Це Ірина Перегрим-Фединяк, і вона далекобійниця. Не так ти уявляв(-ла) працівників цієї професії? Це тому що в нашій країні досі вірять в стереотипи, а в Європі жінка-далекобійниця — звичне явище.
Дівчина в дитинстві мріяла бути співачкою, адже має гарний голос і ділиться своїми піснями на сторінці у Facebook.
Навчалася у Львові за спеціальністю менеджмент готельно-ресторанного бізнесу. Працювала барменом та офіціанткою, поки не стала візажисткою.
Ірина сильно захопилася цією професію, та й прибуток вона приносила хороший. Але одного дня в її житті все змінилося.
Як наважилася стати далекобійницею
Чоловік Ірини — далекобійник, тож саме від нього вона отримала пристрасть до цієї професії.
— Вперше я сіла за кермо вантажівки у рейсі з чоловіком. Його вантажівка саме стояла на паркінгу, і він просто запитав, чи не хочу я зробити коло і спробувати, як це — їздити на такій великій машині. Звісно, я одразу погодилася, — розповідає Ірина.
І в той момент, коли я сіла за кермо, в мені клацнуло — це воно! Це те, чим я дуже хочу займатися.
Рідні Ірини не вірили, що дівчина говорить серйозно. Доки за тиждень до від’їзду за кордон Ірина не показала рідній мамі документи для працевлаштування. Ірина мала їхати працювати в Польщу.
За роки своєї роботи вона вже об’їздила 14 країн та 100 тисяч кілометрів.
Жінка розповідає, що навчалася кермувати в спеціальній школі для далекобійників. Там дізнаєшся теорію й практику та складаєш заліки.
Але найкраща школа, повторюся, — мій чоловік.
— Саме завдяки йому я впевнено кермую. Хоча під час навчання були тисячі невдалих спроб, сльози, нерви, страх.
Найважче в кермуванні вантажівкою, говорить Ірина, це паркування, адже треба знати всі нюанси та габарити своєї машини.
Зараз дівчина працює в міжнародній компанії в Польщі. Відразу після працевлаштування її відправили на навчання.
— Компанія відправила мене на навчання для отримання коду 95, і це був ще один серйозний стрес. Я знала польською лише побутові фрази, а тут польською всі лекції, термінологія, іспити.
Це був чи не найважчий період: мої перші уроки тривали годинами, кожне слово шукала в перекладачі, половини змісту не розуміла, спілкування з викладачами теж польською.
Потім я стисла зуби, зосередилася на меті.
Здолала всі страхи, проблеми й уже через тиждень навчання почала потрохи забувати про перекладача. Іспит теж був польською — вперше в житті так хвилювалася. Але нічого: склала на відмінно з першого разу, — ділиться спогадами дівчина.
Як реагують інші на жінку-далекобійницю
Ірина розповідає, що в Європі це звичне явище, тож не викликає подиву у людей. Заправки, парковки облаштовані під жінок і чоловіків, навіть подекуди існують жіночі парковки.
Це в нас досі побутують якісь радянські стереотипи, що жінка за кермом — це ненормально, і принижують її здібності.
До речі, вантажівки мають все необхідне для роботи та відпочинку.
— У нас добре облаштовані автівки: є мікрохвильові печі, перетворювач напруги з 24 на 220 В, а це означає, що я можу навіть сушити й рівняти волосся.
Є холодильник і достатньо шухляд. Я до того ж завжди беру з собою улюблену постіль.
Робота з чоловіком
Ірина працює разом зі своїм чоловіком, вони перебувають у подвійному екіпажі.
— У нас чіткий і нормований графік роботи й відпочинку.
Зараз режим шість — вісім робочих тижнів і два — три тижні вихідні.
Робочий день у нас триває 21 годину, з них 18 годин в дорозі: дев’ять годин один водій, дев’ять — другий, і кожні 4,5 години ми міняємося. Після зміни маємо дев’ять годин паузи, — розповідає жінка.
Ірина каже, що важко лише перший тиждень роботи, адже сумуєш за домом та рідними. Тако само й останній тиждень, адже подумки ти вже вдома.
Жінки — просто неймовірні та руйнують усі стереотипи. Раніше ми розповідали історію української пілотеси Юлії Слободянюк.