У свої 31 я починаю шукати баланс — Анна Різатдінова про життя після спорту та свій проект-натхнення

Анна Різатдінова — українська художня гімнастка, олімпійська чемпіонка та засновниця мережі шкіл художньої гімнастики для дітей, ексклюзивно для Вікна-новини розповіла про те, яку роль відіграє команда в її житті, найважливіші фактори для успіху спортсмена, про час або його відсутність на особисте життя та важливість передавати свої знання наступному поколінню.

Готова була відмовитися від усього

— Що, на вашу думку, є найважливішим фактором, який привів вас та приводить інших спортсменів до олімпійського золота?

— На власному досвіді можу з упевненістю сказати: для успіху важливі працездатність, характер і безмежна відданість. Лише той спортсмен, який по-справжньому фанат своєї справи й готовий пожертвувати всім заради медалі, здатен досягти великих результатів. Це означає залишатися в залі на ніч, приходити першим і йти останнім. Якщо інші виконують завдання десять разів, він зробить двадцять.

Працювати більше за всіх не тому, що очікуєш винагороди, а тому, що просто дуже сильно прагнеш бути першим, здобути медаль, стати найкращим. Це і привело мене до успіху.

Навіть вчора мені надіслали відео, на якому було багато талановитих дівчат, які колись були кращі за мене талантом і зовнішністю. Також вони переважали мене за природними даними на дві-три голови. Однак, на мою думку, я жила гімнастикою і мрією взяти медаль на Олімпійських іграх, готова була відмовитися від особистого життя, подруг, спілкування з родиною. Мені не потрібно було нічого, крім медалі. А хтось, наприклад ці ж дівчата, обрали інший шлях, і тому не дійшли до Олімпіади.

— Яку роль, на вашу думку, відіграє команда та тренери в успіху та досягненнях спортсмена?

— Команда — це все. Без неї я б нічого не досягла. Саме команда формує спортсмена. Спортсмен — це обличчя, але я чудово розумію, що без підтримки тренерів, лікарів, хореографів і суддів мої успіхи були б неможливі.

Я — дівчина, яка не мала особливих фізичних даних для цього виду спорту, не володіла природженим талантом, але завдяки професіоналам і моїй повній віддачі ми досягли успіху.

Читати на тему

Підтримують свого президента: Ганна Різатдінова про колективну відповідальність спортсменів з РФ

Українська художня гімнастка та бронзова призерка Олімпійських ігор Ганна Різатдінова розповіла, чому спортсмени не можуть бути поза політикою та про що говорять їхні символіки на формах.

— Як вам вдавалося та вдається поєднувати виснажливі тренування з відновленням і часом на особисте життя та простір?

Раніше мені зовсім не вдавалося знайти баланс — існувала тільки гімнастика. Уявіть собі: два тренування на день, навіть у неділю я приходила в зал. Хобі, розваги? Нічого цього не було. Я нікуди не ходила і не відпочивала, а це крайність, до якої не варто доходити.

Через відсутність балансу я часто відчувала психологічне вигорання. Потрібно було відволікатися, мати особистий час для себе, але я повністю віддавалася спорту. Вдома я дивилася фільми на зразок Рокі або Крихітка на мільйон, щоб надихнути себе на наступний день, і все, що мене оточувало, було пов’язане лише зі спортом і мотивацією.

Коли Олімпіади закінчилися, я зрозуміла, наскільки важливий баланс. Зараз, у свої 31, я тільки починаю його шукати. Часто помічаю, що, занурюючись у справи академії, забуваю про прості речі: навіть наповнити продуктами холодильник чи сплатити рахунки сина.

Тепер я намагаюся планувати свій час більш усвідомлено.

Вранці займаюся спортом, медитую або працюю над особистими питаннями з людиною, яка допомагає мені опрацьовувати дитячі травми, які чималою мірою виникли через спорт.

Після цього я занурююся в роботу академії, займаюся проектами, організовую змагання, управляю філіями. Але тепер не забуваю, що потрібно знаходити час і для особистого життя — іноді змушую себе сходити на концерт або в театр. Це необхідно, хоча мені, як спортсменці, доводиться нагадувати собі, що піклуватися про себе не менш важливо, ніж про роботу.

— Як вам вдавалося та вдається поєднувати виснажливі тренування з відновленням і часом на особисте життя та простір?

— Олімпійський шлях — це щось неймовірно складне, і слова не здатні передати всю його сутність. Люди бачать лише яскраві моменти Олімпіади: фанфари, феєрверки, святкову атмосферу. Але за цим святом стоїть величезна робота і жертви, які знаємо лише ми — спортсмени і тренери, особливо в художній гімнастиці. Я відмовилася від звичайного життя заради медалі. Це висока ціна, яку доводиться платити.

У мене залишилися спогади, коли ще в Криму тренери казали, що я “не така”: недостатньо красива, недостатньо здібна. Ці слова назавжди закарбувалися в мені й впливають навіть зараз, коли в мене вже є дитина. Багато з цих емоцій доводиться пропрацьовувати з фахівцями. Спортивне життя — зовсім інше, і ми часто втрачаємо ті емоції, що переживають інші дівчата в 16-18 років. Те, що для багатьох є нормою в юності, я відчуваю лише зараз. Це стосується і стосунків, і дружби.

Фото: Instagram

Коли я залишила великий спорт у 23 роки, мені здавалося, що я — “зірка”, яка тільки-но підняла прапор України. Але насправді я нічого не знала про реальне життя, адже більшу частину його провела в залі.

Серце було віддано медалі, а досвід життя довелося пізнавати пізніше, ніж моїм одноліткам.

Тому ми часто вчимося на помилках, пізніше здобуваючи той досвід, який інші отримують у юності.

Доводилося ховати емоції

— Які найскладніші моменти, на вашу думку, супроводжують спортсменів до отримання ними олімпійського чемпіонства? Чи були такі моменти у вас та як вдалося їх подолати?

— Найскладніше — витримати всі вимоги дисципліни. Мотивація спочатку підтримує, але з часом ти починаєш помічати життя навколо. Йдеш на тренування і бачиш, як твої ровесники гуляють з друзями, живуть нормальним життям, можуть дозволити собі відпочинок. А ти не можеш навіть показати, що щось болить чи засмучує, емоції доводиться приховувати.

Навіть інтерв’ю не можна давати відкрито, щоб не зашкодити своїм результатам.

Перед змаганнями все має бути під контролем: нікуди не виходь, не їж зайвого, не виказуй надмірної радості. Святкувати день народження? Забудь. Усе життя зводиться до “не можна”. І якщо так живеш рік, два, ще можна витримати. Але коли ці рамки тримають тебе понад десять років, це стає величезним випробуванням.

Академія як друга дитина

— Ви також є засновницею власної академії з художньої гімнастики, якій вже понад 4 роки. Чи важливо, на вашу думку, спортсмену передавати свої знання та навички новим поколінням?

— Академія для мене — це як друга дитина, адже вона потребує величезної уваги, часу та зусиль. Через неї, як і у випадку з дитиною, радієш, нервуєшся, переживаєш. Кожен спортсмен, на якого вкладали свій час і зусилля тренери, держава, близькі люди, має, на мою думку, передавати цей досвід. Хтось йде в журналістику, хтось стає депутатом чи розвиває спорт на посаді у федерації.

Для мене важливо було зробити щось справді корисне для дітей, для країни, для майбутніх спортсменів.

Після Олімпіади, коли завершився один великий етап життя, я запитала себе: а що далі? Що корисного я можу зробити? Відкрити магазин чи салон? Але це не про користь. Я хотіла залишатися у спорті та передавати свій досвід дітям. Спочатку я їздила з майстер-класами по всьому світу, зокрема в такі країни як Бразилія, США, Мексика.

І в якийсь момент запитала себе: чому я передаю знання там, а не в Україні? Так і народилася ідея академії, де я хотіла виховувати не просто чемпіонів, а ментально здорових, гармонійних дітей. Для мене важливо, щоб через спорт вони розвивалися екологічно, незалежно від того, стануть вони олімпійцями чи ні.

Але з відкриттям академії з’явилися нові виклики. У нашому виді спорту для залу потрібні особливі параметри: стелі висотою 7-8 метрів, що вже важко знайти, а після початку війни вимоги стали ще суворішими. Зал має бути з бомбосховищем і генератором — ми адаптуємося до реалій, але для мене важливо, щоб академія була безпечним, екологічним місцем, де діти можуть займатися гімнастикою.

Це більше, ніж бізнес чи проект — це моє натхнення, місце, де діти можуть знайти підтримку і простір для зростання.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от ANNA RIZATDINOVA. OLYMPIC MEDALIST ???? WORLD CHAMPION ???? (@anna_rizatdinova)

Поради від чемпіонки

— Які поради ви б дали молодим спортсменам, що прагнуть досягти таких самих висот та завоювати своє олімпійське золото?

— Щодня в академії, коли я бачу, що дитина просто стоїть у залі без інтересу, мене це хвилює. Час тренування дуже цінний, і за ці години можна багато чого досягти. Але якщо дитина стоїть без діла, відчувається відсутність бажання, це викликає в мене тривогу. Тому я завжди спілкуюся з дівчатами, намагаюся мотивувати їх, допомогти знайти справжнє зацікавлення.

Перше, що слід з’ясувати: чи сама дитина хоче займатися художньою гімнастикою, чи це більше бажання батьків.

Якщо інтерес є, важливо показувати їй приклади для натхнення: увімкнути записи Олімпіад, показати виступи чемпіонок, щоб дитина захоплювалася і прагнула стати схожою на них. Так у неї з’явиться конкретна мета.

Батькам раджу завжди підтримувати дитину, ніколи не сваритися за невдачі. А самій дитині хочу сказати: якщо ти хочеш бути першою, запитай себе, чи готова ти докласти всі зусилля? Готова приходити рано вранці, виконувати додаткові вправи, тренуватися з повним навантаженням?

Якщо так, йди вперед, не зупиняйся, і тобі все вдасться, навіть якщо інші сумніваються. Поглянь на мене, Аню Різатдінову: у моєму житті теж багато хто казав, що нічого не вийде. Але якщо віра і праця є, успіх обов’язково прийде.

Займатися олімпійським спортом варто лише тоді, коли дитина повністю віддана своїй меті.

Якщо ж вона не готова працювати, приходити до зали зранку і тренуватися з ентузіазмом, то великі досягнення можуть залишитися недосяжними.

Якщо тебе надихають історії наших чемпіонів, радимо також почитати ще одне ексклюзивне інтервʼю: фрідайверка Катерина Садурська розповіла про свою найбільшу глибину, чому обрала фрідайвінг та де знаходить сили на нові звершення після виснаження. 

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!