За останній рік багато людей покинули свою справу, успішну роботу, навчання та стали на захист України. Так зробив і військовий на псевдо Самурай. Зараз він — артилерист 61-ї ОМБр, а до повномасштабного вторгнення був успішним IT-фахівцем.
Чоловік, як і більшість українців, не вірив, що Росія може здійснити повномасштабний наступ. Навіть коли 23 лютого родина Самурая відзначала сімейне свято, вони це обговорювали. Бачили заяви та звернення Володимира Путіна, але не думали, що він наважиться це зробити.
Коли зранку Самураю зателефонував брат і сказав, що почалася війна, чоловік не міг у це повірити. А потім рішуче пішов до військкомату, щоб обороняти Україну. Історію Самурая розповіли в Армія.Inform.
Життя до повномасштабного вторгнення
Військовий родом з Херсона. Закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова та пішов на строкову службу в армію. З 2011 по 2012 рік служив у 204-й Севастопольській бригаді тактичної авіації.
Коли звільнився у запас, почав шукати “свою” роботу. Працював на заводі, а згодом вирішив поїхати в Росію на заробітки — займатись лісовальними роботами.
Проте довго працювати там не зміг. Коли Самурай поїхав в Росію, в Україні саме починалися події Революції гідності. Саме тоді чоловік побачив, як російська влада й пропаганда спотворюють реальність.
— Тоді я на власні очі побачив роботу російської пропаганди. Мені дзвонили родичі й розповідали, що коїться в Україні.
Я дивився новини, бувши в Росії, і дивувався: як їм вистачає совісті так нахабно брехати й показувати таку реалістичну картинку про “бандерівців”, у яку пересічній людині було важко не повірити, — згадує військовий.
Людей обманювали не один десяток років, але чоловік все ж має надію, що пелена з їхніх очей впаде. Тоді вони зможуть побачити, хто справжній агресор.
Самурай зрозумів, що треба їхати з Росії, бо “як раніше” вже не буде. Росія анексувала Крим і почала війну на Сході України.
Після повернення чоловік працював на будівництві, а у 2020 році зацікавився IT-сферою. У 2022 році мав вчити ще одну мову програмування, але плани змінилися.
Приїзд до військкомату
У перший день повномасштабного вторгнення Самурай вже хотів іти до військкомату, але рідні вмовили зачекати, можливо, все мине. Тож чоловік день сидів вдома, але складно було справитися з розумінням того, що хтось зараз гине.
Наступного ранку о п’ятій годині Самурай із зібраною сумкою вже був готовий йти до військкомату. Він чекав на товариша з автівкою, але той виїздив з Берислава. Тож, не дочекавшися його, вирішив іти до військкомату пішки.
Самурай згадує: Херсон спорожнів, чимось нагадував Прип’ять. Але ця картина змінилася великими чергами у військкомати, що надихнуло чоловіка.
Новобранців вивезли автобусами в іншу область — у групі новоспеченого бійця було близько 200 людей. Їхали польовими дорогами, щоб авіація ворога їх не побачила. Приїхали до одного навчального центру — місць немає. Поїхали далі й зупинилися в одному з навчальних таборів.
— Навчальні центри ломилися від охочих помститись росіянам. В автобусах не було навіть, де стояти.
Коли ми їздили з міста в місто, на шляху траплялися мирні жителі. Мене дуже вразило це українське єднання.
Наші люди приносили гарячі напої, бутерброди, всіляко підтримували. Я їм дуже вдячний, — розповідає чоловік.
В автобусі Самурай познайомився з хлопцем із Херсонщини, вони трималися разом і хотіли потрапити до одного підрозділу. Так і сталося — потрапили в окрему механізовану Степову бригаду, в артилерійський дивізіон.
Тут військовий здобув псевдо Самурай, бо займався східним бойовим мистецтвом та захоплювався культурою Японії.
Про службу в підрозділі
Підрозділ Самурая був розвідницьким, але тоді виконував роль охорони. Чоловікові хотілося розвиватись — він забажав поглибити свої вміння та попросився на посаду бусоліста або “планшетника”. Через свої навички в IT Самурай ідеально підійшов на посаду, що принесло свої результати.
Воїн разом зі своїм підрозділом розробив тактику, яка дозволила зменшити час на розгортання в кілька разів. Зекономлені 15-20 хвилин в артилерійських боях можуть означати різницю між життям та смертю.
За останні місяці в підрозділі чоловіка не було втрат, але це не означає, що ворог почав менше обстрілювати. Росіяни завдають ударів з Градів, мінометів, танків. Але вміння українських військових рятували.
Дивізіон Самурая також завдав значних втрат ворогу — знищив купу танків, САУ, різноманітну техніку, міномети, живу силу.
Про Херсон та перемогу
Увесь час Самурай не підтримував зв’язок з батьками, щоб не наражати їх на небезпеку. Інколи третіми особами міг передати повідомлення: “У мене все добре”.
А коли ЗСУ звільнили Херсон, батьки військового раділи та святкували з усіма на площі. Чоловік приїхав до них, і вони були раді його бачити. Насамперед Самурай подумав, що треба усіх вивезти. Але погодилися лише дружина й брат — батьки лишились у Херсоні.
У місті чоловік пробув лише день, адже розуміє, що розслаблятися зарано.
Коли приїхав — батьки такі радісні були, плакали, але в мене був мікс із почуттів та емоцій. Я радий був бачити батьків, скучив за ними, але розумів, що це ще далеко не кінець, — каже він.
Чоловік зазначає, що у нього та побратимів настрій завзятий. Вони готові гнати ворога аж до кордону. Усі хочуть повернутися додому, до родини у вільній Україні.
Багато українців прагнуть повернути окуповані території, адже це їхні рідні міста, селища та села. Раніше ми розповідали історію добровольця з Донецька на псевдо Вікінг.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!