Війна — це тонкість та наука. Історія Героя України Кирила Вереса про роботу на передовій та амбітні плани

За його плечима десятки успішних операцій на Донбасі, а підрозділ, яким він керує, став нічним жахіттям російських окупантів.

У свої 33 роки майор ЗСУ Кирило Верес має всі можливі державні нагороди, зокрема звання Героя України із врученням Золотої зірки, та є першим повним кавалером ордена Богдана Хмельницького. 

Командир легендарного К2 підрозділу 54-ї ОМБР розповів, чому він воює та що очікує після перемоги.

Моя робота — захищати країну

Останні вісім років Кирило фактично жив на передовій. У 2014-му він поїхав на Схід, щоб виконати свій громадянський обов’язок.

Зізнається, спершу був впевнений, що АТО швидко закінчиться перемогою України. Проте війна затягнулась, а чоловік не зміг полишити своїх побратимів.

Це моя робота — захищати країну. Адже я — військовий Збройних сил України за контрактом, — каже армієць.

За цей час він пережив два поранення: одне в голову, а інше — в ногу. Та це не зупинило чоловіка, а лише дало мотивацію продовжувати боротись проти російських окупантів.

З початку війни його підрозділ наводить жах на росіян. К2 вдалося знищити 65 одиниць бронетехніки противника, з яких 37 танків, 4 БТР та решта — БМП (бойові машини піхоти).

Для чого ми боремось

Нині військові захищають Мар’їнку в Донецькій області, яку вже давно атакують кілька ворожих батальйонів. Та місто тримається завдяки безстрашним українським героям.

Війна — це тонкість та наука. Перемагати потрібно красиво, треба докладати зусиль. Я дуже поважаю противника. Я його давно знаю. Ми воювали з цим підрозділом ще у 2016–2019 роках, — ділиться Кирило.

Інтенсивність боїв на Сході зараз настільки велика, що чоловіку доводиться вести особистий щоденник, щоб не забувати події. Та жодного страху в армійця немає, адже він точно знає, за що бореться. 

— Ми для чого боремось? Основна суть військової людини — захищати країну й не допустити, щоб на всій території знали, що таке війна.

Але забувати про неї повністю теж не можна, бо якщо тут не буде нас, то ви згадаєте про війну дуже скоро, — розповідає Кирило.

На його думку, війна — це, звісно, дуже погано. Але в ній є один великий плюс — можливість народження нового патріотичного суспільства. Наші діти будуть точно кращими за нас, адже вони змалечку знають ціну свободи.

У нас є тільки два шляхи — або країна годуватиме свою армію, або вона годуватиме іншу. Але годуватиме когось так чи інакше. Тож нехай думає, хто для неї важливіший, — зазначає військовий.

Читати на тему

Від натхненного військовим парадом школяра до Героя України: історія командира танкової роти Дмитра Дозірчого

Мав певне натхнення, коли бачив військових, тому вирішив стати одним з них. Читай історію Героя України Дмитра Дозірчого.

Амбітна мрія

Кирило знає, що для нього кінець війни не буде закінченням військової кар’єри. Бо ж він має ще одну амбітну мрію.

Після закінчення війни в мене є ще одна військова справа, яку я маю зробити — елітний підрозділ. Щоб коли я пішов на пенсію чи у відпустку, то був упевнений в цьому підрозділі на 100%. 

Українська армія з кожним днем удосконалюється та не зупинятиметься навіть після перемоги над російською ордою. І це все завдяки таким смілим захисникам, як Кирило, які присвячують себе обороні рідної землі.

Виконавши свій обов’язок, військовий хоче повернутись додому та відбудувати свій будинок. А поки він разом з побратимами продовжує гідно нести службу на передовій.

В рядах української армії можна зустріти представників усіх професій. Вони однаково якісно та віддано виконують бойові завдання та захищають мирне життя в тилу.

Історія викладача військової кафедри, який пішов на фронт, доводить, що українці не бояться змінювати затишні кабінети на вологі окопи.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!