Про трагедію Маріуполя, мобілізацію в Росії та контрнаступ ЗСУ — велике інтерв’ю Олексія Арестовича

Радник голови Офісу президента України Олексій Арестович розповів в ексклюзивному інтерв’ю, скільки ще триватиме війна в Україні, де Росія має сили наступати та за яких умов зміна режиму в Росії може бути вигідною для нас.

— У своїх перших інтерв’ю щодо війни ви казали, що наприкінці квітня вона мине пікову точку. Пізніше ви казали в інтерв’ю Марку Фейгіну про неминуче продовження з перервами до 2035 року. Що змусило вас зробити такий висновок?

— Оскільки радикально змінюється зовнішньополітична ситуація, доводиться кардинально коригувати прогнози. Коли я казав, що зіткнення можливі до 2035 року, я оцінював тодішню позицію Заходу, яка не давала нам впевненості, що ми отримаємо достатню кількість військової допомоги.

Якщо ви пам’ятаєте, це була середина березня, і зовсім неочевидно було, що допомога буде в такій кількості, яка дозволить перемогти.

Зараз Захід принципово змінив позицію. Навіть змінили позицію ті країни, щодо яких ми не могли очікувати такого — Німеччина, Угорщина.

І ми зараз маємо консолідовану західну позицію щодо вступу України в ЄС, повернення дискусії про НАТО, дуже жваву дискусію щодо U24, тобто покращене членство в НАТО з 5 статтею гарантій, але яка працює набагато швидше.

Маємо зустріч з міністрами оборони 40 країн, маємо голосування парламенту США за ленд-ліз, маємо $33 млрд, виділених на допомогу нам. Ми насправді багато чого маємо, зокрема позицію від воєнного керівництва Великої Британії та США про те, що війна Росії з Україною має скінчитися такою поразкою Росії, щоб вона взагалі не мала змоги більше погрожувати.

А Захід, він такий — довго запрягає, але швидко їде. Якщо вони зробили таку заяву, то це вирішене питання. І вони будуть вести Росію до поразки на території України.

Це буде доведення путінського режиму до стану, коли він уже не зможе загрожувати.

Зараз він усім загрожує — нам, Польщі, Молдові. А оскільки зараз загальна допомога пішла, вона має бути накопичена у величезній кількості, яка достатня для того, щоб наші війська пішли в наступ.

І це займе пристойний термін — місяць-півтора. Тобто в середині червня — кінці липня може йти мова про створення ударних угруповань ЗСУ для того, щоб перейти в наступ. Росіяни розуміють це й намагаються десь узяти військовий ресурс.

Але вони припустилися великої помилки на етапі дизайну своїх збройних сил. Вони будували збройні сили, які можуть виграти будь-яку кампанію за тиждень чи два, щоб Захід не встиг зреагувати.

Супротив українського народу затягнув це, Захід встиг зреагувати, і вони (росіяни — ред.) опинилися перед необхідністю проводити довгу кампанію, до якої вони не готові.

Нема ресурсу ні людського, ні матеріального, бо ми зараз бачимо, що вже йде стара іржава російська техніка на поле боїв.

І по складу ми бачимо, що вони зараз мобілізують соціальні низи, які за списання боргів по кредитах йдуть сюди воювати. Це не військо. Але, тим не менш, вони зішкрябують ті сили, які в них ще не розгромлені. Вони смикають окремих посадових осіб, знімають техніку зі зберігання і йде призов строковиків з 1 квітня по 1 червня.

Вони хочуть випередити нас, захопити певні райони, щоб мати кращу перемовну позицію, якщо дійде до перемовин. На це ми маємо списати зараз і намагання наступати під Ізюмом, вийти на кордони Луганської, Донецької та Херсонської областей.

Це політична вказівка. З військової точки зору вона безглузда, тому що вони не встигають поповнити оперативний резерв, але вони все одно якось атакують, хоч і не дуже виходить. І там нелегка битва: вони зазнають втрат, ми зазнаємо втрат, але вони — набагато більших.

До 9, 10, 15 травня вони зупиняться, тому що просто не буде змоги продовжувати. Вони оборонятимуть наші захоплені території. Можливо, спробують визнати це політично — створити якусь там Таврійську губернію, Південну Русь, Херсонську Народну Республіку, щоб оголосити досягнення мети військової кампанії, спробувати домовитися з нами.

Але сьогодні глава Офісу президента Єрмак сказав, посилаючись на президента, що ми наступатимемо, поки не отримаємо воєнну перемогу. І це консолідована позиція із Заходом.

Щонайменше це ще місяці два-три на всю боротьбу. Навіть якщо припиниться активна фаза з їхнього боку, вони не зможуть наступати, ми будемо наступати. Якщо Росія десь невідомим чином віднайде резерви або ми не встигнемо отримати допомогу в потрібних об’ємах, то це може затягнути війну.

Але щонайменше до серпня ще буде війна точно. Ну, якщо не буде доброї волі Путіна, і ми на переговорах домовимося за тиждень.

— Чи може мобілізація в Росії кардинально змінити хід цієї війни?

— Ні. Хоча може, тільки не так, як сподіваються росіяни. Тому що загальна мобілізація в Росії — це завжди революція. Бо негласний суспільний договір полягає в тому, що перемоги отримують якісь “зелені чоловічки”, а решта дивляться це по телевізору.

А коли треба злізти з канапи і піти воювати особисто на іржавій техніці, то вони скажуть: “Як так? Це ж порушення суспільного договору! Ми давали вам право йти воювати, а ви нам обіцяли гарну картинку по телевізору! Це не передбачало, що ми будемо гинути десь під Донецьком”.

У 1917 році батюшку-царя скинули якраз мобілізовані, які не хотіли йти на фронт. Їм було простіше скинути царя, ніж помирати від кулеметів на східному фронті. Тому росіяни дуже бояться загальної мобілізації.

Якщо вони її оголосять, це буде дуже добре, це найкращий вихід для України. Тому що вірогідність революції в Росії зростає у багато разів, а з військової точки зору вони не являють собою великої сили, бо навіть зброї не мають для всіх.

Тоді це затягнеться, доки ми їх всіх тут не “упакуємо” на нашій землі. Але потім взагалі нема про що буде розмовляти на перемовинах, бо Росію не буде кому обороняти. Якщо вони зовсім зійшли з розуму, то вони на це підуть.

Поки вони зараз після численних втрат повернулися до ситуації, яка була в середині березня — це була стамбульська зустріч. Я казав тоді їм, що вони не зможуть перемогти нас військовим шляхом, а тільки збільшать свої втрати на десять тисяч осіб. Мабуть, хочуть ще спробувати.

— Вони зараз намагаються все-таки робити якийсь наступ на Криворізькому напрямку, на Запоріжжі, на Донбасі. Якої сили наступ?

— У них є три напрямки наступу — це Ізюм, Гуляйполе і Кривий ріг. В Ізюмі вони майже уповільнилися, там тактичний наступ. За останні шість діб там було завдано трьох ударів по штабах із загибеллю старших офіцерів. Та сама ситуація на Криворізькому напрямку.

І більш-менш у них боєздатне угруповання на Запорізькому напрямку. Але там степ, ми їх добре бачимо, нищимо ударами артилерії та авіації. І там уповільнився наступ насправді. В зоні ООС вони шість тижнів б’ються об нашу оборону. Там просування 800 метрів ціною загибелі тисяч солдатів.

Маріуполь — окрема тема, зараз там займаються евакуацією цивільних. Президент і його офіс там провели величезну роботу. І врешті у них вийшло. Потім якось після війни розкажу, що було, тому що кілька днів на них обличчя не було, доки вони цим займалися.

Російські угруповання потроху сточуються. Вони, звісно, зроблять ще одну спробу, тому що в них ще є сили на останній наступ. Але потім я не бачу в них взагалі оперативних резервів. Вже протягом шести діб з російської території під Ізюм взагалі не приїздить жодна вантажівка з поповненням.

Єдина їхня перевага — це артилерія, авіація і ракети. У нас багато людей і мало озброєння, а в них навпаки — багато озброєння і мало людей.

І вони ставку робили на ураження наших сил завдяки артилерії та авіації, ми зазнали величезних втрат, але втрати набагато більші в них.

У них успіхи тактичні, а втрати вже оперативні. Це довго продовжуватися не може, вони зупиняться протягом двох тижнів. А далі все — я не бачу варіантів для них. Їм треба в оборону ставати.

І ця дурна ситуація ще триватиме протягом усього травня — ми ще не можемо наступати, вони вже не можуть наступати. Позиційні бої будуть, але для нас вони більш вигідні, ми на своїй землі, нам допомагає місцеве населення, знання територій. А вони на чужій землі, куди треба постачати поповнення, і всі їх тут ненавидять.

— Ви казали, що військового рішення зі звільнення Маріуполя нема, але загроза втрати контролю над ним наприкінці квітня зникла. Чи справді Путін своєю заявою про відмову від штурму і оточення прикрив свою очевидну поразку?

— З військової точки зору дуже важко брати місто, у якому живе 400 тисяч осіб, поділене на чотири райони і де є багато капітальних споруджень, таких як Азовсталь, завод Ільїча. Бачите, по Азовсталі б’ють тритонними бомбами тиждень вже, але наші хлопці досі ходять в контратаки. Є відео, де наші атакують їх.

І головна проблема Маріуполя не військова навіть, а цивільна. Мирні жителі дуже заважають військовим воювати.

Тому що цивільні знаходяться в будинках. Хоч це гарна позиція, ти звідти підеш, щоб по них не стріляли.

Військові б там утрималися, але підставляти цивільних не можна. Вони виходять, дуже багато часу присвячують тому, щоб захистити цивільних, вивезти їх. Є багато історій, коли військові місяцями трималися, навіть роками, але якщо не було цивільних.

Проблема Маріуполя саме в цивільних, їх треба було випустити, і саме тому росіяни їх не випускали. Але зараз хлопці тримаються, хоч там декількасот поранених, але є ті, кому дзвониш, і вони кажуть: “Не відволікайте, дайте нам працювати, тут контратаку робимо”.

Зараз, коли звільнять цивільних, я думаю, що певним чином ситуація покращиться навіть у військовій сфері, хоча вона загалом трагічна з військової точки зору. Але ми принаймні врятуємо цивільних.

Я бачив серед них фото двомісячного хлопчика, який там народився. Дитина нічого не бачила у своєму житті, окрім підвалу Азовсталі, по якому луплять росіяни. Його вивезли.

І це величезна робота і керівництва України, і голів міжнародних організацій. Пам’ятаєте, як ми іронізували над Макроном, що він багато телефонує Путіну? А він же телефонував за Маріуполь, це його величезна заслуга. Це величезна заслуга Папи Римського, ООН, керівництва Туреччини.

Я бачив, як президент це організовував. І йому вдалося. Подивимося, що буде з військової точки зору в Маріуполі. Вона дуже складна. Але тепер військові не думатимуть, що за спиною двомісячні діти. Військові засоби невичерпані, про них не можна казати, але я впевнений, що вони є і ми їх надаємо.

Росіяни збрехали, що не штурмуватимуть Азовсталь, бо штурм лише посилився. А ще кажуть, що Маріуполь взятий, навіть Ердогану про це повідомили. А там насправді бої щодня.

Азовсталь — це п’ята частина Маріуполя за площею. І є ще чотири місця, де українські військові чинять спротив. Там ще воювати і воювати. Шість офіцерів вищого командування Росії вже загинули під Маріуполем, тому що наші хлопці дуже вправно воюють.

— Що Путін може сказати своїм громадянам на параді 9 травня? Чим він може там похвалитися з цієї війни, а які факти викривити на свою користь перед громадськістю?

— Скаже, що він воює з фашизмом. Лавров же ляпнув антисемітські заяви, після чого потрапив у міжнародний скандал. Я так бачу, що скоро піде й ізраїльська зброя в хід, тому що вони не зможуть це терпіти. Як би Ізраїль не залежав політично від Росії, вони зараз дуже розлючені.

І ще Лавров додав, що це російська боротьба зі всесвітнім фашизмом. І казав, що на 9 травня не планують жодних захоплень. Тобто він зізнався в тому, що вони розуміють, що до 9 травня вони не виконають мети операції.

Скоріше за все, Путін казатиме не про досягнення, хоча він скаже, що “демілітаризували, захопили, розгромили”. Він закликатиме до продовження війни. І, до речі, в Росії вистачає добровольців. Хоча їхня якість сумнівна, але вони є після 23 років пропаганди.

— Наприкінці Другої світової, коли німецька еліта почала розуміти, що Гітлер програє, була задумана операція Валькірія. Чи можливий переворот еліт у Росії зараз і чи буде він успішним?

— Дуже важко оцінити реальну готовність і ступінь контролю Путіним еліти. Хтось каже, що він взагалі все контролює, а хтось каже, що так не буває: є олігархи, є люди з власною позицією, є дипломати. Подивимось.

Але те, що він страшенно набрид олігархам, які користувалися надприбутками і можливостями, а тепер у них їх забирають, то це правда. Зараз десь по мірках Другої світової — серпень 1943 року. Зараз іде наша Курська дуга.

Якщо ми зараз зупинимо Ізюмський наступ і він закінчиться поразкою Росії, то це буде така собі перемога в Курській битві. Але пам’ятаємо, що ще попереду умовні 1944 і 1945. Це досить довго.

Звісно, зараз терміни інші, зараз місяць за рік, але два – три місяці війни ще точно попереду. Але скінчиться так само: хтось застрелиться в бункері або не вийде з нього.

— Якось ви казали, що смерть Путіна може зіграти нам не на руку. За яких умов і коли зміна режиму в Росії може бути вигідною Україні і чи можливо безпечно жити з таким сусідом поруч?

— Уже на руку! Доводиться змінювати прогнози, тому що позиція Заходу змінилася. Раніше, коли Україна лишалася один на один з Росією, то все так і було. А зараз, коли є принципова домовленість, що ми робимо все, щоб Росія програла — це зовсім інша історія. Після Путіна може прийти будь-хто, хоч якийсь ставленик олігарха.

Але Захід зрозумів, що Росія має бути в стані, коли вона не зможе погрожувати сусідам. Це буде умовою і співробітництва з Росією, навіть якщо знімуть санкції.

За ними вже приглядатимуть, як за нацистською Німеччиною: щоб не відновили сили для того, щоб загрожувати іншим. Навіть китайці дещо дотичні до цього: вони сказали, що їм ця війна не потрібна.

Цивілізації можуть конкурувати, навіть іноді можуть воювати, але є цивілізована війна, а є така, як у Бучі чи Маріуполі. Росію ізолюють при Путіні. Вона має шанс на відновлення лише тоді, коли Путін піде.

— Після закінчення війни Росія все ще матиме безліч ядерної зброї. Чи реально буде змусити нову владу у Москві передати її як інструмент гарантій безпеки для світу?

— Світу вже не сподобалися погрози ядерної війни. Головною умовою постачання “ніжок Буша”, коли в Росії почнеться страшна криза, буде передання ядерної зброї або її суттєве скорочення, або постановка під контроль.

Новий уряд Росії зголоситься, тому що після Путіна буде величезна фрустрація, коли вони зрозуміють, наскільки їм багато брехали. І умовою цієї “дерашифікації” буде здача ядерної зброї або постановка під такі форми контролю, щоб вони не могли її застосувати.

Тут ще питання, що буде з самою Росією — чи залишиться вона в Раді безпеки ООН, а звідси — чи вона збереже ядерну зброю взагалі. Бо зараз світ розуміє, що через одного маніяка цивілізація на краю загибелі.

Це навіть китайці розуміють. Китайці зацікавлені, щоб була конкуренція, але ж не ціною загибелі цивілізації. А Путін саме так поставив питання. Це буде світова проблема, і її весь світ буде закривати.

Читати на тему

Сценарії війни, перспективи й агресивність Путіна перед кінцем. Інтерв’ю екс-голови розвідки Миколи Маломужа

Колишній голова розвідки Микола Маломуж розповів, кого наймає Росія на війну, які її дії, а також як нам допомагають інші країни.

— Що чекає на Україну після цієї війни? В інтерв’ю виданню Times президент Зеленський заявив, що деякі чиновники виїхали з України у перші дні війни. Вам відомо, про кого йдеться? Як зміниться політична система України після перемоги?

— Тут ми ступаємо на дуже тонкий лід, тому що це рішення президента, Верховної Ради. Вони мають надати політичну оцінку щодо дій депутатів і посадових осіб, які покинули Київ під гаслом “Все пропало!”

Поки рано їх називати, це все прерогатива державних органів, а не радника керівника Офісу президента. Тому що це персональні дані людей і має бути законна процедура оголошення цих даних.

Але така оцінка буде надана. Тим паче, що багато хто знає, хто і куди поїхав, і чому поїхав, і за які кошти. І народ винесе свою оцінку цим депутатам також на виборах. Є багато питань до влади, вона теж наробила помилок. Я маю на увазі не вище керівництво, а середню ланку.

Є питання, чому Південь України легко захопили росіяни? Треба буде дуже чітко відділяти провину, халатність, колабораціонізм, пряму зраду та помилки.

Україна своє ім’я відстояла, українці — це бренд номер один у світі.

Багато що зміниться: культура, національна безпека, наука, тому що це теж наша зброя, її треба фінансувати.

Будуть величезні структурні зміни, ми іншою країною вийдемо з цієї війни, на нас чекає велике майбутнє. Так, як ми повелися у цій війні, ми показали, що наш потенціал величезний. Головне — створити умови для реалізації.

Немає більше ніякого протистояння “влада — народ”. Усі наші родичі гинуть, перебувають у полоні чи пропали безвісти. Нам багато казали, що ми, політикани, не опікуємося Маріуполем. У мене особисто в Маріуполі похресник, 19 років, зі зброєю в руках, і мій найкращий бойовий друг, з яким я пройшов війну.

Я не знаю в офісі жодної людини, яка б не мала знайомих у тому самому Маріуполі. Нема ніякої влади і народу — ми розділили ту саму долю. Я вже не кажу, що ми робимо! Я одночасно вирішую питання ЖЕКу номер дев’ять на Закарпатті, бійцю ТРО надягаю бронежилет, і отак все в ручному режимі.

Ми не вводили воєнну цензуру, хоча її потрібно вводити під час воєнного стану. Ми дозволяємо себе критикувати, але й при цьому допомагаємо кожній людині, яка тегнула у Facebook.

Я це багато днів робив. Зараз уже поки повертаються представники влади, які втекли, до нормальної роботи, можу трохи скинути з себе цей тягар і більше зосередитись на безпосередніх своїх обов’язках.

Але перші 50 днів — це була відповідь на кожне прохання, і я досі відповідаю. І так робили всі. У нас у всіх одна доля: або ми всі будемо існувати з майбутнім, або ми всі загинемо разом. І це в буквальному сенсі один човен.

На кожному своя відповідальність. І нам народ дасть оцінку, як ми працювали. Народ скаже, де гарні речі, а де погані, де помилилися, а де зробили так, як треба.

Раніше військовий експерт та полковник запасу ЗСУ Олег Жданов дав велике інтерв’ю щодо ситуації в Україні. Читай, що розповів Жданов про плани Росії на Донбасі.