Фото Unsplash Війна перевернула світогляд кожного українця: навіть ненависне раніше зараз сприймається по-іншому. Герой нашої розповіді — приклад того, як починаєш цінувати певні речі, коли тобі чи твоїм рідним загрожує смертельна небезпека. Повномасштабна агресія Росії проти України застала 34-річного Богдана Глобу в США, а його батьків за тисячі кілометрів від нього — в Україні. Богдан залишив рідну країну багато років тому через несприйняття батьками його орієнтації — він відкритий гей. На час початку бойових дій матір хлопця була у Бучі. Це не лікується, заспокойтесь!.. Історія камінг-ауту тоді ще десятикласника Богдана розпочалася не так, як він це міг уявляти. У 2003-му його мати — Олена Глоба, випадково побачила вірші свого сина, в яких він зізнався у почуттях іншому хлопцеві. Ти що, голубий? — спитала вона без підбору нейтральної лексики. Богдан підтвердив мамині слова. Як наслідок — хлопця хотіли помістити у психіатричну лікарню, але там батькам відповіли, що таких не приймають. Лікарі запевнили батьків хлопця, що орієнтація не лікується. — Лікарі казали батькам заспокоїтися. Але зробити це було складно — скандали у сім’ї не вщухали. Хлопець згадує: в тому, що син — гей, батько звинувачував матір Богдана, свою дружину. Це ти його в театр водила, а я казав, що треба на футбол! Саме через батька Богдан вирішив піти з дому. Адже той постійно ображав дружину і сина, доходило навіть до фізичної розправи. Тож одного дня хлопець не витримав і просто втік з дому крізь вікно їхнього приватного будинку… А згодом — переїхав у село до дідуся та бабусі. Через рік батьки хлопця розлучилися. Фото, надане ВВС Богданом Глобою Батьки Богдана працювали вчителями. Його тато викладав право та історію у школі, а мама була викладачкою в університеті. Напевно, тому що мама була більш схильною до наукової рефлексії, вона набагато швидше зрозуміла сина та прийняла його таким, як він є. Тим часом батько Богдана вважав, що його син хворий і потребує лікування. Мати хлопця зізнається, що всією душею прийняла сина лише через вісім років. З часом вона заснувала організацію TERGO, що з латини перекладається як Тил: там допомагають прийняти своїх дітей іншим батькам. Але позиція батька залишилася незмінною. Тато казав, що головна загроза для України — це депутати, росіяни та геї, — говорить Богдан. А потім прийшла війна Коли 24 лютого РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, в США був вечір. Богдан запам’ятав його на все життя: він дивився прямий ефір CNN і не стримував сліз. — У мене була істерика, я ще ніколи так не переживав за маму, — згадує чоловік. Мати Богдана перебралася з Полтави до Бучі у 2015 році. Виїжджати вона не збиралася навіть коли почалися активні бойові дії. — Моя мама вірила в українську армію, казала, що ЗСУ зараз поженуть росіян. Але я переймався: як швидко це відбудеться? Вона активістка, я хвилювався за її життя, адже “погнати” могли саме її. Вони намагалися тримати зв’язок щодня. Коли мама більше не могла заряджати телефон, розмови стали дуже короткими — дві хвилини на день. Олена категорично відмовлялася виїжджати з Бучі та навіть не хотіла запасати їжу та воду. Вона запевняла, що я нагнітаю. Мама відмовлялася думати про план втечі, тож Богдан шукав вихід самостійно, на відстані тисячі кілометрів. Він знайшов волонтера, який зміг занести Олені їжу. Щодо евакуації Богдан знав — з самої Бучі її не буде, а ті, хто мали машини, уже давно виїхали. Фото, надане ВВС Богданом Глобою — Я пропонував їй іти пішки. Тоді у мами вже почалася істерика — у неї не було сил ні на що. Вона не плакала, проте сиділа в підвалі бездіяльно. Казала: я нічого не буду робити, я буду тут вмирати. Але всі розуміли, що це було божевіллям. Тоді Богдан придумав інший план. Ідея полягала в тому, щоб Олена вибиралася зі свого двору на вулиці Вокзальній на власному велосипеді. Пізніше світ почне впізнавати Вокзальну за фото: завалена вщент російською військовою технікою вулиця. Вона не хотіла, але я вмовляв її кілька днів. Одного ранку вона прокинулась і каже — я їду. Їй додало рішучості те, що того ж ранку росіяни поцілили у будинок поряд із її.. Олена сіла на велосипед і поїхала повз російську техніку. Вона самотужки дісталася до річки Ірпінь та перейшла її. Згодом якийсь чоловік на авто підібрав її на дорозі. Читати на тему Змушували танцювати, стріляючи під ноги! Історії мешканців Ягідного на Чернігівщині Що пережили жителі селища Ягідне, де російські військові влаштували концтабір у підвалах школи та утримували там до три сотні людей близько місяця — читай у матеріалі. Після пережитого Богдан жартує: сюжет про втечу його мами міг би запозичити якийсь сценарист фільму. Але, повертаючись думками до тих хвилин, коли Олена їхала велосипедом повз танки, він зізнається — дуже нервував. Знав, що росіяни часто розстрілювали місцевих. Я розумів, що може не пощастити. Але разом із тим розумів, що якщо їй вдасться проскочити, то вона зможе врятуватися. З Києва Олену до Ужгорода відвіз друг Богдана. Місцеві волонтери доправили її до Словаччини, а потім — у Париж. Уже там Богдан разом зі своїм чоловіком зустріли жінку. З Парижу всі троє вилетіли до Нью-Йорка. Батько Про батька у той час Богдан не думав. Хлопець знав, що він воює в армії — ще від початку АТО на Луганщині. Потім мама Богдана попросила сина, аби той дізнався щось про нього. Олена деколи спілкувалася з колишнім чоловіком в силу того, що у них залишився спільний дім у Полтаві. До того ж, із Богданом зв’язалася подруга — донька друга тата, який допомагав йому зі спорядженням. — Вона прислала мені фото з лікарні. Батька поранили. Не сильно, але чує і бачить погано, — говорить Богдан. Дівчина розповіла, що Богданів батько шкодує про свою агресивну поведінку. Тепер він щодня бачить смерть і багато чого обдумав. Після цих слів Богдан вирішив подзвонити батькові. — Він розказав мені про мого 6-річного брата. Я не знав, про нього. Він навіть прислав його фото. Почав розповідати про війну, і сказав, що йому страшно, — розповідає син. — Не прямо, але він вибачився — визнав, йому все одно, яка в мене орієнтація, адже я його син і ми одна сім’я. Unsplash Богдан зізнається, що такий розвиток подій став для нього самого несподіваним. За роки самостійного життя без підтримки рідних він навчився жити без батька. А випадковий камінг-аут у шкільні роки Богдан вважає експрес-дорослішанням. З одного боку, було багато драми, а з іншого — це показало мені, що я сам за себе, і повинен себе відстоювати. Відтак, сам хлопець не вважав за необхідне робити перший крок до примирення з батьком: нащо відновлювати спілкування з людиною, яка тебе не приймає і вважає хворим? — говорить чоловік. За словами Богдана, прецедентів, які відбивали бажання примиритися із батьком, було безліч. Один з них стався у 2010 році, коли заснована хлопцем ЛГБТ-організація переїжджала до Києва. Богдан попросив батька пошпаклювати новий офіс. Він погодився, і спочатку все навіть було без скандалів. Але коли ремонт завершився, батько не стримав емоцій. — Не розумію, хто вам борщі варить. Нащо вам це все? Нормальні ж мужики, — переказує син його слова. Інша ситуація відбулася, коли Богдан уже вдруге взяв шлюб у США. За словами самого Богдана, це було смішно. Мама Богдана розмовляла зі своїм колишнім чоловіком та між іншим сказала йому, що “Богдан женився”. Реакція тата була: О, це по-нормальному, я ж казав, що усе добре буде! Після чого мама сказала: А мені його чоловік дуже подобається. Тато вилаявся. Проте війна змінила батька, говорить Богдан. — Думаю, це відбувається через стрімку втрату друзів та однодумців — їх убивають. Та й його теж можуть вбити щохвилини. Тепер у нього загострюється бажання знайти рідних людей. Але в мене немає цього бажання: я не уявляю, як буду розповідати йому про мого чоловіка чи наше сімейне життя. Зараз батько та син деколи обмінюються листами, однак що буде далі з їхніми стосунками — невідомо. Читати на тему Донори рятують сотні життів — як працюють центри крові в Україні під час війни Як здати кров для ЗСУ в Україні та де це можна зробити — дивіться у сюжеті. Суспільство досі не готове Історія про стосунки Богдана з батьком отримала продовження. Богдан описав їх у пості на своєму Facebook. З одного боку, це дозволило йому швидко знайти для тата військове спорядження: батькові потрібні були каска та бронежилет. Але на противагу цьому — чоловік зіткнувся із погрозами, а сам допис видалили з Facebook через скарги. Дехто почав погрожувати саме батьку — через налагодження стосунків із сином-геєм. А в одному з Telegram-каналів ширилися заклики відшукати батька Богдана та здійснити “розправу” над ним. Хай спробують, у нього там два автомати, — каже на це син. Його не здивував той неприємний допис, хоча, як зізнається, і додав трохи зневіри. Історія показова: після війни, як правило, становище вразливих груп — особливо, якщо вони додають зусиль до спільної перемоги — покращується. Так було з чорношкірими, так було з жінками, але чи буде так із ЛГБТ — ще невідомо. Наш герой заснував першу організацію ЛГБТ-українців у США. Нині волонтери допомагають ЛГБТ-біженцям, вони закупляють спорядження та аптечки українським військовим-ЛГБТ. В Україні немає ЛГБТ-батальйону, як у США, тому точну кількість ЛГБТ-військових в ЗСУ взяти ніде. Але їх точно понад 200 — саме стільки об’єднуються в одній Facebook-спільноті. Але це лише відкриті геї, а насправді їх в рази більше, каже Богдан. З 24-го лютого багато його знайомих пішли воювати: наразі відомо про щонайменше чотирьох загиблих осіб — і це лише публічні люди. Фото, надане ВВС Богданом Глобою Та Богдан запевняє, що зараз українці стають толерантними та готові до існування таких вразливих груп, як ЛГБТ+. Чоловік також аналізує спрямування роботи російської пропаганди та вважає: спроби розсварити українців навколо тем ЛГБТ чи мови — це ключова частина інформаційної спецоперації. Бо ось мій тато, який бореться, захищає Україну на фронті, — пояснює Богдан. — А вони: підемо з ним розберемось! Розберемося, бо що? Бо він захищає Україну? А ви, виходить, за Росію, чи як? Українські військові нині тримають оборону для усіх тих, хто має можливість спокійно прокидатися не від вибухів снарядів та працювати у тилу країни. Але чи знаємо ми, з чим насправді щодня доводиться зустрічатися українським військовим та яку шкоду для ментального здоров’я це може нести у майбутньому? Читай, що таке ПТСР та що з ним робити у нашому матеріалі. Теги: війна в Україні, Життєві історії, ЛГБТ-спільнота, українські військові Джерело ВВС Україна Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Змушували танцювати, стріляючи під ноги! Історії мешканців Ягідного на Чернігівщині Що пережили жителі селища Ягідне, де російські військові влаштували концтабір у підвалах школи та утримували там до три сотні людей близько місяця — читай у матеріалі.
Читати на тему Донори рятують сотні життів — як працюють центри крові в Україні під час війни Як здати кров для ЗСУ в Україні та де це можна зробити — дивіться у сюжеті.