Не залишити в пеклі: як евакуаційні групи рятують тіла загиблих під вогнем

Для родин зниклих безвісти військових кожна секунда очікування є пеклом.

Вони часто звинувачують побратимів у бездіяльності, не розуміючи, якими надлюдськими зусиллями та ризиками для життя дається евакуація поранених та загиблих з поля бою.

Солдат 32 окремої механізованої Сталевої бригади Олександр Кондратенко розповів для hromadske, як це відбувається насправді.

Одного бійця евакуювали десять днів: історія з пекла

Олександр згадує липень 2024 року, селище Дружба на Донеччині.Їхня група отримала завдання забрати тіло побратима з позивним Магніт.

Хлопці загинули, задихнувшись у підвалі підпаленого росіянами будинку. Тіло Магніта, що важив понад сто кілограмів, було важко витягти з руїн.

Перша спроба евакуації провалилася: ворог виявив їх і розпочав мінометний обстріл. Тіло довелося залишити.

За кілька днів друга спроба також закінчилася обстрілом. Бійці сховалися в підвалі, але російський дрон скинув на будинок щось горюче.

Дим заповнив укриття, і вони дивом врятувалися завдяки бетонним перекриттям.

Лише за тиждень, коли ворог втратив інтерес до місця, вдалася третя спроба. Тіло Магніта нарешті винесли.

Його побратима забрали пізніше, під дощем — найкраща погода для таких операцій, коли дрони сліпі. Але, як каже Олександр, таких днів за рік було лише два.

Не залишити в пеклі: як евакуаційні групи рятують тіла загиблих під вогнем / 2 Фотографії

Читати на тему

З 60 населених пунктів Сумщини повністю виїхали люди — евакуація в регіоні триває

Усього з небезпечних територій виїхали вже понад 60% мешканців, повідомив голова ОВА.

Топографічний “кретинізм” вбиває: ризики евакуації

Олександр, який воює з липня минулого року, розповів про свої перші втрати. Тоді ще були емоції, але тепер він розуміє їхню недоречність:

Якщо пропускати через себе всі смерті, що зі мною станеться?

Евакуаційна група — це дві-три людини. Кожен вихід — це розвідка: інформація від дронарів, командирів, розуміння ландшафту, погоди, часу доби.

На позиції йдуть пішки, бо техніка занадто гучна і є пріоритетною ціллю. Місцевість часто замінована та зруйнована.

З собою беруть мінімум: турнікети, зброю, іноді їжу для піхотинців.

Кожен вихід — небезпека:

Бог його знає, чи той дрон дивиться на тебе зараз, чи помітить пізніше.

Олександр попереджає, що топографічний кретинізм вбиває людей, адже бійці можуть заблукати.

Для орієнтування вночі маршрути проходять у сутінках — у сірку, коли ворожі дрони сліпі.

Зараз під Покровськом це складніше: земля випалена, укриттів немає.

Фото: hromadske

Мойсеї на війні: порятунок поранених та вартість життя

Евакуаційні групи часто поправляють турнікети пораненим. Олександр наголошує на важливості захисту живота: навіть маленький уламок може вбити за кілька годин, а так швидко евакуювати людину неможливо.

Зараз медики не виходять з групами, їх бережуть. Більше вивозять поранених, ніж загиблих, бо під час відступу багато тіл лишаються на втраченій території.

Поранених стараються забрати швидко, але не завжди одразу після бою. Іноді забирають за кілька годин, іноді — за три доби.

Через довготривале використання турнікетів хлопці часто залишаються без кінцівок, але живі.

Іноді евакуаційні виходи щоночі. В інший час Олександр працює поводирем або Мойсеєм, виводячи виснажених бійців.

Не залишити в пеклі: як евакуаційні групи рятують тіла загиблих під вогнем / 2 Фотографії

Мова як рятівне коло: як відрізнити своїх

На нулі діють як наші, так і ворожі евакуаційні групи.

Розрізнити їх — велика складність. Олександр підкреслює:

Насправді всі розмовляють, ніхто тихо не ходить. І мова має значення.

Він розповів, як поранений три дні чекав евакуації, а потім, коли почався обстріл, закричав:

Люди, помогите!

Це дозволило зрозуміти, що це свій.

Були випадки, коли російські солдати заскакували в наші окопи, і навіть курили разом, не розуміючи, хто є хто.

Фото: hromadske

Моя совість чиста: мотивація та послання родинам

Евакуаційним групам не дякують, але внутрішня мотивація Олександра проста:

Врятувати пораненого, щоб вижив, забрати тіло полеглого, щоб його поховали рідні й самі відгорювали.

Він переконаний:

Якщо моя робота допоможе вшанувати сина, чоловіка, батька, брата — цього достатньо, щоб я почувався, що чиню правильно.

Тим рідним загиблих, хто думає, що на рівні бригади нічого не робиться, щоб дістати тіла Героїв, Олександр відповідає:

Це неправда. Про всіх знають, де вони перебувають, і за першої ж можливості евакуюють. Це ж наші люди, ми про них не забуваємо.

Головне фото: hromadske

Раніше ми повідомляли, що окупанти з Росії змішують тіла українських і своїх військових, що викликає нові питання щодо гуманітарних норм і воєнних злочинів.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.