Невідомо, якою має бути життєва дорога кожної людини. Хтось поринає з головою у роботу, а декому миліше всі свої сили присвятити сім’ї. Проте коли на горизонті пенсійний вік, то чомусь більшість вирішує, що вже нічого цікавого у них на шляху не трапиться.
Тому чимало бабусь присвячують свій час онукам. Принаймні деякі діти вважають, що це абсолютно логічне заняття для літньої жінки, а ось саморозвиток — то вже надзвичайно складна та не потрібна їй справа.
Такі вікові та гендерні стереотипи все частіше стають причиною сварок усередині родини. Своєю чергою повномасштабна війна та життя разом кількох поколінь лише яскравіше підсвічують софіти над цим непорозумінням.
Тож яким може бути життя бабусі? Чи може вона собі дозволити займатись не лише онуками, але й саморозвитком, та як це зробити? Вікна поспілкувались з психологинями про те, як бабусям знайти взаєморозуміння та тримати баланс між сім’єю та власним життям.
Бабуся без вихідних
61-річна пані Катерина має трьох дорослих дітей та нещодавно втретє стала бабусею. Ділиться, що завжди готова прийти на допомогу в догляді за малечею. Адже сама розуміє, що це робота клопітка та нелегка.
Я стала бабусею майже в 52 роки. Це, звісно, радість і щастя. На час народження онуків я брала відпустки на роботі.
А коли перестала працювати, то почала майже весь час жити з онуками та допомагати у всьому, — розповідає жінка.
Така допомога була необхідна доньці та її чоловікові. Утім, спільне життя трьох поколінь приносило певний дискомфорт, непорозуміння та чвари, зокрема через різні погляди на виховання дітей.
На думку Катерини, батьки дозволяли своїм дітям забагато та не приділяли їм достатньо уваги через постійну зайнятість на роботі.
Відтак онуки дедалі частіше бешкетували, не слухались та влаштовували істерики, якщо їхні забаганки не виконувались.
Повномасштабна війна тільки ускладнила життя родини, адже всім довелося евакуюватись за кордон. На чужині вони орендували один будинок і жили всі разом. Донька “розслабилась” та зовсім перестала виконувати роботу по дому, сподіваючись на маму. А Катерина стала ніби хатньою робітницею та нянькою без вихідних.
Проживши в такому режимі півроку, бабуся зовсім втратила надію на те, що щось зміниться. Про саморозвиток, хобі та піклування про себе вона й не мріяла. Утім, їй усе-таки вдалося відновити баланс між онуками та власним життям.
— Тепер я знайшла можливість жити окремо, щоб мати більше вільного часу для себе, при цьому допомагаючи дітям.
Мене цілком влаштовує баланс часу: для себе п’ять днів на тиждень і два дні — для дітей, — розповідає Катерина.
Нині вона проводить час з онуками на вихідних і тоді, коли в цьому є гостра потреба. На прохання доньки бабуся приїжджає з іншого міста, де вже самостійно облаштувалась.
— У вільний час я вивчаю англійську мову, займаюсь фізичною активністю: скандинавською ходьбою, плаванням, вправами. Подорожую, читаю. Тобто присвячую себе улюбленим справам, — зізнається Катерина.
За словами жінки, сумувати їй не доводиться. Вона завжди має чим зайнятись. А в родині стало спокійніше, стосунки з донькою налагодились. Адже тепер зустрічі бажані та дозовані.
Я б хотіла порадити бабусям не боятися витрачати більше часу на себе, зайнятись справами, які завжди відкладали на “потім”, щоб стати щасливішими та здоровішими.
А тим, хто самотній, — знайти нарешті своє кохання. Дітей варто відпустити жити своїм життям, а не проживати за них їхнє, виконуючи замість них їхні обов’язки, — рекомендує Катерина.
Чому батьки перекладають догляд за дітьми на бабусь
Психологиня Ольга Гулей розповідає, що спокуса скористатися прихильністю бабусі як безоплатної няні була завжди. Можна зрозуміти, адже це близька людина для батьків дитини, й тому до неї зазвичай великий кредит довіри.
Крім того, багато хто вважає, що бабуся цілком очевидно доглядатиме за малюком краще, ніж хтось чужий (наприклад, няня). Утім, це не завжди так.
Не забуваймо про те, що бабуся виросла в іншому культурному контексті. Враховуючи нові технології, догляд за дитиною зараз змінився і потребує нових навичок, — зазначає психологиня.
Молоді батьки також часто нехтують віком бабусі, пропонуючи їй роль матері. Але їй однозначно складніше виконувати роботу з догляду за дитиною.
Під час війни старшим родичам частіше доводиться брати на себе піклування за дітьми. Це трапляється, коли батьки, скажімо, не мають фізичної змоги доглядати за малечею, або малюк узагалі втратив батьків.
Насправді ставлення до “обов’язків” бабусі після початку повномасштабної війни не змінилось, а підсвітилось. Війна — це тригер, який підняв переконання та очікування від бабусі, які були в її дорослих дітей ще раніше.
Просто в моменти стресу люди мають значно менше психічної гнучкості діяти варіативно. Простіше і безпечніше опиратись на власні усталені переконання, — каже Гулей.
Іншими словами, якщо батьки завжди мали підсвідомі очікування щодо того, як повинна поводитись бабуся, то під час війни це просто випливло на поверхню. При цьому раніше літні матері могли й не підозрювати, якими в уявленні їхніх дітей мають бути ідеальні бабусі.
Крім того, навіть уявлення жінок про свої “обов’язки” як бабусь могли бути інакшими. Про це говорить практична психологиня Ольга Кисленко, а також додає, що почуття провини від того, що не відповідаєш чиїмось очікуванням, аж ніяк не вказують на особисті бажання.
Почуття провини — це “я не відповідаю своїм ілюзіям про себе, якою маю бути”. Тому визначте, що про вас, а що не про вас.
Помилки у вихованні, які провокують аб’юзивне ставлення
Ольга Гулей переконана, що аб’юзивне ставлення і нав’язування догляду за онуками свідчать про неповагу до бабусі. Адже якщо дорослі діти поважають своїх батьків, то вони поважають і їхні кордони й приймають той факт, що в інших також є своє життя та справи.
Навичка поваги формується, коли дитина відчуває повагу відносно себе. Діти вчаться не словесними повчаннями, а чуттєвим досвідом, — вважає психологиня.
Тож Ольга Кисленко додає, що спершу на власному досвіді потрібно показати, що вчинки та слова мають відповідати одні одним. А також важливо показувати рідним свої захоплення та ділитись, чому вони важливі та яке задоволення приносять.
Крім того, діти змалечку мають усвідомлювати персональну відповідальність за свій добробут, обов’язки та досягнення бажаного результату.
А ще, радить Ольга Гулей, батькам варто розділяти поняття “послух” і “любов” і не ототожнювати їх в очах дитини. Адже любити ближнього і при цьому не хотіти виконувати якісь його прохання — цілком нормально.
Як пояснити дітям, що ти не працюєш бабусею
Ольга Гулей рекомендує бабусям та дорослим дітям усвідомити, що жінка, у якої є онуки, не має обов’язків щодо них. Так, вона може хотіти проводити з ними час, але, зрештою, зовсім не зобов’язана це робити.
Піклування про неповнолітніх дітей — обов’язок лише батьків та опікунів, що дуже чітко прописано навіть у законі. Тож бабуся може допомагати у вихованні малюків, тільки якщо виконано дві умови: жінка цього хоче і батьки дитини це дозволяють.
Крім того, варто звернути увагу на саме словосполучення “працювати бабусею”. Дійсно, піклування про малят — важка робота, що потребує багато сил через колосальну відповідальність за життя дитини й пов’язаний з цим стрес.
А тому така діяльність може бути оплачуваною. Це не обов’язково про гроші, але це має бути обмін, умови якого узгоджені заздалегідь. Натомість якщо йдеться про безоплатний догляд за дітьми, то це виключно волонтерство за бажанням.
Тобто батьки не можуть нічого вимагати від бабусі, примушувати її робити те, що їй не подобається, та виховувати дитину так, як вони вважають за потрібне.
Утім, заявити про свої бажання буває досить складно, особливо представникам старшого покоління. Адже вони переважно жили в парадигмі, у якій право хотіти / не хотіти сприймалося як егоїзм у негативному значенні.
Що ж робити? Рішення просте — говорити. Бабуся має пояснити, що вона доросла людина, у якої є відповідальність за своє життя, роботу, мрії, цілі тощо. Її діти для неї завжди будуть важливими, адже вона їх любить попри все. Та бабуся вірить у те, що вони можуть самостійно впоратися з власними малюками. Адже вони виросли сильними та життєстійкими людьми.
Ольга Кисленко також зазначає, що розмови — це і є здебільшого ключ до рішення будь-якої дискомунікації. Саме через те, що люди не вміють висловити свої почуття та бажання, можуть часто виникати сварки.
Тому потрібно все промовляти: “Я працюю і дуже хочу провести час із тобою та погратися. Зробимо це трішки пізніше, люблю тебе”.
Як дозволити собі якісно жити в літньому віці
Психологиня Ольга Гулей впевнена, що людина може змінювати все, що їй заважає у власній особистості. Спершу, звісно, може бути складно і дискомфортно, але це неодмінно принесе позитивні результати.
— Перше, що потрібно для цього, — ваше чітке бажання і намір. А далі — діяти, пробувати, й усе вийде. Вік не є обмеженням.
Жити добре — це навичка, і ви можете її розвивати, — запевняє фахівчиня.
Якщо є можливість і бажання, то можна знайти психолога або психотерапевта, з яким вам буде комфортно спілкуватися. Спеціаліст підтримає вас на шляху змін.
Також добре працюють групи підтримки. Разом пройти цей досвід легше і цікавіше.
Важливо не картати себе за власні бажання, які не збігаються з усталеними соціальними нормами та стереотипами.
— Піклуватись про себе — це нормально, адже тільки тоді людина матиме сили дбати про іншого. Пригадуємо правило в літаках: спершу маску надягаємо на себе, і тільки потім на дитину, — каже психологиня.
Якщо ж не вдається зрозуміти, чим хотілося б займатись у вільний час, Ольга Кисленко радить полинути у минуле та пригадати, а чого хотілось колись у дитинстві, чим мріялося зайнятись.
Згадайте все, чим хотіли займатися, будучи маленькими, і дозвольте це робити собі зараз.
Також для більш якісного життя спробуйте переглянути харчування та додати фізичну активність у буденні справи. Навіть прості прогулянки на повітрі допоможуть урізноманітнити найсумніший день. Крім того, на вулиці завжди можна зустріти однодумців, з якими можна буде поспілкуватися чи й організувати клуб за інтересами.
Варто зрозуміти цінність життя. Якби вам залишилося жити десять хвилин, що б ви зробили? Втілюйте плани, а не відкладайте на потім, бо це на кшталт теми “відкладене щастя”.
Як поєднувати родину та саморозвиток
Ольга Гулей радить жінкам написати всі свої справи на аркуш та розмістити їх за пріоритетами.
Спершу поставити те, що життєво необхідно. Адже голодна, знервована і невиспана людина навряд чи добре впорається з роллю бабусі. А вже потім, зважаючи на свій ресурс, можна виконувати інші завдання, зокрема й догляд за онуками.
Найкраща техніка відновлення сил — налагодити сон і відпочивати раніше, ніж геть заморилась, — ділиться психологиня.
Жінкам у будь-якому віці важливо дослухатися до своїх потреб і ставитися до них з повагою. Потурбуйтеся про свій сон, комфортний режим дня, безпечні умови життя, смачну і поживну їжу, приємну і важливу для вас діяльність.
Щодо останнього, то нині для літніх людей є багато освітньо-розважальних напрямів: курси та школи для дорослих, танцювальні гуртки, бібліотеки, психологічні групи підтримки, спільноти для спілкування тощо.
Мені подобається ідея, що основне покликання, яке є в кожної людини, — жити добре. І почати цим займатись можна у будь-якому віці.
Коли з’являється внутрішнє прагнення жити добре, то ідеї, що треба для цього робити, підтягуються.
У кожного це буде різна діяльність, але орієнтир зрозумілий усім: ти відчуваєш, що живеш хороше життя, — каже Ольга Гулей.
Можливості для саморозвитку бабусь
Якщо ти живеш у Києві і прагнеш долучитися до клубу для нових знайомств та спілкування, то можеш завітати до Клубу для людей 50+ у Vcentri Hub: Оболонь. Реєстрація за номером: +38 097 140 90 67.
Крім того, гарною можливістю стати трохи ближчими до свого коріння та пізнати основи рідної української мови може бути відвідування Мовного курсу в рамках Всеукраїнського проекту Єдині. Реєстрація за посиланням.
Можна вивчати й іноземні мови. Якщо прагнеш чогось нового, долучися до курсу Англійської мови для дорослих початківців. Телефон для реєстрації в безкоштовну групу: +38 093 389 44 57.
Учитись — ніколи не пізно. Тому навіть на пенсії можна опанувати нові та важливі знання або ж змінити професію й знайти омріяну роботу.
У низці українських міст працюють Університети третього віку. Наприклад, на сайті КМДА зібрані адреси навчальних закладів для літніх людей у столиці.
А якщо у твоєму населеному пункті немає такої ініціативи, то ти можеш опанувати нові навички онлайн за допомогою освітніх платформ: Coursera, Prometheus та інших. Багато з них з початком повномасштабної війни відкрили для українців доступ до своїх курсів безоплатно.
Якщо ти надаєш перевагу активному відпочинку та живеш у Львові, то можеш долучитись до безкоштовного танцювального класу у Львівському міському територіальному центрі соціального обслуговування.
Заняття проводяться двічі на тиждень на постійній основі. Дізнатись детальнішу інформацію можна за посиланням.
Подорожувати та відкривати нові куточки своєї країни також можна бюджетно та цікаво! Туристична компанія Pro-Ukraine організовує так звані вільні екскурсії Києвом для людей будь-якого віку.
Це означає, що фіксованої плати немає. Гіди працюють виключно за донати клієнтів. Переглянути найближчі екскурсії та зареєструватись на них можна за допомогою гугл-форми.
Боїшся їхати далеко від дому? Тоді онлайн-екскурсії просто створені для тебе. Завдяки проекту Управління туризму Київської ОДА ти можеш побачити віртуальний музей пам’яті війни й перенестись у реалії звільнених від росіян містечок і сіл Київщини — Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Горенки та інших населених пунктів.
А якщо ти обожнюєш мистецтво, то не втрать шанс віртуально пройтись коридорами усесвітньо відомих музеїв та галерей:
- Метрополітен-музей (Нью-Йорк, США)
- Чиказький інститут мистецтв (Чикаго, США)
- Музей Ван Гога (Нідерланди)
- Лувр (Париж, Франція)
- Музей історії мистецтв (Відень, Австрія)
- Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (Коломия, Україна)
- Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри (Львів, Україна)
Якщо тобі не вистачає спілкування, завжди можеш звернутися на гарячу лінія проекту Мій телефонний друг за номером 0 800 202 147 (з понеділка по п’ятницю з 12:00 до 20:00).
Також до проекту можна долучитися як волонтер, оскільки в організації немає вікових обмежень. Зареєструватись можна на сайті проекту за посиланням.
До речі, у попередньому матеріалі нашого спецпроекту ми розповідали історії українських жінок, які знайшли в собі сили, щоб боротися з обставинами. Усе, щоб нагадати тобі про твою силу та вкотре сказати, що все буде добре, ти впораєшся.
Матеріал створений за підтримки Асоціації Незалежні регіональні видавці України в рамках реалізації грантового проекту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
