12 нагород за чотири Паралімпіади — рекорд з параатлетики в Україні. Її імʼя вписане в національну спадщину паралімпійського спорту, а життєві випробування та злети після них надихнули на екранізацію історії сильної духом жінки.
Ми зустрічаємося на відеоінтерв’ю, кожна у своєму куточку України. Оксана Ботурчук повернулася до Дніпра з Парижа, де проходили цьогорічні Паралімпійські ігри.
На підготовку до ігор жінка мала всього рік — тривало відновлення після третіх пологів. Окрім випробування тіла, на міцність пройшов перевірку й дух українки, адже у Парижі участь у змаганнях брали так звані нейтральні спортсмени з Росії та Білорусі.
Про це, а також про внутрішню опору Оксани Ботурчук, екранізацію її історії у фільмі Пульс та хто розізлив спортсменку перед Парижем-2024 — дізнайся більше далі в ексклюзивному інтервʼю Вікон зі параатлеткою Оксаною Ботурчук.
На останніх Паралімпійських іграх Оксана Ботурчук здобула бронзову та срібну медалі, таким чином поповнивши свій список нагород, дійшовши до позначки 12. Це — рекорд для параатлетики України.
— Бронзова, так би мовити, це наче запланована медаль, ми готувалися на 400 метрів. А ось 100-метрівка, де я відібралася у фінал… багато хто не сподівався, що я зможу завоювати медаль на цій дистанції.
Ця срібна медаль — наче момент перевершення самої себе на цих Паралімпійських іграх.
— Яка атмосфера панує на розминках, самих змаганнях, коли поруч ось ці “нейтральні” спортсмени — росіяни та білоруси?
— Це рішення Паралімпійського комітету було дуже неприємним. Перша зустріч з ними відбулася вже в селищі й було важко себе стримувати. Здебільшого вони дійсно поводилися нейтрально. Нам казали намагатися їх не помічати, але деякі з них взагалі не розуміють, яке лихо вони коять на нашій землі.
Дехто з них думає, що це керівництво нас налаштовує не спілкуватися з ними.
У мене в класі виступала росіянка — ми бігли 400 м. В Токіо вона бігла на 200 метрів, була третя, отримала бронзову медаль. І це, можна сказати, також була одна з причин мого повернення в спорт. Бо я розуміла, що вона буде відбиратися, і дозволити їй вийти на пʼєдестал не можна.
Це був момент, коли я змагалася з ворогом.
У кол-румі вона звернулася до мене російською: А я можу тобі потиснути руку після забігу, чи як у Токіо — не можна?
Я відповіла їй, що мені навіть спілкуватися і перебувати з нею в одному приміщенні неприємно. І на це вона відповіла: Вітаю з народженням третьої дитини!
Звісно, емоції були… але весь свій гнів я винесла на доріжку. Ми вийшли у фінал і позбавили її можливості отримати медаль. Це мій вклад у перемогу, особистий здобуток.
— У Вашому Instagram в біографії написано: Не зліть мене, бо поїду до Парижа (на момент виходу інтервʼю цього опису уже немає, — ред.). Чому так?
— Це колись мій гайд написав, Нікіта Барабанов, з яким ми виступали в Токіо та у Парижі. Він написав це просто так, але розізлили мене своїм нахабним вторгненням наші сусіди, тому довелось їхати й показувати, що українці — непереможні.
— Поділитеся, що було найскладнішим для вас на цих змаганнях?
— Звичайно, найважче було те, що в моїй країні відбувається війна. Це переживання за близьких, постійні обстріли. Я була там, під мирним небом Парижа, і телефонувала родині, яка сидить в цей час у підвалі.
Це були найважчі моменти, дійсно, — каже Оксана Ботурчук.
Всю підготовку до Паралімпіади спортсменка проходила у Дніпрі, адже сімʼя потребувала мами. Навіть під час тривог — бо, каже, хоч охоронці на стадіоні дбали про її безпеку та життя, а сама Оксана Ботурчук наголошувала: у конкурентів немає тривоги, немає перерв між тренуваннями.
— Вся суть цих змагань для нас — зберегти своє життя. І хотілося б присвятити ці перемоги тим атлетам й тренерам, які загинули й вже ніколи не стануть на пʼєдестал. Світ не потурає нам на змаганнях, — висновує параатлетка.
(Ред.: на фото — стадіон у Дніпрі, поблизу якого влучили російські ракети під час тренувань українських спортсменів).
Її історія схожа на фільм. Сильна дівчина з нестримним бажанням досягати вершин. З любовʼю до спорту та свого, рідного. Такі історії надихають та вселяють віру не лише в себе, а й у весь народ загалом.
Чому схожа? Я вже згадувала вище: Оксана Ботурчук надихнула режисера Сергія Чеботаренка на екранізацію її історії. Фільм Пульс вийшов із премʼєрою у 2021 році й вразив глядачів.
Перша українська спортивна драма отримала нагороду на кінофестивалі Flathead Lake International Cinemafest (FLIC) у США й була визнана найкращим фільмом.
Пульс розповідає історію спортсменки, яка у підлітковому віці потрапила з сімʼєю у ДТП, але, попри травму голови, не покинула спорт й досягла неймовірних карʼєрних вершин.
— У дитинстві Ви потрапили у ДТП і проходили довге лікування. Чи була думка повністю піти зі спорту після цього?
— Всі казали: це травма голови, тут дуже складно щось прогнозувати. Але я вдячна батькам, що вони підтримали мене. Не скажу, що не було перешкод — ми продовжували постійне лікування, два рази на рік я лягала в лікарню, лікувалась.
Потім повернулася до свого життя, яке було до аварії. Памʼятаю, як в 11 класі я виграла змагання в області й відібралася на чемпіонат України серед здорових спортсменок за своєю віковою категорією.
Коли тренерка вишикувала всіх, то вказала на мене і сказала: вона прийшла на голову слабша за вас, і тепер їде на чемпіонат України.
Для мене це була величезна перемога над обставинами, які були. Пишалася собою та цим результатом.
— Скільки часу Вам знадобилося на відновлення після третіх пологів для повернення до змагань?
— Так, після Токіо дуже важка була для мене Паралімпіада. Для всіх, тому що додавався один рік підготовки через коронавірус.
За тиждень до початку війни я дізналась, що очікую третю дитину, потім війна і, звичайно, спорт взагалі став здаватися не на часі: кому він потрібен, коли тут така біда. Після пологів я думала, що так плавно і завершиться моя спортивна карʼєра.
Але за рік мій тренер подзвонив мені й сказав, що треба зустрітися. Запропонував повернутися і підготуватися до змагань. Я думала, що це вже неможливо: я рік годувала грудьми, народила перед тим двох дітей і знаю, як важко повертатися у спорт.
Мʼязова памʼять і досвід допомогли мені. І робота над помилками: я багато часу виділяла на відновлення.
— Розкажіть, будь ласка, як відбуваються тренування у паралімпійців і як допомагають гайди, хто ці люди?
— Гайд береться саме для бігу по віражу. Він має запас швидкості, йому дозволено трошечки виходити вперед, щоб бачити, як паралімпієць (-йка) біжить.
Спортсмен і гайд — це одне ціле. Будь-яка помилка гайда коштує спортсмену медалі.
Наприклад, якщо гайд робить фальстарт, дискваліфікується й атлет (-ка). Якщо гайд травмується, то спортсменам це коштує медалі. Тому має бути тандем.
— Чому, на Вашу думку, масовий глядач приділяє різну увагу Олімпійським та Паралімпійським іграм? Як це можна виправити?
— Це вже моя п’ята Паралімпіада, і з кожною глядачів все більше, це дуже надихає, мотивує брати ці медалі!
Мабуть, мета олімпійського спорту — це все-таки спорт вищих досягнень. І там перемагають швидші, сильніші. А паралімпійський спорт — це більше про натхнення, мотивацію, бо які б життєві обставини не склалися в життя паралімпійця (-ки), вони все одно займаються спортом, надихають інших, йти до своїх перемог.
Я відчуваю сильну підтримку від українського глядача.
— У чому сила українців?
— Власне, у силі, непереможності. Ще до повномасштабної війни я спілкувалась з французьким тренером. Тоді він сказав мені: Ви сильні! А я відповіла: Так, я знаю.
А він знову: Ні, ви не розумієте — ви strong! Ви сильна нація! Ми, французи, не сильні. А ви попри все — сильні!
Я завжди кажу, що сильним людям даються сильні випробування. І, мабуть, найстрашніше випробування, яке могло бути — це війна. Вона дісталася саме нашим людям.
Щоразу, коли виходжу на доріжку, прошу не медаль, а сили пережити результат, — каже паралімпійка Оксана Ботурчук.
А про фільм Пульс, першу реакцію Оксани Ботурчук під час його перегляду та плани щодо тренерської діяльності, можеш дізнатися з повного інтервʼю спортсменки.
Раніше Вікна ексклюзивно поспілкувалися з олімпійським чемпіоном Олегом Верняєвим. Про його особисте життя, спорт та пенсію, читай за посиланням.
Всі фото надані Оксаною Ботурчук.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.