Це була відкрита злоба до людського життя — американський захисник України про російський полон

Вперше він опинився на війні після теракту 11 вересня 2001 року. Тоді в уродженця штату Алабама Александра Дрюке було чітке розуміння того, що він має робити у цьому світі — захищати свободу. Тому й долучився до Збройних сил США.

Він провів в американських військах 12 років, брав участь у воєнних кампаніях в Іраку, але, як ділиться в інтерв’ю українській службі Голосу Америки, такої жорстокості, яку виявляють росіяни, він в житті не зустрічав.

Я хотів переконатися, що вчиняю правильно

Коли Александр вперше дізнався про початок повномасштабного вторгнення Росії на територію України, то відчув, що має знову стати на захист свободи. Адже служив у Сухопутних силах, мав бойовий досвід та знав, як правильно користуватись багатьма системами озброєнь НАТО.

Я справді відчував, що маю певні навички, певний досвід і певні знання, які дійсно допоможуть у боротьбі. І це боротьба проти чистого зла.

Саме в Україні Александр зрозумів, наскільки його минулий досвід різниться з новою реальністю на війні, де росіяни знищують усе живе на своєму шляху.

Чоловік розповідає, що в Іраку були свої складнощі — повстанці не носили військової форми, а тому виявити ворога було досить не просто. А іноді помилка могла коштувати життя. Та противникам з Іраку точно не вдалось перевершити росіян у жорстокості.

У них дуже жорстока насильницька культура. І це не просто неповага до людського життя чи зневага до людського життя. Це відкрита злоба до людського життя.

Військовий пригадує, що від початку повномасштабної війни він встиг змінити не один підрозділ. Спочатку займався навчанням українських захисників, але потім знайшов можливість долучитись до підрозділу ГУР разом зі своїм новим другом та земляком Енді Г’юном.

Разом побратими й потрапили у російський полон у Харківській області. Чоловік пригадує, що окупанти влаштували засідку. Тоді у червні 2022 року цілий взвод загарбників зробив усе, аби отримати собі нову здобич.

Читати на тему

Евакуював військових Маріуполя на катері, поки не втратив руку. Історія моряка-прикордонника про війну та полон

Морський прикордонник розповів, як зустрів 24 лютого, евакуював бійців в Маріуполі та потрапив у полон.

Александр говорить, що відчував бажання російських офіцерів просто вбити полонених. Кілька разів загарбники були дуже близькі до того, щоб вчинити бажане.

На щастя, втрутився командир взводу. І ми думаємо, що він просто сказав їм: “Це дуже цінні люди, нам потрібно залишити їх живими та використовувати як розмінну монету”.

Хоч ці слова й врятували чоловікам життя, але не утримали загарбників від проведення тортур. Спочатку американців тримали добу на місці дислокації окупантів, потім на тиждень повезли на територію РФ.

Примарна загроза біологічної зброї

Саме цей період відзначився особливо тяжкими тортурами. Росіяни постійно повторювали, що нібито Александр насправді з ЦРУ. На такі думки їх підштовхнула колишня спеціалізація чоловіка — він був хіміком в армії та займався біологічною і ядерною безпекою. Хоча захисник іронічно пригадує, що ніколи насправді не мав профільних задач у військах США.

Того тижня були сильні допити і тортури, речі, які, як я думав, трапляються лише в кіно.

Окупанти думали, що Александр подорожував Україною, аби навчити людей виготовляти біологічну зброю. Їм не важливо було, що говорив їм чоловік під тортурами, адже їм здавалось — вони знають правду. Саме ту реальність, про яку їм говорила пропаганда, вони й так наполегливо намагались довести. Та нічого не вийшло.

Вони хотіли вірити в цю брехню так сильно, що сподівалися просто вибити її з нас.

Рятівний ПТСР в одиночній камері

Під час свого другого туру в рамках військової кампанії в Іраку у військовослужбовця розвинувся посттравматичний стресовий розлад. Тоді у далекому 2008 році він навряд міг здогадатись, що лікування у ветеранському шпиталі зможе знадобитись йому під час перебування у російському полоні.

Я був в ізоляторі. Я виживав на дієті з брудної води з чимось плавучим у ній, а також цвілим хлібом протягом місяця.

ПТСР колись йому добряче завадив у плануванні свого життя, оскільки після повернення у цивільне життя чоловіку вже не вдалося потрапити на службу до поліції. Однак лікування від нього та деякі навички, що він здобув у шпиталі, дали можливість витримати півтора місяця в одиночній камері та постійні тортури.

Єдина взаємодія, яку я мав, була з людьми, які просто били мене без причини.

Читати на тему

Легендарний американський пілот F-16 зголосився захищати небо над Україною

Американський льотчик Ден Гемптон заявив: готовий захищати Україну в небі. Що про це відомо — у матеріалі.

Улюблене місце для ударів росіян — були ребра. Вони практично тріщали. Та загарбники вдавались й до експериментів, наприклад, змусили Александра стояти в одному положенні 18 годин. Звісно, була перерва о третій ночі — на чергове побиття кийками.

Їм здавалось, що чоловік про щось бреше. Намагались випитати інформацію, яка була б для них корисною. Однак військовий не піддавався провокаціям.

Для мене важливіше було зберегти честь, а не поширювати брехню про Україну. І я радше хотів бути побитим, ніж брехати.

А потім окупанти вирішили провести Александра через судову систему так званої “ДНР”. Призначений судом адвокат напряму говорив військовому, що над ним планують вчинити смертну кару.

Трохи простіше триматись стало лише тоді, коли захисника перевели у місце, де було три камери з англомовними полоненими. Він досі пригадує, наскільки підіймався бойовий дух, коли вдавалось між собою перегукуватись чи просто поговорити.

Припускали, що це масова страта

Життя в антисанітарних умовах на брудній воді та каші з нутрощами призвело до того, що Александр схуд на 14 кілограмів. Та найбільше перебування у полоні вплинуло, звісно, на сприйняття усього, що відбувається навколо.

Навіть під час проведення обміну полонені не вірили, що їдуть на волю. Адже їхня дорога була більш схожа на тортури: руки та очі міцно замотали скотчем, а на голови одягнули поліетиленові пакети. Перед літаком авіаліній Саудівської Аравії були думки, що їх підірвуть у небі. Тому лише коли повітряне судно здійснило посадку, а в руках з’явився чистий одяг, їжа та цигарки — прийшло розуміння, що сталось.

З обміну 21 вересня минуло вже минуло понад півроку, Александр сумлінно проходить лікування вдома, але й досі говорить, що має пошкодження нервів на руках.

У мене оніміла зовнішня сторона рук, хоча зараз стало краще, ніж місяці назад.

Чоловік досі дивується, коли якісь люди запевняють його, що насправді РФ не вчиняє воєнних злочинів. В Александра на це досить проста відповідь.

Прийдіть, поговоріть зі мною. Я — живий доказ жахливих речей, які вони роблять з людьми.

Попри усі пережиті тортури військовий не відступає від боротьби за правду та свободу, тому продовжує підтримувати Україну. Бере участь у різних заходах на підтримку нашої держави, виступає з промовами та переконує інших: перемога України — необхідна для існування цивілізованого світу.

Українці — затяті борці, вони вражають. Вони абсолютно налаштовані виграти цю війну. І вони зроблять це, якщо ми продовжимо надавати їм необхідні для цього засоби.

Українські військові нині відважно боронять рідну землю, бо знають: історія циклічна, отже якщо не зараз, воювати з окупантами доведеться наступним поколінням. У цьому впевнений військовий Олександр на псевдо Стріла, який розповів про вагу українського спротиву.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!