Цієї осені на глядачів СТБ чекає вже десятий сезон проекту Супермама.
За п’ять років в ефірі формат не лише став справжнім телехітом, а й витримав випробування часом, кризами й війною. За ним — команда, яка вірить у свою справу, знає, як розповідати чесні й емоційні історії, і не боїться трансформацій.
Ми поговорили з керівницею проекту Анною Зайчук та головним режисером Андрієм Багінським про те, як змінювались мами, команда і вони самі, що допомогло Супермамі стати національним феноменом і чому кожна жінка заслуговує мати почесне звання — супермама.
Супермама. Інтервʼю з творцями шоу
— Проект вже точно можна назвати довгожителем українського ТБ. Давайте, для початку, трохи поговоримо про ваш шлях у ньому — як трансформувалась ваша роль у ньому, посади?
Анна Зайчук:
— Я прийшла у другий сезон як старша редакторка, згодом стала шеф-редакторкою, а безпосередньо перед повномасштабною війною — керівницею проекту.
Андрій Багінський:
— До Супермами я працював на проекті Холостяк. В Супермаму прийшов вже на початку війни. Мене запросила Анна Калина, директорка студії, що виробляє це реаліті.
Я запитав її: “Яка моя задача?” Мені відповіли: “Вчасно вийти в ефір”. Це був грудень 2022-го — час інтенсивних обстрілів, відсутності світла. Було складно навіть зателефонувати комусь, не те що зняти реаліті та навіть змонтувати його. Той ще челендж.
Про успіх шоу
— Супермама з’явилась на тлі багатьох успішних шоу. Як думаєте, що допомогло їй так швидко стати хітом?
Анна:
— Передусім тому, що це проект про жінку. А жінка завжди цікава, бо вона складна. У ній завжди є щось приховане. Жінки не люблять програвати, вони прагнуть довести, що найкращі. І глядачу цікаво за цим спостерігати.
По-друге, це проект про виховання. А ми ж усі — експерти у вихованні чужих дітей. Але коли справа доходить до своїх, у нас виникає мільйон запитань.
Проект дає можливість подивитись на інші моделі поведінки, порівняти, переосмислити, зробити висновки. Часто глядачами стають не лише мами, а й їхні діти.
У нас були історії, коли дитина казала: “Мамо, так не роби — Карпачов сказав, що це неправильно”.
Але хоча проект про виховання, він цікавий навіть тим, в кого нема дітей. Адже усі ми колись самі були дітьми, нас виховували. Проект дає можливість проаналізувати своє дитинство і його вплив на наше сьогоднішнє життя. Подивитися на своїх батьків по-новому, можливо, щось змінити у стосунках.
І найголовніше, наш проект — наче універсальний довідник із стосунків — не лише з дітьми, а й з батьками, свекрами, чоловіком та колегами. Тому шоу відгукується кожному.
Андрій:
— Супермама також успішна завдяки нашому ведучому Дмитру Карпачову. Його обожнюють. Мами завжди з нетерпінням чекають зустрічі з ним, їм важлива його думка. І його оцінка на фіналі.
Український контекст
— Тобто, вважаєте, що цей формат працює саме у нас?
Анна:
— Так, я впевнена, що цей формат не злетів би в Німеччині чи Австрії. Там інша культура — більш закрита, люди не пускають камери у своє життя. А ми — навпаки.
У нас високі паркани, але ми обожнюємо дізнаватися, що за ними. Це частина нашої ментальності — трохи підглядати, трохи оцінювати.
Всі ми трохи консьєржки, які знають усе про всіх. Це не осуд — це частина соціальної взаємодії.
Плюс — це знову ж таки про жінку. У нас, з одного боку, чоловік — голова родини. А з іншого — всі розуміють, що вирішальне слово за жінкою.
Як я люблю казати: хто головний у прайді? Лев. Але кого боїться Лев? Левицю. Бо за своїх левенят вона порве будь-кого. Вона — справжня сила. Проект Супермама — саме про це.
— До речі, про щирість. Часто глядачі не вірять, що мами у кадрі настільки відкриті. Як вам вдається домогтися такої відвертості?
Анна:
— Чесно? Я сама часом дивуюсь. Іноді дивлюся монтаж і думаю: Навіщо вона це розказала? Але коли вже почав говорити — хочеться вилити все. І з часом героїні перестають боятися критики. Бо це — їхня історія, їхнє життя.
Кожна приходить на проект, бо впевнена: “Я — супермама”. Ніхто не каже: “Я погана, допоможіть”. Вони щиро вірять, що в їхніх умовах вони роблять усе найкраще.
Перший день — стрес. Але потім — кави, розмови, трохи жартів. Наша команда — досвідчена, вміє налаштувати на контакт. І на другий–третій день зйомок камери вже не помічають — просто говорять. Хто може стримати українську жінку, якщо вона хоче висловитися?
Такі жінки надихають
Анна:
— Мене це теж дуже особисто мотивує — такі жінки надихають. Коли я слухаю їхні історії, не можу не дивуватись.
Наприклад, героїня з Харкова: у неї була кав’ярня — її зруйнували. Відкрила іншу — знову зруйнували, згоріла. І що вона каже? Поїду в Київ, відкрию ще одну. Без нарікання, без драм. Вона говорить це як план дій. Не плаче над руїнами, не збирає уламки. Вона бере нову цеглу — і будує. Це вражає.
Так само мене вражають мами, які вирішують народжувати під час війни. Дивлюся на сусідок, які з немовлятами вибігають під час тривоги, з візочками з 12-го поверху, самі — бо чоловіки на фронті.
Це сила. Коли ми знімаємо таких героїнь — це не може залишити байдужим. Ти бачиш, скільки ресурсу треба, щоби ростити дитину в умовах війни й дарувати їй щастя.
Можливо, Супермама — це і є ресурс. Особисто для мене — точно. Я б, мабуть, збожеволіла без цієї роботи. Це мій допінг. Коли в монтажній смієшся — значить, все вдалося.
Буває, так регочемо, що заходять із сусідніх кімнат: Що у вас там? А це просто — смішний момент у мами. І цей настрій несе тебе додому, допомагає справлятися з буденністю.
Андрій:
— Формат дозволяє дуже різні історії. Один випуск — і ти плачеш, інший — смієшся, ще один — надихаєшся. Буває навіть під час обстрілу я спеціально дивлюся програму, аби відволіктися.
От пам’ятаю, як сидячи у підвалі продивлявся один епізод, а там наче така ексцентрична мама, така кумедна сцена, я сміюся і дивуюся цим розповідям водночас і не чую, як навколо бахкає.
А в кінці програми ця мама розповідає про те, як вона поборола рак, про те, скільки трагічного випало на її долю, і мої проблеми здаються мені уже такими мізерними. І я уже так поважаю і захоплююсь цією жінкою.
Дитина має бути щасливою
— Про трансформацію. Як змінились українські мами протягом останніх 5 років за часи пандемії та війни?
Анна:
— Стали сильнішими. Не тривожнішими — навпаки. Ми перестали перейматись дрібницями. Побачили глобальні речі. Змінилось мислення.
Раніше мами питали: “А чи не розбалую я дитину?” Тепер — “Моя дитина має бути щаслива”. Раніше — “Головне — не засмутити маму”. Тепер — “Моя дитина — особистість”. Це величезний зсув. І якщо наш проект хоч трохи до цього долучився — значить, недарма працюємо.
— За цей час чи було поповнення родин у ваших колег з Супермами? Чи беруть вони до уваги поради експерта?
Андрій:
— Так, у мене народився син. Я іноді сам користуюсь порадами експерта — Карпачова. Вдома обговорюю це. Наприклад, з останнього — мені стала у пригоді порада, як привчити маленьку дитину чистити зуби, адже в 1,5 року це не так і просто.
Наш острівець стабільності
— Розкажіть про команду Супермами, хто створює один з найпопулярніших проектів?
Анна:
— У нас дуже стабільна команда — майже 70 людей. Половина з яких працює з першого сезону. Ми знаємо одне одного, знімальні групи спрацьовані, кожен знає, що робити навіть у форс-мажорі. І я цим дуже пишаюсь.
Бо коли команда — як родина, тоді все виходить. Ось це і є секрет успіху проекту.
Ніколи не забуду, як ми збирали команду після повномасштабного вторгнення (а ми почали знову працювати у жовтні 2022 року). Ніхто не запитував про зарплати і про умови, всі раділи, що ми знову будемо разом, що ми нарешті можемо працювати — навіть без світла, без тепла і під обстрілами.
Супермама — це наш острівець стабільності. І я вдячна всім, хто зі мною на цьому острівці.
Андрій:
— На Супермамі я працюю з задоволенням. Команда підтримала мене у складний період — коли я доглядав за хворою мамою. Тут ми взаємозамінні, і це важливо. У проекті цінується людяність: нам дають відпочити, бути з родиною, займатися хобі. Наприклад, наш режисер — фотограф. Він має змогу це поєднувати. На інших проектах — це набагато складніше.
— Чи просяться ваші друзі та знайомі на проект в якості учасників?
Андрій:
— Часто чую від знайомих: Візьми мене в Супермаму. Завжди віджартовуюсь: Ставай у чергу, записуйся на кастинг, а потім я тебе зніму!
Але для мене головне, що дивляться усі. Обговорюють на святах за келихом вина. Або зі своїм перукарем — отже, є про що говорити, отже людям цікаво!
Одна знайома дівчина дізналася, що я головний режисер, і буквально засипала мене повідомленнями — так хотіла потрапити у шоу. Інша — постійно тегає у сторіз, коли дивиться Супермаму, дякує за новий сезон — і це дуже приємно.
Анна:
— Я не завжди кажу, де працюю. Наприклад, сиджу в салоні на манікюрі, дивлюсь по телевізору Супермаму — мовчу. І слухаю, як інші це обговорюють. Часто вони переказують з захватом, додають щось своє — не зовсім правдиво, але щиро. І мене це веселить.
Буває навіть кумедно-незручно. Під час батьківських зборів учителька моєї дитини почала цитувати Карпачова. А інша мама згадала програму з ним.
А бувають і ситуації на межі абсурду. Одну нашу колегу викликали до школи, де навчається її дитина, аби вона послухала про її незадовільну поведінку.
Вчителька довго читала нотації, а коли вже колега прийшла додому, то ще й прислала їй навздогін повідомлення: “Нам на педраді показували це відео, повчіться і ви”. А там — фрагмент, де Дмитро Карпачов повчає іншу маму.
Людина має бути відкритою
— Як керувати зйомками з чотирма мамами?
Анна:
— Все починається задовго до камери — з кастингу. Якщо мама сумнівається — редактор допоможе їй визначитися. Але якщо вона не хоче — краще не знімати. Людина повинна бути відкритою, інакше глядач нічого не побачить.
Та навіть якщо вона дала згоду, бувають зриви. Один приклад — мама, яка дуже багато років не могла завагітніти, тепер дитина — її сенс життя. А вона робить усе, аби бути ідеальною мамою.
Та під час зйомки її донечка взяла до рота ключі, почала їх облизувати, мама цього не помітила, а коли інші матусі зробили зауваження, вона впала в істерику — боялася, що тепер її покажуть поганою мамою.
Хоча ситуація цілком банальна (усі маленькі діти тягнуть усе до рота), для цієї матусі це був провал. І вона відмовилася продовжувати зйомку.
Ми довго її заспокоювали, я приїхала, сіла з нею на підлогу, просто слухала. Пояснила, що ми не робимо шоу з болю — ми показуємо життя. Вона заспокоїлася, і ми продовжили.
Ми знімаємо неординарних, емоційних людей. І звісно, бувають курйози. Але наші редакторки й режисери, які зазвичай чоловіки, вміють із цим працювати. Я обожнюю спостерігати, як вони спілкуються з жінками — як своєчасно дають компліменти, підтримують.
А дівчата-редакторки потім часто залишаються подругами з героїнями, їздять на дні народження, концерти, продовжують дружити після проекту.
Чи буде супертато
— Дякуючи Андрію, ми зачепили тему татусів. Правда, що в 10 сезоні вперше буде тато?
Анна:
— Я давно хотіла зняти тата, але не могла наважитись. І тут він сам заповнив анкету. Не можу розкривати всіх подробиць до виходу ефіру, але він сам виховує двох синів-підлітків. Дуже гідний чоловік. Він каже: Чому є Супермама, але немає Супертата? Це дискримінація! І справді — чоловіки теж виховують дітей.
Андрій:
— Не забуваймо: у нас експерт — тато. У нього син, він як чоловік теж має досвід і право давати поради. Це теж частина трансформації суспільства.
Раніше вважалося, що виховання — жіноча справа. А ми вже не раз у проекті акцентуємо: це партнерство.
Анна:
— Має бути 50 на 50. У нас був випадок, коли Карпачов дав 10 балів мамі, в якої діти живуть із татом. Хтось не погодився, але це його позиція — і наша. Чому вважається, що дитина має залишатися з мамою? А якщо мама сама себе навантажує, усе на собі тягне — то не треба. Діліться відповідальністю.
Часто саме жінки не допускають чоловіків до виховання. А ми кажемо: це теж його дитина. Чоловік так само має руки. Може й суп зварити, і з дитиною уроки зробити.
Не певна, що роблю правильно
— У багатьох жінок, особливо мам, є відчуття, що вони мають усе встигати й бути ідеальними — у вихованні дітей, на роботі, в побуті. Часто за цим стоїть страх бути недостатньо хорошою мамою. Як, на вашу думку, жінкам впоратися з цим тиском?
Анна:
— По-перше, якщо ви сумніваєтесь, чи правильно все робите — це вже добрий знак. Це означає, що вам не байдуже. Якщо діти вже дорослі, і ви розумієте, що десь помилилися — не варто себе з’їдати. Це нічого не змінить. Але можна поговорити з дитиною, сказати: “Мама була втомлена, недонавчена, не завжди мала ресурс. Але я тебе люблю, давай спробуємо розібратися разом”.
Ніколи не пізно долюбити свою дитину. У нас була історія: доросла жінка каже, що в дитинстві її не долюбили, і вона нещодавно сіла до мами на коліна і попросила: “Долюби мене”.
Звучить кумедно, але психологи кажуть: якщо не досиділи в дитинстві — сидіть, поки є на чиїх колінах сидіти”.
— Що ви можете побажати українським жінкам як представники проекту Супермама?
Андрій:
— Я бажаю, щоб вони виростили здорові родини. І дуже хочеться, щоб їхні чоловіки, батьки, брати — повернулися додому і допомогли їм виховувати щасливих, сильних українців.
Анна:
— Пам’ятайте: дитину не можна перелюбити. Можна помилитися, але якщо ви любите її щиро, якщо приймаєте її з усіма вадами — це головне. І так само треба прийняти себе. Якщо ви завжди даєте броколі, а сьогодні — чипси — це нормально. Сьогодні чітміл. Всі ми недосконалі.
У нас за 10 сезонів було буквально кілька мам, до яких Карпачов не мав узагалі жодного зауваження. Але навіть вони, заходячи до нього в кабінет, казали: “Я не впевнена, що роблю правильно”.
Сумніви — це прекрасно. Бо якщо ти сумніваєшся — ти працюєш над собою. А якщо ти завтра — краща, ніж сьогодні — це вже перемога.
А ще цього вересня на ICTV2 повертається одне з найулюбленіших інтелектуальних шоу всього світу — Хто хоче стати мільйонером? Поки ще є час до першого ефіру — Вікна-новини розповідають захопливі факти про шоу.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!