Я надзвичайно вражена силою українців — інтерв’ю Крістіни Квін про американське бачення війни в Україні

Тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін уже повернулась до Києва. Вона розповіла про відновлення роботи американського посольства, допомогу США та можливі варіанти закінчення війни в Україні.

— Як вам повернутися до Києва?

— Надзвичайно приємно повернутися, я дуже рада. Я вже всюди ходжу, говорю зі своїми друзями та знайомими, наздоганяю все, що пропустила.

Насправді нічого не може бути краще, ніж знову бути тут і зустрічатися з людьми особисто. Дуже рада, що тепер можу це робити.

— Ви зараз почуваєтеся у безпеці?

— Я відчуваю, що в поміркованій безпеці. Коли починає гудіти повітряна тривога, я роблю те, що треба — йду або в підвал, або в захищене місце. Тож, враховуючи що я це роблю, резонно говорити, що я у безпеці.

— За шкалою від одного до десяти — як би ви оцінили безпекову ситуацію у Києві?

— Ну, якщо 10 — це найбільший рівень безпеки, я б сказала, напевно, вісім. Вісім з половиною. 

— А персонал посольства вже працює у звичайному режимі?

— Поки ні. Я повернулася з дуже малою групою дипломатів. Ми хотіли почати з малого — оцінити ситуацію, зрозуміти, що нам треба тут зробити, аби ми з рештою могли працювати в безпеці.

Ідея полягає в тому, що поступово ми збільшуватимемо кількість наших людей. Тим часом наші та місцеві працівники, як і протягом попередніх трьох місяців працюють дистанційно. Ми дуже добре навчилися працювати в Zoom у період Covid-19.

— Консульські послуги вже надаються в Києві чи ні?

— Ні. Поки ні. У нас дуже обмежений спектр послуг для громадян США, яким, наприклад, потрібен паспорт чи щось таке. 

Візи та паспорти ми робимо здебільшого в нашому посольстві у Варшаві. Тож наші консульські послуги ми поки що сюди не повернули. Сподіваємося повернути ці послуги невдовзі, але поки що ні.

— Українські військові кажуть, що ще існує ймовірність того, що росіяни знову можуть захотіти захопити Київ. Що буде, якщо це знову станеться?

— Я б сказала, що наразі росіяни, здається, не досягають тих успіхів, яких очікували. Поки мені важко уявити, що вони здатні раптово повернутися у Київську область.

Але при цьому ми оцінюємо ситуацію весь час, і, якби ми відчували, що ситуація надзвичайно небезпечна, а ми насамперед питаємо про це в наших українських колег, тоді б ми вже ухвалили рішення, що робити.

— Як, на вашу думку, українці дають собі раду в протистоянні російській агресії?

— Я завжди знала, що українці сильні, хоробрі та здатні захищатися, але я маю сказати, що надзвичайно захоплююся українською силою духу, знаєте, вони не ховаються, вони виходять і борються.

Навіть якщо вони не можуть боротися на полі бою, вони це роблять іншим чином. Вони висловлюються в соціальних мережах, збирають гроші на зброю, їжу, допомогу, медикаменти для людей. Я надзвичайно вражена силою та стійкістю українців.

— Є багато скептиків у Берліні, Парижі, навіть у Вашингтоні — люди, які не вірили, що українці зможуть протриматися навіть до тижня. Що вас найбільше вражає в цьому?

— Насамперед хочу сказати, перед цим вторгненням, коли я говорила з пресою, то я постійно повторювала одну річ: якщо росіяни вважають, що це буде просто, то вони помиляються. Українці боротимуться.

Тож, я не була надто здивованою, коли з’ясувалося, що мала рацію. Українці почали боротися. Але, відверто кажучи, мені здається, багато людей переоцінили Росію, і, можливо, трохи недооцінили можливості українців.

Коли скласти ці два факти, то ми маємо, що українці здатні не лише вистояти, але й чинити опір, викинути їх з Київської, Харківської області. Тож я неймовірно вражена. Здатність українців робити те, що вони роблять, виключно ґрунтується на справжньому патріотизмі, щирості та силі. 

— Цей спротив успішний багато в чому завдяки допомозі, яку Україна отримує від західних партнерів, зокрема від США. У чому суть закону про ленд-ліз?

— Взагалі існує два великих механізми надання допомоги, які ми зараз розглядаємо. Один з них — це ленд-ліз, який щойно підписав президент, тож це вже точно є.

А другий — це пакет допомоги на $40 млрд, який вже пройшов погодження палати представників, але далі він ще має пройти Сенат, а потім потрапить до президента.

Ці дві речі разом допоможуть підтримати Україну навіть більше, ніж зараз. А я вважаю, поки що наша підтримка була значною.

Тож, що можуть гроші? Їх витратять на підтримку безпеки, бюджету, гуманітарну допомогу, боротьбу з голодом, викликаним агресією РФ — таким чином гроші витрачають на допомогу по всьому світу.

Ці кошти розв’яжуть усі ці проблеми. А ленд-ліз надасть президенту можливість постачати необхідні речі Україні легше та швидше без необхідності отримувати дозволи чи проходити процедури, як зазвичай.

Це дає президенту більше гнучкості в наданні зброї та іншої техніки Україні. 

— В Україні цей закон асоціюється з часами Другої світової. Тут це сприймають як насправді щось історичне, а як це сприймають у Вашингтоні?

— Це історична подія в тому сенсі, що такого ми не робили з часів Другої світової. Але водночас, я вважаю, що це має сенс, бо надасть президенту Байдену більше можливостей допомагати Україні найкращим чином, ґрунтуючись на дискусії з президентом Зеленським та іншими. Це тепер його право. 

Я взагалі не здивована, що його ухвалили, бо Україна має двопартійну підтримку в Конгресі, на відміну від будь-якої іншої проблеми, або будь-якого іншої країни у світі.

Буквально весь Конгрес висловлює підтримку в будь-яких політичних питаннях, що стосуються України. Це надзвичайно велика перевага й це те, що дозволяє президенту Байдену допомагати українцям боротися.

— Можете простими словами пояснити, як працює ленд-ліз? 

— Наскільки я розумію, сама суть ленд-лізу в тому, що замість того, щоб проходити через процес закупівель і потім відправляти це Україні, можна просто це позичити Україні, а потім вона зможе за це розрахуватися через роки.

Знаєте, стосовно цього немає коротких термінів. Не треба мати гроші відразу, аби заплатити за це. Також не треба проходити через усі ці процеси, які зазвичай проходять при закупівлі чогось. Це робить шлях для надання допомоги набагато легшим.

Читати на тему

Путін смертельно хворий на рак і в Росії вже готують переворот. Голова розвідки України про завершення війни в інтерв’ю Sky News

Голова ГУР України Кирил Буданов розповів, що активна фаза війни може закінчитися в середині серпня — деталі в матеріалі.

— Чи ви не вважаєте, що якби безпрецедентні санкції проти Росії запровадили раніше, це б завадило Путіну розв’язати повномасштабну війну?

— Нам здається, ні. Це б не зупинило Путіна, не запобігло б його вторгненню. Є дві причини, чому ми не квапилися з санкціями.

Перша — санкції мають бути покаранням за неправильні вчинки. І застосувати покарання за те, що ще не було скоєно, мені здається, це не мало б бажаного ефекту.

А от натомість сказати йому: “Не роби цього, бо ми зробимо щось у відповідь” — мало б більший ефект. Коли вже наклали санкції, то стимулу не робити неправильні речі вже немає.

Друга причина — нам треба було переконатися, що якщо вже ми запроваджуємо санкції, то решта країн світу також це зроблять.

Ми дуже щільно працювали з європейцями, щоб переконатися, що в них також є бажання запроваджувати санкції, якщо Путін почне чинити якісь дії.

І завдяки тому, що ми чекали і співпрацювали з Європою, коли Путін почав війну, ми запровадили такі потужні санкції не лише з боку США, але й Європи.

А Європа дуже важлива, адже вони ведуть більше бізнесу з Росією, ніж США. Тож ми думаємо, що важливо підтримувати єдність поміж союзниками й діяти лише у відповідь на дії президента Путіна.

— Перед вторгненням США та НАТО говорили про способи стримування Росії, які потрібно було застосувати, щоб РФ не реалізувала своїх планів у Європі. А зараз ці засоби змінились?

— Ця агресія була чимось новим для всіх. Потрібно вчитись, як на таке реагувати, я думаю, Україна вчиться дуже швидко.

І це одна з причин, чому вона процвітає — українці швидко адаптуються, мислять інноваційно і змінюють реакцію відповідно до ситуації.

Чесно, я не бачила такої здібності в росіян. Здається, їм написали воєнний план десь у 1947 або 1950 — колись далеко в минулому. Вони просто йдуть за цим планом й не здатні адаптуватися. Тому, я вважаю, в них немає успіху, а в України є. 

— Очевидно, що Росія сподівалася ослабити НАТО та західні країни, але натомість вони тепер мають більше військ НАТО на кордоні. Чи змінився характер західної дипломатії?

— Я б тут зазначила кілька речей. Перше, те, чого Росія сподівалася досягти, не сталося. Росія фактично провалилася. Вона думала, що розділить союзників, але не змогла. Союзники об’єднані, як ніколи.

Путін думав, що ослабить НАТО, але він посилив Альянс. Дві країни тепер хочуть приєднатися до НАТО, які не мали таких намірів.

Тепер набагато більше військових угрупувань НАТО на східному рубежі. Путін каже, що йому не подобаються війська на східному фланзі. Отже, він не лише провалився у досягненні мети, але ще й спричинив події, яких, як він сам каже, не хоче.

Тож це все реально віддзеркалилося йому. Раніше він думав, що може використовувати фейкові наративи та брехливі новини, щоб створити плутанину щодо того, яка саме країна винувата у розв’язуванні війни. Уже на 100% зрозуміло для всього світу, що він зазнав у цьому повного фіаско.

Увесь світ розуміє, що Росія на 100% винна у цій війні, і що Україна на 100% — жертва російської агресії. Його намагання пояснити людям, що в нього була причина вторгатися в Україну, повністю провалилася.

І я думаю, що це гарне свідчення єдності Заходу, здатності України правильно формувати меседжі. Держсекретар Блінкен вийшов на телебачення і заявив, що росіяни влаштовуватимуть операції з дезінформації. Тож коли РФ здійснила інформаційну атаку, ніхто не повірив, бо Блінкен раніше про це вже розповів. 

— Чи тепер поведінка Росії змінила зміст та характер дипломатії?

— Я все ще вірю в дипломатію, я дипломат. Якби я в це не вірила, не мала б цієї роботи — пішла б в армію. Але мені здається, що ми намагалися дати дипломатії шанс.

Ми розпочали переговори з Росією, щоб обговорити те, що, як вони казали, їх турбує. Зрозуміло, що Росія не була зацікавлена. Була якась слабенька потуга продемонструвати, що вони ведуть переговори, але зрештою було зрозуміло, що РФ хоче війни.

Здається, їх було неможливо зупинити. Чи змінило це дипломатію? Сподіваюся, ні.

Існування однієї агресивної країни не означає, що люди втрачають віру в дипломатію. Я вірю, що дипломатія може бути ефективною.

Як дипломат я хочу, щоб вона працювала. Але, на жаль, все ще існують країни та лідери, які не вірять в дипломатію. Путін серед них.

— Байден сказав, що вважає, що Путін загнав себе в ситуацію, з якої виходу немає. Як, ви думаєте, все вирішиться?

— Я б дуже хотіла побачити дипломатичний шлях розв’язання цього, але, очевидно, що не може бути дипломатичного розв’язання, за якого Україна програє, а Росія переможе.

Бо це не прийнятний варіант закінчення цієї односторонньої агресії. Мені здається, Росія та Україна досі розмовляють, переговори не дуже жваві, але все ж існують.

Я б хотіла, щоб Росія та Україна досягли мирної угоди, яку б Україна визнала прийнятною. І якщо вона така, США її підтримає.

— Після того, що сталося в Бучі, Ірпені, Гостомелі, Маріуполі, навіть якщо буде мир, чи зможе Путін повернути собі репутацію?

— Я не вірю в те, що він може повернути собі репутацію перед США. Дуже складно уявити, що він зможе повернути собі репутацію перед рештою країн світу. Світ побачив, що трапилося.

Ми вже визнали, що він вчинив військові злочини. Не буде більше business as usual. 

Тим часом росіяни продовжують знищувати останню фортецю Маріуполя. Читай інтерв’ю Святослава Паламара Калини про ситуацію на Азовсталі.