Сказав своїм, що йду в лікарню Мечникова як волонтер, а сам приєднався до ТрО! Історія стоматолога-парамедика з Маріуполя

У мирному житті маріуполець працював стоматологом. Минулого року 23 лютого він провів останній медичний прийом. А вже наступного дня з родиною покинув рідне місто та оселився у Дніпрі. Олександр Александровський записався до тероборони та став парамедиком. Його з побратимами завданням було надавати першу допомогу та евакуювати поранених бійців з фронту.

Про мобільну стоматологію

Зараз він працює у складі третьої окремої штурмової бригади ЗСУ та допомагає пораненим воїнам з Бахмутського напрямку. Наступного разу збирається повернутися на лінію фронту на спеціальній швидкій — стоматологічній. Боєць з допомогою волонтерів облаштував пересувний кабінет, щоб допомагати військовим та цивільним.

— Я з Маріуполя. Працював лікарем-стоматологом. Я — мотоцикліст, зараз у Збройних силах — парамедик, — розповідає про себе чоловік.

З Олександром Вікна зустрілися у Дніпрі під час підготовки автівки на фронт. Уже понад рік, як маріуполець покинув рідне місто.

Напередодні великої війни

Олександр родом з Кропивницького, але 2000 року з батьками переїхав до Маріуполя. З 2009 року навчився у медичному ліцеї в Донецьку, згодом — в університеті. Після початку російсько-української війни у 2014 році завершував освіту в Полтаві.

Олександр працював у двох клініках Маріуполя хірургом та дитячим стоматологом. Він каже, що торік у лютому було відчуття того, що має статися щось страшне. Ці підозри підтвердилися під час одного з останніх прийомів.

— Останній прийом, який мені запам’ятався, — це субота. Я приймав дитину мого одного азовця — мої клієнти. Ми повинні були записати його доньку на прийом за десять діб.

Я питаю: “Коли краще записати?” А він: “Лікарю, подумаймо”. Оце був ніби тривожний симптом усієї ситуації, що загострювалася, — згадує лікар.

Протягом наступних трьох днів Олександр приймав пацієнтів та намагався підготуватися — зібрав з дружиною мінімум речей, заправив паливом автівку та улюблений мотоцикл. Чоловік був учасником місцевого мотоклубу. 23 лютого стоматолог відпрацював останній свій цивільний прийом, і вже наступного ранку в Маріуполі почався хаос.

Війна та дорога до Дніпра

— Маю одне слово, щоб описати 24 лютого — це хаос. Повний хаос. Тому що тебе будять, ти прокидаєшся і виходиш надвір, тобі кажуть: “Почалася повномасштабна війна”.

Усюди вибухи. Влучання ракети було по аеропорту — у мене тинькування почало сипатися, — ділиться Олександр.

Чоловік мешкав з дружиною у приватному будинку. Каже, того ж дня вирішили їхати з міста, забравши батьків та бабусю з дідусем. Було відчуття, що у Маріуполі буде кепсько.

— Я розумів, що воно буде. Це не навчання. На навчання 150 тис. живої сили? Ну що це за навчання?! Це війна! В мене просто багато друзів, які полкові азовці, — веде далі чоловік.

Тоді ми думали, що Маріуполь — порохова діжка. Там стільки зброї. Ще з 2014 року розумів, що ніхто жодні території не здаватиме, — розповідає стоматолог.

Дружина кермувала автівкою з родичами, а Олександр їхав на своєму японському мотоциклі. Вирішили виїжджати через Бердянськ на Запоріжжя і до Дніпра. Дорога зайняла 12 годин. Чоловік згадує, що їхати взимку на мотоциклі було не дуже хорошою ідеєю. Та залишити його не схотів.

— Я виїхав без зимової куртки, а в мотоциклетній і шкіряних штанах. Мені ніколи не було так холодно. Під дощем, з лисою гумою. Поставити нову я планував навесні, — говорить Олександр.

З родичів у Маріуполі залишився лише дядько. Але вже два тижні потому він почав шукати шляхи для виїзду. На це пішло три тижні, бо потрібно було пройти фільтрацію від окупантів і проїхати десяток блокпостів у бік вільної України. Сам Олександр з дружиною оселився у Дніпрі. Каже, кілька днів оговтувався та читав новини. І врешті вирішив діяти.

— Ти розумієш, що твої хлопці в Маріуполі, там у боях, і просто розриває на шматки. І ти не знаєш, що робити. На третій день вирішив, що треба йти воювати. Я не скажу, що я воїн. Я — лікар, можу робити ту справу, якої мене навчали майже десять років. Сказав своїм, що йду в лікарню Мечникова як волонтер, а сам приєднався до ТрО, у 98-й батальйон, — згадує лікар.

Читати на тему

”У росіян все лише фасад: пошкребеш, а під ним — нічого немає”. Історія бойового медика із Закарпаття

Олексій Любецький розповів про свою історію війни та що про нас тепер говорять світові ЗМІ.

Парамедик ЗСУ

Олександра взяли до війська парамедиком, він отримав очікуване псевдо — Стоматолог. Разом зі своїм батальйоном пробув на передовій дев’ять місяців. Це був Запорізький напрямок, а саме — Гуляйпільський. Там у бійців переважали осколкові поранення. Завданням Олександра та побратимів було надавати бійцям першу допомогу та евакуювати поранених до найближчих стабілізаційних пунктів. Згадує, було гаряче.

Ми жили під обстрілами. Стільки разів у нас було, що ми буквально виїжджаємо і думаємо, що це останній раз, — зізнається він.

Потім було ще два місяці навчань на полігоні. Після цього Олександр перейшов парамедиком до іншого підрозділу — третьої окремої штурмової бригади першого механізованого батальйону. І тепер його напрямок роботи — район Бахмута. Стоматолог каже, що у побратимів переважають кульові поранення, бо ворог надто близько.

— Вони переважають в артилерії та живій силі. Але вони не можуть впоратися з нашими. У нашому підрозділі хлопці — тигри. Реальні тигри, які добровільно прийшли, вони — ідейні.

У нас в підрозділі є хлопець з протезом. Він раніше воював і отримав поранення. На цьому протезі він все одно тигр! Гарна людина і боєць!

Бахмутський напрямок зараз — одна з найгарячіших ділянок фронту. Тут дуже важко працювати, — веде далі лікар.

— Ми працювали під Бахмутом. Станемо… Чотири хвилини і приліт. Знову минає чотири хвилини — влучання в інше місце, схоже, що “пташка” була і бачила нас. Щойно від’їдемо — приліт, знову від’їдемо — приліт, — розповідає чоловік.

Поранених часом дуже багато. Олександр каже, що допомагають не лише бійцям, а й цивільним з прифронтових територій, які страждають через обстріли.

— Одного разу привезли 11 людей. Звичайний пікап, в ньому, як в консерві, хлопці лежать. Були й важкі, навіть з ампутаціями. Було й мирне населення, з якими ми працювали, — говорить він.

Та найтяжче було, згадує парамедик, коли допомогу потрібно було надавати другу.

— Друг підірвався на міні, йому дуже сильно розбило стопу, яку довелося ампутувати. Це морально було важко, — зізнається Олександр.

Проект мобільної стоматології

Ідея пересувного стоматологічного кабінету прийшла до голови Олександру під час навчання на полігоні. Він поговорив з командуванням, долучився до ГО Медкорп і став шукати варіанти, як реалізувати те, що замислив.

— Був приклад, коли хлопець два тижні не міг потрапити до стоматолога. З його слів, на стіни дерся, дуже боліло. Це було на передовій, що і дало такий поштовх. Стрес, коли не завжди навіть є можливість почистити зуби, погані погодні умови, неправильна гігієна — все впливає на здоров’я зубів, — пояснює стоматолог.

Швидку та крісло подарували волонтери, деяке обладнання — професійні магазини, решту, включно зі стоматологічною установкою, закупив за пожертви. Кабінет працюватиме також як військова швидка.

— Кабінет розгортається за 20 хвилин. Зараз ми плануємо купити причіп для генератора та розхідних матеріалів, також повний запас дистильованої води для установки та дезінфекційних засобів, — ділиться планами чоловік.

Мобільна стоматологія готова вже на 95%. Олександр насамперед лікуватиме своїх побратимів. Однак не відмовлятиме і тим, хто опиниться у зоні його роботи. Працювати планує між Костянтинівкою, Краматорськом та Дружківкою, прийматиме по десять пацієнтів на день.

— Я дуже довго навчався, хотів працювати. Зараз вже хочеться повернутися до роботи. Ще встигнемо і в стоматології попрацювати, і людей полікувати — зараз перемога потрібна! — стверджує Стоматолог.

Як допомогти Олександру

Нещодавно Олександр Александровський дізнався, що його будинок у Маріуполі зруйнований. Він каже, що одного дня мріє повернутися до рідного міста. Після перемоги! Кожен може допомогти та підтримати Олександра. Реквізити для допомоги: 5375411204906460

Медики на фронті рятують сотні життів. Раніше ми розповідали історію лікарки евакуаційного відділення Лілії.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Ярослав Шейко та з особистого архіву Олександра