Це мав бути день народження, а почалася війна — історія жінки з Маріуполя, яка пережила тритижневу блокаду

Для усього світу фото зруйнованого Драмтеатру стали візитівкою Маріуполя. І це жахає. Маріупольський пологовий із його породіллями прославився не рекордом народжуваності за добу. На жаль. 

Більшість із нас спостерігають ці події з новин. Ми не переживали жахів Маріуполя. Але їх пережила Алевтина Швецова разом зі своїм сином, чоловіком, батьками та братом, якому 24 лютого виповнилося 12 років.

Коли мій чоловік сказав, що почалася війна, я йому не повірила.

Коли жінка з сином поїхала до своїх батьків на околицю міста, то встигла взяти з собою лише один наплічник. Там були документи, зубна паста та дезодорант — із розрахунку, що додому вони повернуться за чотири дні. 

Але одяг, в якому жінка була тоді, їй вдалося змінити лише 21 березня.

Коли помирає надія?

Коли 2 березня почалися потужні обстріли, горіли житлові будинки та гаражні кооперативи неподалік їхнього дому. А з часом вимкнули всі комунікації, навіть газ. Тож кожна родина розпалювала багаття у внутрішньому дворі та готувала там їжу. 

Від холоду померла улюблена папужка Чіча, яка була розрадою для дітлахів.

Чоловік Алевтини пішов до їхнього будинку у центрі міста, здолавши пішки сім кілометрів під обстрілами. Повернувшись, розповів про комуну, яка організувалася у їхньому під’їзді. Тож було вирішено усім разом повернутися туди, бо у квартирі батьків ще 8 березня вибило вікна. 

Фото: Facebook

Алевтина каже, що саме тоді вперше побачила мертве тіло. А в сусідньому під’їзді поранена дівчина просила про допомогу.

Ми не мали автівки, але дорогою зустріли два автомобілі та попросили цю дівчину забрати. Досі не знаємо, чи вона жива.

Їхня квартира була неподалік Драматичного театру. Звідти його будівлю видно з вікна. Біля театру стояли автобуси з надписом Діти, готові в будь-яку хвилину вирушити з міста. Але зелених коридорів не було.

Хтось виїжджав на свій страх і ризик самостійно. Через відсутність зв’язку було неможливо дізнатися, чи безпечно вони дібралися та яким маршрутом. 

Запах небезпеки

Бомбосховище поблизу їхнього будинку було повністю зайняте, тож новим домом для сім’ї Алевтини стала підвальна кімната магазину Prostor, площею 12 кв. м. Там пахло незавершеним ремонтом.

Специфічним пилом пахло навіть волосся мого сина. Цей запах став для мене запахом небезпеки.

Читати на тему

Як розпізнати ракету, ППО та ворожий літак за звуком — налаштовуємо вушка

Вибухи та гуркіт у небі бувають різними. Розповімо, як розпізнати озброєння за звуком і де ховатися після.

Жінка зізнається, що дуже переживала за свого сина та молодшого брата. Вона намагалася не відходити далеко від дому, бо знала: якщо з нею щось трапиться і її шукатимуть, це може спричинити нові смерті. 

А коли хтось приходив до сховища та розповідав страшні новини про трупи, які лежать на вулиці, та обстріли — ми не боялися. Лише сприймали це як статистику і розуміли, що смерть — це як даність. Один зі сценаріїв.

Жінка зазначає: у блокаді дуже зрозумілий алгоритм дій. Немає часу на емоції, рефлексії та роздуми — ти просто знаєш, що тобі робити в наступну хвилину. Ти знаєш, що може статися, але намагаєшся про це не думати.

Обстріляний пологовий будинок

9 березня сім’я Алевтини дізналася, що таке авіабомба. Напередодні її чоловік пішов допомагати у шпиталь — неподалік був пологовий будинок. 

Від падіння бомби наш будинок дуже сильно струснуло, ми побігли у сховище. Але я постійно хотіла піднятися нагору, думала про чоловіка. Кожна хвилина здавалася вічністю.

Коли чоловік Алевтини повернувся, у нього були шалені очі. “Ви знаєте, що пологовий обстріляли?” — так прозвучали перші його слова.

А для Алевтини ця подія стала точкою неповернення. 

Я зрозуміла, що російські окупанти не зупиняться ні перед чим.

Фото: Поліція Донецької області

Чого навчає війна?

Зовсім скоро вони почали розрізняти, коли наближаються літаки. Щоразу, коли літаки скидали бомби, вони падали рандомно. Але це відбувалося завжди поруч і завжди по мирному населенню. 

Алевтина розповідає: в один із таких разів вони вибігли, щоб подивитися на вирву: та була чотири метри вглиб та сім метрів завширшки. Усе довкола було засипане землею.

Сусід

Коли 16 березня струснуло будинок, це була небачена раніше сила. У натовпі, який вибігав на вулицю, було чути крики про придавлених людей. 

Алевтина та її чоловік допомагали розбирати завали. 

Придавило нашого сусіда Ваню. Я копала руками біля його голови. Коли нарешті його відкопали, я побачила, що від його тіла залишилась лише оболонка — шкіра, в якій бовталися внутрішні органи.

Саме тоді жінка вирішила, що треба будь-що покинути Маріуполь.

Дорога

Алевтина, її син, чоловік та його родина пішли з міста пішки, бо авто не мали. Родина жінки залишилася в Маріуполі через труднощі з пересуванням мами Алевтини. 

Вони йшли до Портовського через блокпост із літерою Z. А у Портовському Алевтина побачила свого знайомого, який саме їхав до Маріуполя за речами. Вона вирішила повернутися до міста 

Я побігла до укриття, де ховались мої родичі, та вже була морально готова побачити їхні тіла. Коли я відкрила двері підвалу, то побачила перелякані очі мами та брата, тато теж був поряд.

Вибігти вони не встигли — почався обстріл. Коли нарешті все скінчилося, швидко сіли в автівку: там було вибите заднє скло, а на передньому з’явилася величезна тріщина. На дорозі валялися дроти та гілки від дерев.

Фото: Поліція Донецької області

Попри все, вони виїхали. Завдяки добрим людям потім вдалося дістатися й далі, до Запоріжжя.

Зараз сім’я Алевтини перебуває у безпеці. Але жінка наголошує, що ці події ніколи не забудуться. 

— Я бачила, що коїлося в Маріуполі останні вісім років, і особливо останній місяць. Я не знаю, якими словами звернутися до світу, але хочу підкреслити, що саме Росія вбиває мирних мешканців нашого міста. Людей, які перебувають у цьому пеклі, російська пропаганда намагається переконати, що це українці винні в руйнації міста. 

Нас не треба було ні від чого визволяти, ми були щасливі! Вони вирішили зламати нескорених. 

Раніше ми уже розповідали історію нашої регіональної журналістки із Маріуполя.