свободи.
Може бути неприємно, але краще хай буде неприємно, ніж соромно, бо дискомфорт із часом розвіюється, а от сором залишається і наростає.
Ми можемо впоратися з почуттям вини, зізнавшись у власних помилках і невдалих рішеннях: так, я наламав дров, рухаймося далі.
Натомість сором може затримуватися після сповіді, бо тепер світ знає правду: я не той, кого вдавав. А якщо всі почують цю правду, то нам здається, що ми негайно станемо не такими чудовими, як та досконала особа, яку ми зображували. На додачу, ця втрата слави нищить почуття власної значущості, що є основною людською потребою.
…Та разом з тим сором не завжди “поганий”. Він цінний тим, що підштовхує вас докладати максимум зусиль. Буває, що відчувати сором цілком нормально, зокрема, коли ви постійно чините всупереч інтересам себе майбутнього.
Якщо ви хочете стати письменником, але не пишете, якщо прагнете прийти у форму, але уникаєте тренувань, якщо сподіваєтеся отримати підвищення, але не хочете працювати, сором — це природня реакція. Емоційне покарання за постійні “неправильні” вчинки.
На жаль, надто часто природня реакція на сором — не виправити дії, а радше відступити, віддалитися, пороздумувати й взагалі заперечити наявність проблеми.
При неодноразовому повторенні цей цикл капітулянта веде до жалкування через минулу (без)діяльність, а ще — до відчаю через майбутні перспективи.
Позбутися сорому можна ось як: знайдіть, чим значуща не та особа, яку ви вдаєте, чи та, якою ви колись були, а найкраща версія вас самих. Тоді узгодьте свої дії з цією найкращою версією.
Для цього спочатку потрібно прийняти минулі нерозсудливі вчинки і тим самим прибрати постійне почуття вини. Та після цього треба йти ще далі.
Ви відмовляєтеся ховатися. Кожного дня ви проявляєте себе через маленькі, несподівані вчинки.
Ви продираєтеся крізь важку працю, навіть коли в цьому немає нічого веселого, сексуального чи підбадьорливого. Ви поводитеся так, щоб вами пишалася ваша майбутня версія.
Не майбутня версія когось іншого, а ваша майбутня версія, бо орієнтування на чужі ідеали — це саме те, від чого і з’явилося почуття сорому.
Як і всі, кого ви коли-небудь зустрічали, ви брехали купу разів. Ви припускалися помилок і ухвалювали невтішні рішення. Але йдучи вперед, не потрібно бути брехуном. Ви вищі за це. Ви володієте здатністю бути чесними — із собою та іншими — і спроможністю не бути байдужим до правди.
Якщо вам байдуже до правди, то вам байдуже до всього.
…Вам соромно змінювати кар’єру через те, що хтось подумає про ваше рішення, чи ви від чогось втікаєте? Ви соромитеся свого тіла через чуже уявлення про красу чи ви не у такій хорошій формі, як би хотілося?
Вам соромно за результат творчої праці, бо хтось “продуктивніший”, чи через розуміння, що ви могли б впоратися краще? Ви соромитеся того, що не в шлюбі, через очікування суспільства чи ви шукаєте партнера, з яким розділили б своє життя?
Це особисті питання, на які немає універсальних відповідей. Тож тільки ви маєте право відповідати за себе, бо те, що ненормальне для вас, може бути цілком нормальним для мене. І навпаки.
Дозволяти очікуванням інших людей формувати наші прагнення, поведінку і, врешті-решт, життя, завжди викликатиме вину і сором, бо ми ніколи не зможемо узгодитися із суперечливими цінностями інших людей.
Допоки ви нікому не шкодите, ви маєте жити в гармонії з власними стандартами — усе інше вестиме до незадоволення. Простіше кажучи, коли ви живете гармонійним життям, то ніколи не переймаєтеся тим, щоб чистити історію свого браузера”.
Також часом страх та сором можуть стати перешкодою для твого професійного зростання. Читай, як завжди стояти на своєму та не боятися попросити підвищення.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!