Допомагав побратимам, попри осколкове поранення. Історія молодшого сержанта Чілінтано

У кожної епохи — свої герої. І, на жаль, герої нашого часу — це усі, хто боронить нашу державу від російської агресії. Тому сьогодні хочемо розповісти тобі історію бійця у ТВО командира 2 взводу спецпризначення 2 роти спецпризначення батальйонів 1 ОБрСпП ім. Івана Богуна молодшого сержанта Чілінтано, Чілі, що нині виконує завдання у зоні бойових дій.

Про початок війни

Андрій з міста Перевальськ Луганської області. У 2014 році, коли почалася війна, він мешкав у Луганську, де навчався на економіста. Чоловік розповідає, що коли почалася окупація російськими військами території України, він спостерігав за усім цим. І згадує, що це зображували як волевиявлення народу, хоча проводилося агресивно, зі зброєю та участю громадян РФ.

Я відразу виступив зі своєю позицією, приєднавшись до добровольців, тому що я не міг поступитися — це мій обов’язок захищати свій дім. Так я вступив до батальйону спецпризначення Луганськ-1, який тоді базувався у Сєвєродонецьку.

Згодом таки довелося виїхати до Києва. Додому через свої політичні погляди повернутися Андрій не міг. Там його записали у “каратєлі”.

Про початок повномасштабного вторгнення

24 лютого Андрій приєднався до київської ТрО. Вони їздили в Ірпінь, Бородянку, де виконували мінімальні гуманітарні місії, доставляли їжу, допомагали постраждалим переміщатися, робили просто людяні вчинки.

До 1 ОБрСпП ім. Івана Богуна він потрапив улітку 2022 року. Спершу долучився до 5 батальйону, де пройшов інтенсивний курс молодого бійця.

— Я вдячний інструкторам за високу якість підготовки, як фізичної, так і психологічної, в усіх аспектах. Після цього ми вирушили до Харківської області, щоб виконувати розвідувальні завдання, — згадує боєць. 

Читати на тему

Від зірки тенісу до захисника України! Сергій Стаховський про рішення піти воювати та як ледь не загинув

Колишній тенісист України Сергій Стаховський поділився, чому він вирішив стати на захист України та як ледь не загинув, виконуючи бойове завдання.

Про бойові завдання під Бахмутом

Після розформування 5 батальйону, де знаходився Чілінтано, його перевели до 1 батальйону. Чоловік згадує, що тоді проходив реабілітацію після розриву хрестоподібної зв’язки на коліні, але попри це, не ухилявся від своїх обов’язків і вже у грудні повернувся в стрій.

Андрій розповідає, що коли його турбувала нога, він казав про це ротному, який завжди адекватно реагував.

Наступне завдання батальйону було в селищі Красна гора біля Бахмута, що стало ще одним випробуванням. Масштаби бойових дій та їхня динаміка були вражаючими, — каже Чілі.

Все відбувалося швидко, була потреба негайно ухвалювати рішення. На відпочинок не залишалося часу.

Військовий розповідає, що їхнє завдання полягало в зайнятті посадки, де вже перебував ротний. Їхня група складалася з 18 осіб, треба було пройти 900 метрів до позицій.

Фото: 1 ОБрСпП ім. Івана Богуна

На шляху мене поранило від АГСа, але я продовжив рух, розуміючи, що моє поранення не таке важке, як у нашого командира, якому потрібна була негайна допомога.

— Після прибуття на позиції, ми забезпечили відхід поранених. Наші позиції постійно атакував ворог. Важка ситуація змусила мене взяти на себе командування, оскільки я розумів, що якщо ми не утримаємо ці позиції, настане ще гірша ситуація, — згадує Чілінтано.

Приблизно через 6 годин військовим наказали відступити. Андрій залишив позиції. Попри поранення уламками, допомагав евакуювати інших поранених, доки не відчув, що втрачає свідомість.

Після цього його госпіталізували. Він об’їздив три лікарні, в яких лікарі спочатку боялися витягнути осколок, оскільки не були впевнені в результаті. Але спеціалісти у Харківському шпиталі виконали успішну операцію.

Читати на тему

З пораненнями проповз півтора кілометра, щоб вижити! Історія бійця про боротьбу за життя

Розповідаємо історію військового про тяжкий бій, поранення та реабілітацію.

Про те, як став командиром взводу

Після одужання, Чілінтано зіткнувся з тим, що рота зазнала великих втрат. Командир перебував у госпіталі, а інші офіцери загинули. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність за керівництво взводом.

Чілінтано розповідає, що брав приклад зі свого загиблого товариша на псевдо Арієць, який робив необхідні речі, не важливо, чи подобались йому люди чи ні, “але ми всі тут побратими, пливемо в цій байдарці, всі разом до однієї цілі”.

Мобілізованим, що збираються воювати, Андрій радить не боятися та діяти. Він ділиться своїм прикладом та розповідає, що робив багато помилок, після чого засмучувався, але за 10 хвилин збирався з думками та робив, що треба. 

Всі ми люди: інколи втомлюємось, вигораємо, але тим не менш —  треба йти далі, — наголошує Андрій.

Раніше Вікна поговорили з альпіністкою Антоніною Самойловою, яка стала першою українкою, що двічі піднялася на Еверест та встановила там наш прапор.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!