Ритм 2025-го — це не спокійний хід годинника. Це рваний, гарячий пульс країни, яка навчилася жити й працювати під сирени, ухвалювати рішення швидше за обставини і тримати удар там, де ворог був певен у нашій слабкості.
Цей рік став часом, коли військові штурмували там, де не чекали, медики оперували між ракетами, директори лікарень довіряли своє життя власним підлеглим, а рятувальники годинами працювали під повторними обстрілами.
Підсумки 2025-го — це не про цифри. Це про людей. Про кардіохірурга Бориса Тодурова, який рятував дитячі серця під час найбільших атак. Про командира взводу БпЛА Олександра Гончаренка, для якого страх став інструментом професіоналізму.
Про медиків Житомирської обласної лікарні на чолі з Олександром Веселовським, які тримають тиловий фронт медицини. І про харківських рятувальників, для яких чергування під обстрілами стало буденністю.
Ми зібрали ці історії, щоб зафіксувати 2025-й таким, яким він був насправді — живим, складним і дуже людяним.
Директор Інституту серця та кардіохірург — Борис Тодуров
Найскладніший і найбільш щемливий випадок року Борис Михайлович згадує з особливим трепетом. Це історія 11-річної дівчинки, чиє життя висіло на волосині.
Чисто емоційно найскладніший випадок був із 11-річною дівчинкою Кірою. Вона очікувала на трансплантацію серця і була у дуже важкому стані. Ми знайшли можливість купити механічне серце та імплантували його їй.
Історія Кіри: диво між механічним серцем та ракетами
Проте вже за добу ситуація кардинально змінилася — з’явився шанс на повноцінне життя:
Вже через добу з’явилося донорське серце в Охматдиті. Там загинула дівчинка, і її мама дала згоду на забір органів для порятунку інших дітей. Везти це серце довелося вночі, під час найбільшої ракетної атаки. Навколо були вибухи та постріли, — ситуація на дорозі була надзвичайно небезпечною.
Попри смертельний ризик, лікарі встигли вчасно, і операція пройшла успішно:
Ми все-таки привезли це серце і зробили трансплантацію. Після механічного серця дівчинка вижила. Сьогодні вона живе у своїй родині, ходить до школи, і всі щасливі. Це була, мабуть, найбільш емоційна історія цього року, хоча таких випадків у нас було багато.
Фото: Інститут серця
Чотири роки незламності та світові рекорди
Попри щоденні виклики, Інститут серця не просто продовжує роботу, а показує результати, які стають рекордними для всієї країни. Борис Тодуров наголошує: рішення залишитися в Україні було принциповим і незмінним.
— З початку війни ми вирішили для себе, що ми нікуди не їдемо, ми залишаємося і продовжуємо рятувати нашим військовим і цивільних. І вже 4 роки Інститут серця працює в штатному режимі, не дивлячись на всі блекаути та обстріли і все інше. Ми продовжуємо не просто виживати, а ми прогресуємо. В цьому році в Інституті серця зроблено 6 тисяч операцій на серці, з них 2000 — з штучним кровообігом, — згадує лікар.
Фото: Інститут серця
Протягом 2025 року медичний заклад працював у режимі максимального навантаження. Велика кількість проведених втручань, зокрема з використанням апаратів штучного кровообігу, дозволяє прогнозувати лідерство Інституту в загальнодержавній медичній статистиці.
— Це велика кількість, я думаю, що в цьому році за статистикою ми будемо рекордсменами в Україні. Ми також зробили рекордну кількість трансплантацій серця — 63. В минулому році було 30, а в цьому році — 63. Ми більше ніж двічі підвищили трансплантації, включаючи дитячі, — зазначає кардіолохірг.
Фото: Інститут серця
Медицина на лінії вогню: порятунок захисників
Окремим, надважким напрямком роботи залишається допомога воїнам, яких доправляють прямо з передової. Хірурги інституту навчилися діставати смерть із самих сердець наших захисників.
Ми прооперували не тільки цивільних людей, а й поранених з уламками в серці, легенях та великих судинах. До нас привозять дуже важких пацієнтів, яких ми рятуємо з лінії фронту, з військових шпиталів. Тому якщо одним словом — ми витримаємо, і Інститут серця продовжує виконувати свою місію і рятувати всіх, кому потрібно в Україні.
Фото: Інститут серця
Голос України у світі: оплески стоячи
Досвід українських кардіохірургів став унікальним для світової спільноти. Сьогодні фахівці з усього світу приїжджають до українців, щоб дізнатися, як проводити надскладні операції, коли навколо зникає світло і вода.
— В цьому році ми були багато за кордоном з доповідями: зробили презентацію в Америці, в Данії, Німеччині, Індії і в інших країнах. У всіх країнах наші доповіді зустрічають оплесками стоячи, тому що ми показуємо, як можна працювати і виконувати свою роботу під час війни у скрутних умовах. Ми продовжуємо робити свою справу, не дивлячись на обстріли та блекаути, на відсутність води інколи — зазначає хірург.
Фото: Інститут серця
Рік, що минає, став для Бориса Тодурова та його команди родом випробувань, які вони перетворили на перемоги. І кожен удар врятованого серця — це найкраща відповідь ворогу.
Командир взводу БпЛА — Олександр
Поки в Києві рятували серця, на фронті воїни розсували кордони. Олександр Гончаренко — людина з цивільного життя, яка у 2022-му змінила звичний одяг на піксель. Сьогодні він командир взводу безпілотних систем. Його 2025-й — це історія про те, як страх переплавляється у професіоналізм.
Цей рік можна охарактеризувати одним словом — він був важким. І, мабуть, додати буде доречним — найважливішим роком у моєму житті, — починає розмову Олександр.
Курська операція: ми не розуміли наскільки глибоко зайдемо
Найяскравіша сторінка його року — Курська операція. Олександр згадує її з особливим блиском в очах:
Це те, що вмотивувало всю нашу державу, все наше суспільство і згуртувало нас, людей у війську. Ми долучилися до роботи як розвідники, допомагали нашим хлопцям, підтримували, наносили ураження. Це було захопливо. Ми не розуміли, наскільки глибоко ми зайдемо, які задачі постануть, хто буде за нами або що нас далі чекає. Тому були в постійному передчутті: що далі?
Фото: Командир Олександр
Хотілося б дійти до Москви: командир про мрії
На запитання про те, що відчував, коли вперше ступив на територію ворога, Олександр відповідає по-військовому стримано
Це звичайний вихід. По суті, нічого не помінялося, ми маємо ті чи інші задачі згідно нашого фаху. Ми проходили Суджу і далі на північ. Це були поселення невеликого типу. Щоб сказати щось особливе. Звісно, хотілось дійти до Москви (сміється). Там би було яскраво! Але, на жаль, ми не змогли. Я вірю, що все одно ми вистоїмо і зможемо перемогти нашого ворога.
Фото: Командир Олександр
Про страх командир говорить як філософ:
Страх — це важливе почуття, яке має не залишати людину. Коли ти його вже не відчуваєш, то тут уже питання постає до тебе — чи все гаразд із тобою?
Попри пережите, Олександр не виглядає виснаженим. Навпаки, він каже, що саме надскладні обставини навчили його відчувати смак життя. Його світогляд змінився назавжди: тепер він бачить світ не у відтінках сірого, а в контрастах.
Життя набирає барв. Є з чим порівнювати. Воно стає яскравішим, ти його відчуваєш. Ти живий! — ділиться він.
Фото: Командир Олександр
На запитання, що ж допомагає йому триматися у строю, коли сили, здавалося б, на межі, Олександр відповідає своєю формулою трьох китів, яку він щодня повторює своїм підлеглим.
Військовослужбовця вмотивовують три речі. Перше — коли він знає, що саме він робить. Друге — коли у нього є той, на кого можна покластися, побратим поруч. І найголовніше — це те, що позаду нього. Його сім’я, дитина, його країна. Моя віра в Бога допомагає мені знаходити цю мотивацію щодня.
Медичний директор Житомирської обласної лікарні — Олександр
Поки війна на фронті вимірюється кілометрами, дронами й лініями оборони, у тилу вона має інше обличчя — черги в лікарнях, важкі діагнози та виснажених лікарів. Один із таких тилових фронтів — Житомирська обласна лікарня, де щодня приймають наслідки війни.
Вікна запитали у в.о. генерального директора КНП Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського Олександра Веселовського, як змінилася робота закладу під час повномасштабної війни.
Ми змінили політику лікарні до пацієнта. Зараз абсолютно не треба домовлятися. Достатньо мати направлення — і ми госпіталізуємо. У нас відсутня така позиція, як немає місця, — констатує керівник лікарні.
За рік кількість тих, хто звернувся за допомогою, зросла катастрофічно, і це — прямий відголосок війни.
— Нас збільшилась кількість амбулаторних пацієнтів — з 262 тисяч до 339 тисяч. Стаціонарних — з 34 тисяч до 50 тисяч. Найбільший попит зараз у кардіологічному відділенні. Не просто інфаркти, а саме важкі кардіологічні хворі з порушенням ритму. Також різко зросла кількість пацієнтів у ревматологічному відділенні — через стрес і війну прогресують системні захворювання. Катастрофічно додалося гематологічних хворих — ми бачимо наслідки тривалого стресу та екологічних факторів війни, — розповідає Веселовський.
Пралельно з зростанням кількості хворих лікарня розширює і свої можливості. У закладі запрацював новий сучасний АРТ-апарат, обстеження на якому для пацієнтів проводять безкоштовно.
Крім того, в Житомирській обласній лікарні вперше провели операцію з видалення шлунка методом лапароскопічної гастректомії — складне високотехнологічне втручання, яке раніше було доступне лише в окремих медичних центрах.
Фото: пресслужба Житомирської обласної лікарні
Але головна проблема тилової медицини сьогодні — не брак ліків, а брак рук.
Найбільший виклик сьогодні — дефіцит кадрів. Ніколи не міг собі уявити, що можливий дефіцит середніх медичних працівників! Багато медсестер виїхало. Зараз у нас іде війна за медичну сестру. Ми вимушено піднімаємо заробітну плату, створюємо умови, щоб вони не йшли від нас у приватні клініки чи за кордон.
Операції в прямому ефірі: як Житомир вчить лікарів
Попри цей кадровий шторм, лікарня перетворилася на навчальний хаб світового рівня. Тепер тут не просто лікують — тут транслюють науку. Заклад став філією кафедри Тернопільського медуніверситету
Ми порахували, що просто лікувати — недостатньо. Обласна лікарня має бути базою, де навчаються кращі у кращих. Лікарям не треба їхати в Тернопіль — навчання проходить прямо тут.
Справжнім проривом стали відеоконференції з операційних. 11 квітня 2025 року лікарня провела унікальний прямий ефір складної операції.
Наші лікарі проводять практичний курс, а професори Тернопільського університету ведуть теоретичний онлайн-курс. Отаке поєднання дає можливість бути максимально наближеним до знань. Вже стоїть черга з інститутів, які хочуть навчатися на нашій базі. За цим — майбутнє.
Фото: пресслужба Житомирської обласної лікарні
Трансплантація: життя після смерті мозку
Окремий виклик — трансплантологія. Лікарня вже проводить родинні пересадки органів, залучаючи колег зі Львова, і готує власну групу фахівців спільно з інститутом Шалімова.
Ми проводимо родинні трансплантації, пересадки першого ступеня. Але ми вже збільшили кількість постсмертної діагностики смерті мозку. Це процедура, яка дозволяє рятувати донорів для трансплантації. Чим більше людей даватимуть прижиттєву згоду, тим легше буде розвивати цей напрямок.
Директор і сам лікується у своєму закладі
Найбільш приголомшлива історія 2025 року — це коли очільник закладу сам став пацієнтом своїх підлеглих. Це був найкращий тест на якість системи, яку він будував.
— У мене була серйозна проблема зі здоров’ям. Пропонували їхати в Київ, в інститут. Я відмовився. Пішов до своїх. Мої фахівці все коригували. Як завжди, медицина має ускладнення — це класика. У мене було ускладнення. Запросили з Києва фахівця, який мав би мене оперувати. Хтось не захотів їхати. Тоді мої сказали: Давайте самі. Зробили. Без проблем. У нас в області немає рівних за рівнем медичної допомоги, — розповів директор.
Реабілітація та порятунок рук операторів дронів
Плани на 2026-й рік звучать як сценарій наукового фільму. Житомир обрали майданчиком для унікальних проєктів, бо тут навчилися працювати швидше за всіх: раніше пацієнт лежав у середньому 7,5 днів, тепер — 5,5.
У Житомирі готують до відкриття два нові відділення, орієнтовані передусім на військових. Один із них — реабілітаційний центр у центрі міста. Попит на відновлення тут настільки високий, що черга вже сформована до березня.
Перший поверх будівлі, де запрацює центр ментального здоров’я, планують відкрити вже за місяць.
Ще один напрям — нове відділення опіків та реконструктивної хірургії, де лікуватимуть пацієнтів з важкими пораненнями та травмами, отриманими під час бойових дій.
Там під мікроскопом буде проводитися пересадка шкіри та пересадка кістей рук. У нас дуже великий попит, особливо від військових — операторів дронів, яким треба відновлювати пальці та кисті після складних поранень, аби вони могли повернутися до роботи. Обладнання від уряду Литви ми вже отримали, — підсумував директор.
Заступник начальника пожежно-рятувальної частини Харкова — Віталій
2025 рік для рятувальників Харкова був відносно спокійнішим у порівнянні з попередніми роками війни, однак робота під обстрілами та на складних викликах залишалася щоденною реальністю.
За словами заступника начальника 9-її пожежно рятувальної частини Мироненко Віталій, серед найважчих завдань — ліквідація наслідків ворожих ударів по житловій інфраструктурі та об’єктах енергетики, інколи за десятки кілометрів від міста.
Були виклики за 80 кілометрів від Харкова — по об’єктах енергетики. Доводилося сидіти під обстрілами годинами, мабуть, до шести. У бліндажах, буквально за сто метрів від об’єкта, коли по ньому били, — розповідає рятувальник.
Фото: пресслужба ДСНС
Попри постійну небезпеку, у 2025 році підрозділ майже не стикався з масовими трагедіями. Найважчим випадком став приліт у багатоповерхівку на Гімназійній набережній.
Там, на жаль, загинула одна людина, але одну дівчину вдалося врятувати, — згадує він.
Фото: пресслужба ДСНС
Рятувальник зізнається: найтяжчі моменти намагається не тримати в пам’яті. Кожен виклик — різний, але всі вони потребують максимальної концентрації, витривалості та командної роботи.
2025 рік, якщо порівнювати з 2022-м, був значно спокійніший. Але це ще один рік війни. Тут дивимося правді в очі, — каже співрозмовник.
Особливу увагу рятувальник звертає на поведінку цивільних під час ліквідації наслідків обстрілів. За його словами, люди часто недооцінюють небезпеку й заважають роботі підрозділів.
Цивільні не завжди розуміють, куди вони намагаються пройти. Під час роботи ДСНС, коли є загроза руйнування конструкцій, люди заходять за стрічки, знімають відео. Це реально заважає нам працювати і може коштувати життя, — наголошує рятувальник.
Він підкреслює: заходити за обмежувальні стрічки категорично заборонено, адже це небезпечно як для цивільних, так і для самих рятувальників.
Фото: пресслужба ДСНС
Попри втому та складні умови роботи — у бронезахисті, під постійною загрозою повторних ударів — головною мотивацією для нього залишається колектив і родина.
Найбільше мотивує особовий склад. Це той колектив, з яким хочеться працювати. Ми підтримуємо одне одного в будь-якій ситуації. А ще — сім’я. Коли повертаюся з чергування, мене зустрічають дві маленькі доньки і дружина. Вони кажуть: Наш супергерой повернувся додому, — ділиться він.
Фото: пресслужба ДСНС
Саме це, зізнається рятувальник, дає сили знову виходити на чергування і працювати далі — попри втому, обстріли та війну.
Нагадаємо, 2025 рік став роком кривавих злочинів Росії проти мирного населення України. Протягом року РФ завдавала масованих ударів по українських містах, цілеспрямовано била по житлових кварталах, лікарнях, енергетичній інфраструктурі та цивільних підприємствах.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!