Робота — це моє життя: Маша Єфросиніна про Мій секрет, YouTube, статус посла ООН та тяжку боротьбу з домашнім насиллям

Маша Єфросиніна — ведуча провокаційного шоу Мій секрет на телеканалі СТБ, авторка YouTube-проекту Екзамен та Почесний Посол Фонду ООН. Це лише короткий перелік досягнень людини, чиї інтерв’ю неможливо пропустити, а в кожному сказаному нею слові можна знайти відповідь на власне питання.

Чи відрізняється робота на телебаченні та платформі YouTube, як вдається створити атмосферу довіри та впоратися з емоційно тяжкими темами, про які говорять як відомі зірки, так і пересічні жителі маленьких міст, Маша Єфросиніна розповіла ексклюзивно Вікнам.

На початку існування вашої програми на YouTube ви говорили, що саме в цій мережі почуваєтесь максимально комфортно. Як ви наважились повернутися до телевізійної версії інтерв’ю у програмі Мій секрет?

Це цілий виклик, тут без варіантів відповідь. У 2016 році Екзамену передував ще один проект, він називався Відверто.

То була спроба на два сезони, а це 100 інтерв’ю. 100+100 українців, серед яких Кличко, Білик, Садовий, Дорофєєва — був цілий топ-лист.

Тоді канал, на якому він виходив, все ж таки вирішив, що жанр інтерв’ю — це не телевізійно. Для телебачення його життя завершено. Залишаться тільки шоу та бурлеск — всі танцюють і співають.

Тому ми згорнулися та пішли в інтернет. Все дуже просто. Але, заходячи в інтернет, ми з моєю командою ухвалили низку рішень: робитимемо так, як хочемо.

Нас ніхто не цензуруватиме чи редагуватиме. Не буде вказувати, яких гостей брати, що питати, а що ні.

Ми не будемо затверджувати питання і теми, робитимемо все, що хочемо. Це YouTube — маємо право.

Екзамен не відразу злетів, але добре так набирав висоту. Закономірно, з часом аудиторія завойовувалась, і ми розправили крила. Хоча я телевізійна людина, мені подобаються правила, формат, чітко поставлене завдання.

Телебачення — це інші потужності, там все поставлено на професійні рейки.

На YouTube перший рік я не могла собі дозволити навіть звукорежисера. У нас був записаний лише звук із камер, уявляєте? Ми самі собі якось поралися, поки не вийшли на професійний рівень.

І, звичайно, коли національний канал, абсолютно шанований мною, приходить і каже, що ми повертаємо жанр інтерв’ю і хто, якщо не ти, ким треба бути, щоб відмовитись?

Я не вагалася. Це було відчуття глибокого кайфу.

Відповідно, повертаючись до моїх почуттів, я відчуваю неймовірну насолоду. Це визнання мого професіоналізму.

Кожна людина, яка прагне успіху, проходить випробування у вигляді невизнання, у вигляді того, що начебто дуже довго ніхто не бачить її працю.

Це дуже важко. На цьому багато хто ламається. І ось повернення жанру інтерв’ю та мене в ролі ведучої на телебачення — це було для мене доказом того, що треба проходити через свої випробування.

Робота — це моє життя, я не можу без дії.

Герої, які приходять на Мій секрет, часто розповідають дуже тяжкі емоційно історії. Як вам вдається відновитись після таких непростих розмов?

Йду в перебування на самоті. Я на самоті займаюся спортом, гуляю — день-два мені необхідно для відновлення.

Для того щоб зібрати стадіон навколо, потрібно стадіон зібрати у собі.

Коли я це зрозуміла, я почала приймати себе в цьому стані. І ось зараз я у певному уповільненні. Мені це потрібно. Я ставлюсь до цього, як до органічного процесу перед створенням нового.

Як зірковий інтерв’юер, ви розмовляли з великою кількістю знаменитостей. Чи були серед них ті, хто був байдужий до проблеми насилля в родині? Як ви гадаєте, чому таке виникає?

Та річ навіть не в інтерв’ю, річ у загальній картині. Якщо це людини не стосувалося і не стосується: жила в коханні, де мама з татом трималися за руки, цілувалися до останнього; сама у прекрасних стосунках; всі друзі живуть у мирних, чудових стосунках.

Це не їхня тема. Я не можу їх засуджувати. Вони мають свої проблеми.

В інтерв’ю я торкаюся цих тем, лише коли бачу причину. Грубо кажучи, з тією ж Мариною Боржемською, в минулому Узєлковою, звичайно ж, половина інтерв’ю була присвячена її аб’юзивним стосункам.

Те, що розповіла Надя Матвєєва та який у неї стався нервовий зрив, навіть ми не очікували. Це все-таки має йти з особистої історії.

Ви активно говорите про тему домашнього насилля в Україні. Чи доводилося вам стикатися з опором на цьому шляху?

Ви знаєте, я не стикалася. У мене була лише одна дискусія з компанією жінок, таких, яких зараз називають сучасними рольовими моделями. У всіх свої компанії, банки, престижна робота, дорогі сумки, шикарні партнерські взаємини з чоловіками, рівні тощо.

І вони щиро заявляли мені: “З чого ти взяла, що взагалі є якісь проблеми, з чого ти це взяла?” Я там, звичайно, виступила і пояснила.

Тому що так, живучи в центрі Києва, відвідуючи магазини типу ЦУМа і найдорожчі ресторани, напевно, складно уявити, як живуть люди за межею не те що Києва, а навіть центру столиці.

Що відбувається у будинках на Позняках, Троєщині тощо. Я вже не говорю про маленькі міста та села.

Який перший крок має зробити людина, щоб розірвати коло насилля? Як допомогти собі психологічно?

Мене досі вражає одна реальна даність — колосальна кількість жінок живуть в насильстві, не усвідомлюючи цього. Що має статися? І скільки треба про це казати? Найімовірніше, я робитиму, доки у мене є на це сили, але щоразу, коли бачу статистику, опитування та листи, відверто кажучи, я шокована.

Жінки просто не усвідомлюють, що коли чоловіки змушують займатися сексом без бажання дружини — це сексуальне насильство. Коли їм не дозволяють працювати, але при цьому не дають гроші, шантажують цими ж грошима, контролюють витрати, закривають будинок, щоб не виходила — ось це все економічне насильство.

Коли чоловік вважає нормою пожартувати, що вона “пожирнішала”, сказати, що борщ повний відстій і лайно, тільки свиням його можна їсти, висміяти дружину при друзях — це психологічне насильство. І за все вищесказане, за законом, його можна притягнути до відповідальності.

Я б почала з питання до себе. Якщо в цих стосунках тобі погано, ти періодично плачеш, періодично почуваєшся дуже нещасною, якщо тобі боляче у будь-яких проявах твого партнера — очевидно, що ти живеш в аб’юзивних стосунках.

Якщо тобі здається, що тебе ображають — тобі не здається.

Ми ось зробили зі Starlight Media однойменну кампанію з роликами. Колись вигадала цю фразу, тому що від розпачу не знала, як жінкам усе пояснити.

Читати на тему

Вони наважилися розповісти! Зірки створили кампанію проти домашнього насилля #НеЗдається

StarLight Media та Інститут когнітивного моделювання (ІКМ) за підтримки Товариства Червоного Хреста України запустили кампанію із протидії домашньому насильству. 

Тому, зрозумівши, що ти все ж таки живеш у таких стосунках, треба продумати всі свої кроки. По-перше, чи маєш ти, на кого покластися? Рідні, друзі родичі, батьки, та будь-хто, хто підтримає, до кого можна звернутися і піти.

Якщо немає на кого спертися, то треба дзвонити в поліцію та писати заяву. За законом, вони повинні вжити заходів. Це все також не ідеально, але працює, якщо боротися.

Друге, це знайти хорошу юридичну підтримку. Ми маємо закон. Так, не ідеальний, але закон, який завжди має бути на стороні жертви. Є служби безплатного надання юридичної допомоги. Наприклад, Розкажи мені, де консультують психологи.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Тому треба просто готуватися: зайти в інтернет, зайти до мене на сторінку, де скрізь збережені брошури, оголошення.

Проте зараз стикаюся з тим, що жінки вважають, якщо це їх не стосується, то можна не зберігати. Насправді потрібно!

Ти ніколи не знаєш, що станеться з тобою чи твоєю подругою, сестрою, мамою або просто з сусідкою. Це має бути як пам’ятка. 

Як можуть допомогти близькі та друзі людині, яка пережила чи ще переживає домашнє насилля?

Якщо ви бачите, що кривдять вашу подругу, що потрібно зробити? Сказати їй насамперед? Можливо, людина не розуміє.

Ось, на цьому моменті ми упираємося в таке, що подруга думає: “Не лізь, я сама знаю, у мене все добре”. Для вас, як для подруги, це знак, що вона в дупі, їй погано.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Вона або страшно залякана ним і боїться його, або ж їй соромно, тому що перше, що робить аб’юзер — повністю стирає самооцінку.

Він її знищує, морально розстрілює, адже жінка, помножена на нуль, знесилюється у своїх діях.

Вона не має сил за себе постояти. Тому потрібно діяти самій, повідомляти її: “Я дзвоню твоїй мамі”, “Я дзвоню до поліції”.

Але є ще одна неприємна штука — більшість матерів таких жінок не підтримують їх. Тому що, за статистикою, на жаль, жертвами аб’юзу стають дівчата, які у дитинстві спостерігали такі картини зі своїми матерями.

Відповідно, вони кажуть: “Я терпіла, і ти терпи”. Це зараз найбільша проблема на зламі часів та поколінь, над якою ми працюємо.

Ви повинні пояснити жертві, що готові завжди допомогти й чекати. Можливо, вона скористається цим.

“Я дзвоню в поліцію, — кажіть їй ви, — приїжджай у будь-який час”.

Тому що може настати, на жаль, такий момент, коли їй треба буде просто тікати. Тоді вона повинна знати, що має, маму, сестру чи ще хоч когось.

Жінки у нашій країні мовчать, бо їм здається, що їх засудять. Отож всі мають показувати, що засудження немає.

Жертва не винна, винний лише аб’юзер.

Просто просила б бути усвідомленими й зберігати пам’ятки на випадок “а раптом щось”. 

Мої особисті повідомлення завжди забиті проханнями: “дайте телефон, допоможіть”, попри те, що я вже сотні разів говорила, писала, зберігала у хайлайтах, розповідала про сайти — нічого, тільки коли припече.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Майте скан та копії документів, копії свідоцтв про народження, свого паспорта, будь ласка, дублікати ключів, завжди складені речі про всяк випадок — кросівки, светр та джинси, нехай буде така поличка. Складно створити? Ні. Ніхто не має такої полички, повірте.

Проте я знаю, що у майбутньому такої проблеми не буде. Коли спілкуюся з усвідомленими людьми, розумію, що в майбутньому не буде такої колосальної цифри жертв, як зараз.

Наші з вами доньки від цього не страждатимуть. Чим більше зараз ми виконаємо роботи, тим краще забезпечимо наших дітей.

Ви Почесний Посол Фонду ООН, який опікується складними темами — домашнє насилля, гендерна рівність. Яку місію має виконати Маша Єфросиніна на цій посаді?

Я не можу сама собі ставити місію, бо це все ж таки найбільша миротворча організація у світі. Тому є статут, протокол, з яким я ознайомлена. Там чітко прописані цілі.

Вони, безумовно, дипломатичного характеру. Тобто я не маю права і ніяк не впливаю на законодавство, політичні рішення, урядові рухи, ні на що подібне.

Я навіть не маю права писати про політику, що чудово, з одного боку. Однак часом це заважає, коли мої дії, заклики, прохання щодо посилення законодавства та привернення уваги до цієї теми залишаються, скажімо, риторикою соціально активної людини.

Моя головна місія — просвітницька. Те, що ми порушуємо тему домашнього насильства та виводимо її з пітьми. У 2018 році її просто не існувало.

Ми всі знаємо цю страшну, просто жахливу фразу “б’є, значить любить”. Я б її взагалі забрала з лексики людини й штрафувала б за те, що люди її вимовляють. Одні ставилися до цього з гумором, інші зі сміхом, але це дуже страшно насправді.

Ще прабабуся моєї бабусі говорила: “Сокирою своєю по дворі поганяв, оте любов свою доказав”, — тому ми отримали таку собі спадщину.

Те, що сьогодні про це говорять, я даю інтерв’ю, виступаю на безлічі конференцій, конгресів міжнародних та національних. Ця тема є повісткою №1 щоразу, коли з’являюся в публічному полі — такий порядок денний завжди виникає, і це великий прорив. Це було моє головне завдання.

Мої дії та призначення, як посла, абсолютно не схожі, не рівносильні функціям усіх наявних на планеті послів — це нескінченний контакт із цією темою. Тому в мене щорічно розписано турне всіма притулками та шелтерами, кризовими центрами та квартирами, які з’явилися в нашій країні.

Спілкування з місцевою владою, соціальними службами. Така миротворча ревізія всіх наявних служб, які працюють на тему домашнього насильства. Ось такі поїздки я здійснюю практично раз на півтора місяця.

Фінальне питання. Якби у вас була можливість, припустимо, магічним чином, прибрати зі світу одну річ або явище, за умови, що це зникне назавжди, що б це було і чому?

Беззаперечно, це була б ненависть людини до людини. Це причина всього. Ненависть породжує агресію. Я прибрала б її назавжди.

Якщо тобі цікаво дізнатись більше про благодійність та хочеш зрозуміти як телеведучій вдається надихати інших, читай інтерв’ю Маші Єфросиніної про перше врятоване життя та мотиви доброчинності.