Обстріли, жарти в бліндажі та військовий побут. Один день на позиціях з бійцями 110-ої механізованої бригади

Усе міняється, коли опиняєшся у бліндажах на передовій. Починаєш цінити кожен ранок та можливість випити розчинну каву. На своїх позиціях військові налагоджують побут, намагаються облаштувати все для свого комфорту. Хоча досягти цього майже нереально, особливо під постійними ворожими обстрілами.

Військові 110-ої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка обороняють Авдіївку. Журналісти з Української правди розповіли про те, як проходить день бійців на позиції.

Бігти. Падати. Бігти

Щодня російські військові обстрілюють українські позиції. Так і цього разу журналісти з військовими потрапили під кулеметну чергу. Усі впали на землю та перегукувалися, чи не зазнали ушкоджень.

Навколо темно, у небі світить Місяць, ранок лише має незабаром настати. Один з військових, що замикає невелику колону людей, встає, біжить уперед і за кілька метрів падає в сніг. Медик Петро командує робити так усім. Так починається рух по колу.

Треба пробігти 200 метрів, у мирний час це зайняло б кілька хвилин. Зараз це близько 15 хвилин, адже треба бігти, падати, трохи лежати, знову бігти та падати. Так по колу, поки не дістанешся до пункту призначення.

А робити це складно, адже ти в амуніції: бронежилет, каска, наплічником, а у військових ще автомат. Але усім вдалося дістатися до позиції 110-ої бригади.

Фото: Дмитро Ларін, УП

Залучив зв’язки з військкомату, щоб потрапити на службу

Військовий Сергій хоче заварити собі ранкову каву. Перед цим треба обов’язково продезінфікувати антисептиком металеву чашку. В бліндажі є миші, треба захищатися від інфекцій. Близько шостої ранку він робить собі гарячий напій.

Раніше чоловік був бійцем батальйону оперативного призначення та працівником Артемівського СІЗО, до 24 лютого 2022 року працював далекобійником та фермером. Потім рік провів на позиції на Авдіївському напрямку. 

Він розповідає, що звернувся до знайомих у військкомат, щоб ті зателефонували з невідомого номера та призвали на службу. Так він хотів переконати дружину, що треба йти воювати.

У потрібний день вони (знайомі — ред.) так і зробили, я сказав дружині: “Все, треба їхати у військкомат!”.

Там Сергія направили до новоствореної 110-ї бригади. Вона обороняє Авдіївку, що недалеко від Донецька. Окупанти хочуть оточити Авдіївку та взяти у кільце. Наші військові згадують, як одного разу росіяни зайшли на позиції до українців. Кажуть, що спершу не повірили, коли почули про це.

— Виявляється, що там дехто побоявся, відійшов і нікому про це не сказав. Тому їх десь шестеро зайшло і сиділо собі. Але нічого, ми за годинку їх звідти вибили, — говорить Сергій.

Тоді він та його побратим Микола змогли отримати два автомати та РПГ, а росіяни — своїх поранених бійців. Утім, Сергій все одно називає це поразкою, бо не вдалося взяти полонених. Жартує, що так було б кому копати. Військові не люблять цю роботу, адже вона монотонна та фізично виснажлива.

За півгодини Сергій заварює ще одну каву та каже, що відходити з Авдіївки не можна.

— Це так само як з Бахмутом — порівняно зі Слов’янськом він вважається висотою. Якщо візьмуть Бахмут, вони ж на 15 км у бік Слов’янська будуть розносити все.

Нашим хлопцям не хочеться відходити, бо багато їхніх загинуло, віддати — совість замучить, — пояснює Сергій.

Він демонструє автомат Калашникова, який дістався йому від загиблого побратима. Він загинув минулої весни, тепер Сергій носить його як талісман. Ще через 15 хвилин військовий йде покурити, адже каже: “Кава без цигарки, що чай без заварки”.

Фото: Дмитро Ларін, УП

Зранку вже починають літати дрони, працює артилерія та авіація. Тож пересуватися окопом треба зігнувшись. Чоловік зізнається, що за ранковою кавою завжди думає про дружину та дітей. Він був далекобійником, рідко їх бачив. Тепер стверджує, що не поїде в рейс. Згадує свою відпустку у Буковелі.

Ділиться, що дуже вподобав бограч та хотів привезти його хлопцям, але з’їв. Тож дружина вдома шукала всі інгредієнти, щоб приготувати. Сам чоловік з Лимана, тому й мав бажання захищати рідну землю. До військового підходить кіт Кузя, чоловік запрошує його в бліндаж погрітися, кіт не вагається і йде туди.

Вже о 8:59 військові отримали повідомлення: “Увага, увага всім позиціям. Повітря! Усім в укриття!”.

Читати на тему

У тебе є тільки секунда, щоб впасти та вижити: історія піхотинця на псевдо Апостол про моторошну тишу та атаки ворога

Поки Апостол з побратимами їхали містом, то встигли пробити колесо. Однак не пощастило у цю мить саме загарбникам, які не встигли відійти.

Розмови у бліндажі

Військовий Дмитро розповідає, що росіяни щодня намагаються десь пройти. Він розповідає про ситуацію, що склалася, коли заходить медик Петро та вітається. Він радісно розповідає про те, як переукомплектував військовим аптечки. Зробив це з якісними турнікетами, адже вони раніше мали китайські.

Військові жартують з журналістами та розпитують про ранкову “пробіжку”. Сергій каже, що взагалі раніше мало ходив, адже постійно пересувався на машині. 

О 10:08 з рації роздається повідомлення про політ гвинтокрила, за ним слідують три глухі вибухи.

Медик Петро (ліворуч) та піхотинець Іван (праворуч)

Ікона

Петро хвалить своїх військових, зокрема і за аптечки. Але військовий Віталій головним своїм оберегом називає ікону Божої матері з дитиною на руках. Вона висить на земляній стіні окопу його спостережного пункту.

— Були мене мінами обложили, а ікону ні разу не зачепили! — переконує в дієвості свого оберега Віталій. А з рації кажуть тихіше говорити. Віталій пояснює, що інколи може працювати снайпер.

Утім, одного разу військового Івана врятувала не ікона, а медик Петро.

— Був приліт за 50 м, мене накрило. Отримав поранення печінки, легенів, була контузія легень. Півроку був на відновленні й потім повернувся сюди. До кінця війни моє місце тут, — стверджує він.  У перший день повномасштабного вторгнення він прокинувся вдома на околиці Харкова від гучних вибухів.

Військовий Віталій. Фото: Дмитро Ларін

Коли Віталій повернувся у бліндаж, запитав, чи є ананаси. Відкрив консервовані фрукти та почав їх їсти. Туди ж повернувся Іван та почав знімати з себе амуніцію. Також можна почути, як у кутку пищить маленьке кошеня, воно не виходить за межі бліндажа.

Пташки

На своєму спостережному пункті військові годують синичок. Ці пташки можуть навіть їсти з рук у бійців. Водночас у небі починають літати інші “пташки”. Але військові чують інформацію, що це працюють наші дрони.

Фото: Дмитро Ларін, УП

Нещодавно бійцям вдалося підбити ворожий дрон вартістю понад 700 тис. грн і затягнути його на свої позиції. Зараз він на перепрошивці в Києві.

Військовий Микола розповідає, що приїхав на війну з-за кордону, був на заробітках. Дружину та доньку відправив до Польщі. Перші місяці біля Авдіївки він називає страшним сном —  постійний наступ ворога, копання окопів, відсутність зв’язку. А зараз звик — між прольотами ворожих дронів він годує синичок з руки.

Плакатимемо

Сергій і Микола дещо розгубилися, коли почули питання: “Як уявляєте завершення війни?” Кажуть, що жодного разу не думали про це.

Між собою жартують, що хочуть звільнити хоча б один населений пункт, наприклад Горлівку. Щоб на запитання дітей і онуків “А де ти воював?” не відповідати “У посадці”.

Сергій каже, що, мабуть, заплакав би, якби почув про завершення війни по рації та команду їхати додому. Микола це підтверджує.

За кілька тижнів після від’їзду журналістів росіяни посилили наступ на Авдіївку. Військовий Віталій загинув. Ще кілька бійців отримали поранення, дехто — дуже важкі. Один з них сказав, що вони тримали позиції до останнього.

Раніше ми розповідали історію військової Олени, яка у складі піхоти боронить Україну.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Усі фото: Дмитро Ларін, УП