Я вперше в житті втратила дух, але знову його повернула — Полякова про концерти під час війни та хвилю хейту

Після кількох місяців благодійних концертів за кордоном співачка Оля Полякова повернулася до України й одразу ж почала виступати на підтримку ЗСУ.

Як для неї минули перші місяці війни, що думає про критику і як на неї відповідає, а також про спілкування артистки з росіянами — у нашому інтерв’ю.

— Олю, ви повернулися в Київ після місяців тривалих концертів на підтримку України в Європі та США. Що ви перше зробили вдома?

— Не було жодного дня чи навіть години, щоб я не думала про те, що хочу додому. У мене вже така була туга за домом, що мені здавалося, що коли я перетну кордон — почну ридати. От прямо на кордоні.

Але все сталося зовсім не так. І плакала я вперше, коли пішла на город і почала їсти малину зі свого куща. Коли я побачила всю цю красу вдома, тоді вже прорвалася вся моя туга і сум за моїм домом.

Я дуже люблю свій будинок, який я довго будувала і багато вклала в нього. Але я ніколи не думала, що у мене такі класні матраци (сміється). Бо коли довелося за кордоном спати на не дуже зручному місці, я зрозуміла, який рай вдома!

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Оля Полякова (@polyakovamusic)

— Який висновок ви зробили для себе після стількох виступів за кордоном?

— Дуже потужна, дуже співчутлива й об’єднана нація в нас. Те, що ми об’єдналися завдяки війні — це і прикро, і водночас дуже круто. Бо могли б об’єднатися і раніше.

Трошки любимо сваритися всередині, хейтити, шукати “зради”, кидати гівенце на вентилятор. Але загалом ми дуже крута нація сьогодні. Ми точно для всього світу і для самих себе — нація номер один.

— Нещодавно ви виступали для наших захисників. Як для вас особисто це було у відчуттях?

— Ви знаєте, все — як завжди! Я вмію зробити свято, підіймати настрій людям — це завжди була моя місія, я вважаю. Я знала до війни, як це — підіймати настрій, коли навколо смерть, каліцтва і зламані долі.

Але моя місія трошки трансформувалася. Сьогодні я повинна не просто настрій підіймати, а підіймати дух. І на цьому концерті для наших захисників я це зрозуміла, бо це наші люди, які ходили до мене на концерти й до війни.

Так, у їхніх очах біль, так, у їхніх очах сум, але не страх. У цих людей нема страху, лише згуртованість і велика мета.

Я спершу хвилювалася перед цим виступом, бо знаю, яку роботу вони роблять, а я думала — що б не зробила для них, цього буде замало.

Але я дійшла висновку, що таки можу підняти бойовий дух, і це просто прекрасно! Я дуже вдячна долі за цей концерт, і це буде не поодинокий захід. У мене ще буде виступ в госпіталі для поранених і ще багато інших таких.

Фото: polyakovamusic / Instagram

— Довгого спочинку ви собі не даєте. Вже зараз у вас запланований благодійний концерт на серпень у Лондоні. Які плани у вас тут, у столиці?

— Я півтора місяця просиділа без роботи. До цього я все життя мріяла про таке, бо ніколи не було часу відпочити, навіть на свята. То концерт, то якийсь корпоратив за великі гроші.

А якщо великі гроші, то вже і відпочинок відкладаєш. А тут під час війни перші півтора місяця я опинилася без роботи. І я дуже злякалася. Зараз не хочу відпочивати через це ні секунди.

Буду весь час працювати в Києві, в Україні, за кордоном. Глобально планувати, звісно, щось важко. Але я точно не пов’язую своє майбутнє з закордоном.

— Вашій подрузі, російській блогерці Ніці Білоцерківській, яка прихистила вас у себе у Франції, зараз загрожує до 15 років ув’язнення в Росії за антивоєнну позицію. Як вона переживає ці події?

— Ніка дуже хоробра людина, абсолютно чесна. І я теж їй казала: “Ніка, ти розумієш, що може бути?” Вона каже: “Так, але я нічого не можу з собою вдіяти, коли гинуть діти, руйнуються домівки. Я не можу мовчати”.

І це дуже крута позиція, враховуючи, що їй загрожує. Їй загрожує тюрма. А крім того, в неї заарештоване все майно, яке є в Росії. Там їй є що втрачати: квартири, будинки.

Вона ж могла б тихенько мовчати, сиділа б собі, але вона не може мовчати, для неї це поклик крові, вона ж з Одеси, українка.

Оскільки вона віддана Україні з першого дня війни, я зробила емоційний жест у себе в Instagram, закликавши людей врятувати її. Я просила, щоб Україна надала їй громадянство.

Цим я спровокувала такий ненормальний і неадекватний хейт від наших людей, що мені соромно за деяких українців. Не за всіх, звісно, були й ті, хто підтримав Ніку.

Але щодо цього хейту, то я не розумію: це ж не була петиція, це був просто пост в Instagram, вона сама нічого не просила. Тепер я усвідомлюю, що цим жестом я нашкодила самій Ніці, та і собі нашкодила. Хоча це ж був просто пост.

Фото: polyakovamusic / Instagram

— Ви особисто колись зможете росіянам, які підтримують війну, пробачити те, що відбувається? Наприклад, старим друзям — таким, як Філіп Кіркоров, до якого ви записували відеозвернення. Що їм треба буде зробити для прощення?

— Не називайте навіть ім’я Кіркорова! Ми не хочемо, щоб люди його пам’ятали. Його мають забути на віки-вічні, навіть не називайте його!

На рівні з тим, що я вважаю необхідним таким людям, як Ніка, висловлювати подяку, я також упевнена, що всі росіяни несуть колективну відповідальність за цю війну.

Вони винні в тому, що мають таку владу, це вони розбестили свого лідера. Вони вибачали йому всі знущання, і тому він може робити, що хоче.

Немає у мене прощення для росіян. Я думаю, моє покоління і покоління наших дітей не буде вважати їх навіть людьми! Не те, що побратимами.

Читати на тему

Леся Нікітюк про те, чи змінило її волонтерство, роботу прихистку та неймовірну допомогу людей

Телеведуча Леся Нікітюк розповіла, як працював її прихисток у Хмельницькому та чому закрився.

Нещодавно я мала такий досвід із друзями: ми сиділи в чат-рулетці, де зустрічали багато росіян. І я вам так скажу: ми не знаємо цих людей. Ми з ними знайомі тільки по тому, що нам намалювали про них у фільмах, серіалах.

Вони не такі. Рівень співчуття в них нульовий, рівень агресії зашкалює. Рівень зазомбованості величезний. Вони нас ненавидять, вони нам не співчувають.

Якийсь малий був, 17 років. Я кажу йому: “Синочку, ти ж, як моя старша донечка. А вона ось втратила подругу, її розстріляли разом із мамою і сестричкою”. А він мені відповідає: “А мені все одно!”

Це втрачені люди. З усіх людей, з якими я спілкувалася в чаті, були такі самі. Лише один із Пітера поспівчував і підтримав Україну.

Більшість — це просто людський мотлох із агресією. Вони на всі аргументи кажуть лише матюки. Ми їх не знаємо, і знати їх не треба.

Треба їх просто вигнати з нашої країни й поставити бетонну стіну метрів на 50. І нас не має цікавити, що в них відбувається у шоу-бізнесі, в політиці. Їх для нас немає.

Фото: polyakovamusic / Instagram

— Як ви ставитесь до критики під час війни? Зокрема, щодо чиєїсь творчості, висловлювань і навіть жартів?

— Отут наші люди неправі. Ми повинні розуміти, хто наші вороги. Ми їх бачимо і знаємо, як із ними боротися, з ними треба воювати. А от те, що ми влаштовуємо суперечки всередині країни — це жахливо.

Останній хейт, наприклад, це мовне питання. Ви розумієте, що в державі, у якій іде війна, у якій люди продовжують говорити і українською, і російською, попри те, що намагаємось переходити на українську, не можна робити розколу суспільства.

Треба подумати, кому це потрібно! Це потрібно ворогу. Це для того, аби зробити нас слабшими. А зараз ми мусимо бути разом і бити ворога!

Попри це, я зараз такі отримую повідомлення у свій бік, яких я ніколи не отримувала! Це такий хейт! Не розумію, навіщо сіяти таку ворожнечу, коли хтось оце сидить і з піною біля рота щось розповідає.

Ті, хто цькує одних проти інших — це теж наші вороги. Люди, майте людяність не розсварити суспільство всередині! Згуртуйтеся! А коли війна закінчиться, от тоді будемо розбиратися.

Фото: polyakovamusic / Instagram

— Які у вас були плани на 2022 рік, коли ви його зустрічали?

— У мене дуже поганий був Новий рік, тому що я захворіла. Мені довелося віддати новорічний гонорар, а він, як знаєте, вдвічі більший за звичайний. Коли я віддавала гроші, то плакала. Отак от почався мій рік!

І так він і продовжується. Я просто чекаю, коли цей рік скінчиться, бо це просто шок. Як почався рік, так він і триває. Звісно, в мене були плани, як у всіх людей. Був розписаний графік. Ну і все.

Мені в перші два місяці після початку війни здавалося, що все закінчилося, що вже нічого не буде. Але зараз я кажу, як завжди казала: “Нічого не закінчилося, доки ти живий!” Тому ми живі, ми все поборемо, і все буде добре.

— Що зараз вас робить радісною або щасливою? Можливо, інколи змушує навіть посміятися?

— Не інколи, я вам скажу. Люди завжди готові сміятися. От я виступала для ЗСУ, я жартую — вони сміються. Я виступала для людей у метро — теж сміються.

Так само біженці, переселенці, які пережили жахи в тому ж Харкові, Маріуполі. Вони все одно знаходять сили усміхатися. Ми маємо підтримувати одне одного, не втрачати духу.

Я його вперше в житті втратила, але знову собі повернула. Я, наскільки це можливо, в гарному стані, я впевнена, що ми все витримаємо!

Фото: polyakovamusic / Instagram

— Що ви перше зробите, коли дізнаєтесь, що Україна перемогла?

— Зразу афішу повішу, що буде концерт 26 жовтня у Палаці Спорту! (сміється) Я дуже хочу, щоб це було до 26 жовтня. Я все маю надію, що це закінчиться до 26 жовтня, а краще і ще й набагато раніше!

Як людина, яка хотіла співати на європейських стадіонах, і щоб всі їй підспівували, але не уточнила, як це буде, я вірю в силу слова, і що треба уточнювати, коли і як ти щось хочеш.

Нещодавно співачка Alina Pash вперше випустила сольну пісню про війну і чи не вперше за останній час розповіла для Вікон про пережите за чотири місяці після вторгнення. Читай інтерв’ю Аліни Паш.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!