“Мені обривали телефони і пропонували виїхати” — Фіма Константиновський про опіку над майже сотнею дітей, хейт і нові проекти

Телеведучий, шоумен та гуморист Фіма Константиновський все частіше звертається з екрана до глядачів. Віднедавна він ведучий шоу Поле та капітан команди в Хто знає? Обидва проекти виходять на Новому каналі. Але що стоїть за проектами?

В ексклюзивному інтерв’ю для Вікон Фіма відверто поділився історіями про залаштунки програм, роздумами про ситуацію в Україні та детально розповів про Shelter у Дніпрі, яким опікується. У кінці матеріалу є наше повне відеоінтерв’ю.

— У березні на Новому каналі стартували шоу Поле та Хто знає? Обидва проекти — це квіз-шоу. І ти там є телеведучим. Що нового побачать глядачі?

— Квізи — це моє. До цього я вів на Новому каналі реаліті-шоу про стосунки. Попри цікавість, це було більш якесь акторське завдання. Саме квізи мені подобаються більше, тому що я в них граю з друзями. Я завжди їх дивився. Формат “питання-відповідь” для мене цікавий і пізнавальний.

Якщо ми говоримо про Поле, то це шанс доторкнутися до міжнародного формату. Це дуже крутий досвід.

Я вважаю, що це проект, в якому ми чітко розмежовуємо розважальне шоу та нашу реальність. Ми постійно нагадуємо людям про війну. Вони розповідають свої історії, проблеми.

Я дуже чекав на це шоу, тому що ми його знімали аж торік у жовтні. І я дуже вдячний Нідерландам за те, що нам надали таку можливість. 

— Як відбувався процес  зйомок, і чому саме в Нідерландах? Чи багато було хейту на те, що зйомки проекту були не в Україні?

— Поясню одразу, чому шоу знімали у Нідерландах. Тому що нам цей формат просто подарували. Зйомки проекту обійшлися каналу мінімальними затратами. Нам надали майданчик, усю техніку та людей, які працювали на ній. Від нас поїхало п’ятеро людей на три знімальні дні. 

Більшість країн знімають один випуск на день. Ми ж у другий знімальний день відзняли п’ять програм. Якщо не помиляюся, це рекорд серед усіх продакшенів, які знімали Поле.

Це було дуже важко, але у нас не було інших варіантів. Знаєте, я був би тільки за, якби зйомки були в Україні. Однак, якщо порахувати, скільки коштувало б побудувати такий павільйон, то, повірте, всі скандали з Євробаченням були б квіточками.

Але все одно знаходяться ті, хто кажуть: “А чому Нідерланди? О, такі патріоти, а виїхали!”. Хейт є, але навіть у коментарях є люди, які захищають. Я за відкритість. Не знімати цей проект, коли є така можливість, було б нерозумно.

Це майже телевізійне волонтерство, яке нам надала нідерландська телекомпанія. Я сподіваюся що буде 2-й сезон. Однак, це залежить не від нас, а від тих людей, які можуть нам надати такий майданчик знову. Я дуже сподіваюсь, що колись це буде шоу взагалі не про війну і не про благодійну мету. Бо так відбувається в інших країнах, в яких немає війни. 

— До речі, як ти реагуєш на хейт? Чи є речі, які можуть тебе засмутити чи розізлити?

— Розізлити вже ні. Я думаю, що до повномасштабної війни я був більш експресивним. На мене більше впливав хейт, який я читав. Зараз мені все одно. Я просто знаю, що в 95% випадків людина, яка пише це, зробила набагато менше, ніж я. Тож я не завжди відповідаю хейтерам. Коли бачу, що є претензії заради претензії, то не відповідаю. А коли людина, можливо, хоче дійсно дізнатися відповідь на запитання — відповім.

— На своїй сторінці в Instagram ти постійно оголошуєш збори грошей на потреби військових. Чому зараз їх важко закривати? Люди втомилися від війни, чи просто збідніли?

Насправді я сподіваюся, що люди не донатять, тому що збідніли. Це об’єктивна причина. Однак, якщо вони просто втомилися — це сумно. В Instagram зараз відбувається міні інтернет-війна з Meta. Вони зносять сторінки, пости про збори, кидають в бан.

Я створив Telegram-канал, і там ми збираємо орієнтовно двадцять п’ять тисяч гривень щодня. За тиждень можемо зібрати на автівку. Робота не зупиняється. У нас не було ще жодного вихідного, ані 31 грудня, ані 1 січня.

Я знайомлюся на пряму з військовими, тому що збір має бути перевіреним. На жаль, зараз є багато шахраїв в інтернеті.

— В одному з інтерв’ю ти відверто зізнавався, що тобі страшно воювати. Утім, говорять, що війна торкнеться кожного. Чи все ж таки ти готуєшся до цього моменту — морально і фізично? 

— Це моя чесна позиція. Я сказав те, що дійсно відчуваю. Я розумію всі коментарі, коли люди пишуть: “А нам не страшно? А моєму чоловікові не страшно?”. Я це все розумію.

Я жодним чином не заброньована людина. У мене немає жодних довідок, про те, що я якийсь хворий, або у мене є якісь вигадані діти. Такого немає. І кажу як є — страшно.

Чи готуюсь я? Фізично, може, й так. Ходив на деякі уроки тактичної медицини, спілкуюся з військовими. Я намагаюсь зрозуміти, як працює армія, як це все відбувається. 

Читати на тему

Без демобілізації та з електронним кабінетом призовника. Що змінить новий закон про мобілізацію

Закон про мобілізацію вніс нові правила ставання на облік та ввів порушення за несвоєчасну подачу особистої інформації. Читай, що зміниться для військовозобов’язаних і коли розроблять окремий закон про демобілізацію.

— До речі, чи часто тобі пишуть у соцмережах “а чому не на фронті?”

— Та всім пишуть. Мені, мабуть, не так часто. Але, знаєте, це ж пишуть зазвичай не військові. Люди, які теж не на фронті. За  повномасштабну війну я навчився себе цінувати і оцінювати те, що я роблю. Я вважаю, що я роблю немало.

Якщо ми кажемо про збори військовим —  це одне. Але у мене вже третій рік є Shelter у Дніпрі, в якому під моєю опікою зараз 82 дитини. Це чимала зона відповідальності. Подарунки на дні народження, Новий рік. Приїжджати, розважати, відволікати…

— Про Shelter. Як з’явилася така ідея, і чому саме цей напрям ви обрали?

— Сам Shelter я не відкривав. Є одна жіночка, яка живе у Дніпрі поруч із будівлею, яка 10 років не функціонувала. Туди з’їжджалися переселенці зі Сходу. Спочатку вони ховалися в укритті поруч, а потім їх стало дуже багато і вони потребували помешкання, де можна було б повноцінно жити. Вони домовилися з охороною цього будинку. Там, до речі, раніше був інститут.

Спочатку я їздив по невеличких шелтерах, а потім мені розказали про цей. І я почав ним комплексно займатися. Ми закривали всі нагальні потреби — закупили ліжка, організували харчування, забезпечили одягом. Я почав займатися дітьми, і досі це роблю.

— Наскільки дорого його утримувати? Хто допомагає з фінансуванням?

— Точно не влада. Допомога йде від приватних осіб. У нас була міні-війна з інститутом, який торік викупив цю будівлю. І ми боролися за цей Shelter. Зараз вже на фінальному етапі, коли, можливо, все ж таки у нас будуть документи про юридичні підстави проживання там. І фондам буде легше нам давати гроші, адже зараз не можуть допомогти через юридичні моменти, які ми й намагаємось владнати.

Дітей я розважав, водив у кіно, парки. Це все — за власні кошти. Після одного інтерв’ю з’явилося двоє людей, які мені допомагають щомісячно грошима. Вони йдуть на розваги дітей та лікування.

У нас є хлопець Андрій, у якого аутизм. До того ж він не вмів жувати. Перший рік я по всій країні шукав дитяче харчування — картоплю та броколі. Саме з таким смаком, бо більше він нічого не їв. Згодом таке харчування в країні закінчилося, бо, як виявилося, виробник спонсорує війну в Україні.

Нарешті ми знайшли лікаря, який вже понад рік вчить його жувати, адаптуватися. І на це йде близько 25 тисяч гривень на місяць. Я не можу сказати, що це для мене величезна сума, але якщо брати до уваги інші історії, то виходить немало. Я дуже вдячний всім, хто допомагає. Є навіть одна дівчина, українка, яка живе у Китаї. Вона  теж щомісячно надсилає певну суму грошей.

Читати на тему

Їм потрібна не лише їжа. Акторка Юлія Шугар про допомогу вуличним тваринам

Акторка серіалу Молода Юлія Шугар розповіла на шоу єПитання, як вона піклується про вуличних тварин: читай у матеріалі.

— Про особисте. Нещодавно була річниця стосунків із вашою новою дівчиною Лізою. Що змінив цей рік?

— Мені здається, що під час війни легше, коли хтось є поруч. Вдвох це переживати набагато простіше. Відчуття стабільності давно не було. Так, щоб ти просто знав, що буде завтра, що буде через місяць. І коли у тебе є кохана людина і ти знаєш, що, як мінімум, вона буде поруч — вже трішки легше жити.

— Про одруження не думаєте?

— Та ні, поки що не думаємо. Подивимось. Не знаю. Я був у шлюбі, і Ліза була у шлюбі. Було непогано. А коли буде наше одруження — побачимо. Я сподіваюсь, що колись буде. Просто як людина, яка веде весілля, знаю, що це недешево. Мабуть, трішки почекаємо.

— Фіма, що б ти хотів сказати нашим читачам?

— Я не знаю, коли скінчиться війна, не знаю, що у вас у голові, про що ви думаєте, але просто знайте — якщо ви сядете у машину, то за якихось три годинки приїдете в місце, де тривають бойові дії. Там, де гинуть наші хлопці та дівчата.

Щоранку прокидаючись, думайте, завдяки кому це все? Не перекладайте відповідальність, постійно донатьте. Ви просто не уявляєте, скільки життів врятували ваші п’ять гривень, які стали частиною мільйонів.

Знаєте, коли мене питають: “Де ти був всі 8 років?”, не знаю, де я був. Я був в Україні, але сказати, що я допомагав армії — не можу, сказати, що я ставився до цього як до чогось потрібного — ні.

Якщо ви зараз перетворитеся на таких людей, які просто чогось чекають — не робіть цього. Не чекайте перемогу, робіть щось для неї.  Якщо просто чекати, то вона, можливо, ніколи не настане.

Якщо вам кажуть фразу: “Коли ми переможемо?”, я б вам радив відповідати — якщо ми переможемо. Можливо, так у вашій свідомості буде більше розуміння, що треба щось робити задля нашої Перемоги. 

— До речі, ти ніколи не розглядав питання жити за кордоном?

— Мені на початку повномасштабної війни, як кажуть, обривали телефони і пропонували  виїхати кудись.  Пропонували “липові” довідки про здоров’я, аби відкосити від армії. Зараз за кордоном я б не хотів жити, я б хотів дочекатися перемоги, відбудувати країну. Потім, можливо, коли вже буду сильно дорослим і сивим, то кудись поїду. Не назавжди. Просто на літо чи зиму.

Фіма з батьками

Я ніколи не думав, щоб переїхати. Ну а як? Тут всі. Тут добре. Я зараз ставлюсь так собі до тих, хто переїхав за кордон. Я маю на увазі тих, хто називається лідерами думок. Все ж таки треба бути тут, в Україні. Від цього багато залежить, особливо, якщо в тебе є аудиторія. Ти повинен давати приклад, а не звалювати. Це неправильно.

Я адекватно розумію, що саме Україна дала мені все, що в мене є. Я ніколи не користувався зв’язками. Завжди добивався всього сам — ходив на кастинги, жартував, надихався гумором, удосконалювався. Моя заслуга в цьому велика. Але це все я здобув в Україні. Я отримував гроші від українців, я веселив українців, я дружу з українцями. Мене народили євреї, але українці. Тому я точно буду тут.

Схоже, що багато акторів і телеведучих намагаються не реагувати на хейт, принаймні й український актор Тарас Цимбалюк розповів, що не бере негативні коментарі близько до серця. 

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.