Незвична тиша уночі не давала Апостолу спокою. Чоловік з побратимами звикли, що їх вже два з половиною місяці накриває щільним вогнем.
Звуки виходів та прильотів з російських мінометів та Градів стали для українських захисників зі 120 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ практично традиційними супутниками в роботі та житті на передовій.
Старший солдат на псевдо Апостол говорить, що тоді ворог накривав їх з побратимами, чим тільки міг. Це були як вже багатьом знайомі міномети, так і заборонені фосфорні боєприпаси. Та найбільш небезпечним все одно залишався танк противника.
Він робив один постріл для пристрілки, а потім корегував вогонь та гатив ще десяток разів. Апостол згадує, що одного разу він так 13 пострілів поспіль зробив.
Ти сидиш, а тебе просто засипає землею, і, на жаль, нічого не можеш вдіяти. У тебе є тільки секунда, аби впасти та вижити.
Звісно, цей танк після спроби окупантів піти у контрнаступ, був знищений за славнозвісного Джавеліна.
Однак цієї ночі, яку пронизувала тиша, невідомо було, що чекати. Все навколо затихло й у бійців були здогадки, що окупанти знову можуть спробувати піти на штурм. Та довго думати не довелось, оскільки командир зібрав усіх, аби сформувати групу, яка б мала оглядати нові позиції.
Ми подивилися на карту DeepStateMap, і побачили, що вона просто зеленіє, адже наші побратими з інших підрозділів роблять просто неймовірні речі.
Так тероборонівці дізнались, що українська земля продовжує звільнятись від хвороби, яка прийшла до нас ще дев’ять років тому. Сам підрозділ Апостола відправився до Балаклеї, де захисники зустрілись зі 113 бригадою ТрО.
Проїжджаючи містом, ми розуміли, що там тривали дуже сильні бої, адже все було розбомблено і знищено.
На той час українські військові вже відбили частину Ізюма. Тож окупантів на тих теренах водилось ще багато.
Поки Апостол з побратимами їхали містом, то встигли пробити колесо. Однак не пощастило у цей момент саме загарбникам, які не встигли відійти та виїхали на своєму БМП прямісінько на українських захисників.
На нас виїхала ворожа БМП із сімома невдахами, які не встигли втекти, і залишилися на нашій землі, але не так, як того хотіли.
Не пощастило й іншим окупантам, з якими вдалось зустрітись Апостолу. Він, звісно, з побратимами “перевиховали” їх у хороших. У одного такого вихованця чоловіки знайшли документи, які свідчили про підписання ним контракту про службу з 29 серпня.
А в переписках його рідні 1 вересня говорили, який він молодець. Та вже 11 вересня цей “молодець” більше нічого не міг зробити: ані відповісти, ані заподіяти комусь ще шкоди, як він це робив до того.
Коли Апостол з побратимами наблизились до українсько-російського кордону, то чоловіка розподілили до групи швидкого реагування. Та він був більше втішений тим, що йому з побратимами вдалось звільнити рідні території від окупантів та те, що він зможе це робити й далі.
Для мене більше не існує такої нації, як росіяни, це все — вбивці, ґвалтівники. Вони можуть бути хорошими тільки тоді, коли мертві.
Тож єдине, що зможе зупинити Апостола, — це слова командира про те, що Україна перемогла та змогла звільнити всі свої 603,628 кілометра квадратних.
Українські люди — неймовірні герої, які попри втому від війни продовжують свою справу та наближають перемогу нашої держави. Один з цих сміливців — Володимир на псевдо Вікінг. Читай, як боєць тероборони захищає Миколаїв.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!