Фото Twitter Без зайвих думок та умовностей він продовжує справу, яку вважає для себе зараз найважливішою — займається евакуацією цивільних на Донбасі та гуманітарною допомогою. Історію Ігната Івлєва-Йорка розповіло німецьке видання Deutsche Welle. Парубку 26 років, він громадянин Великої Британії. Мати хлопця — росіянка, тато — британець, а сам він приїхав в Україну як волонтер, щоб їздити у найгарячіші ділянки фронту. Чому я це роблю? Тому що можу. Я отримую відчуття, що роблю правильну та потрібну справу. Мені важливо розуміти, що я не дарма живу своє життя. Він півтора року прожив у Москві, намагаючись виходити на протести проти чинної влади. Не потрапити за ґрати допоміг британський паспорт. Коли розпочалась повномасштабна війна, вирішив разом з матір’ю переїхати в Україну до брата, який уже давно тут проживав. Починаючи з травня, цілеспрямовано зайнявся евакуаціями. Ігнат ділиться спогадами, що коли тільки починали евакуацію з Соледара, то вдавалося вивозити по 50-60 осіб щодня. Так вдалося врятувати звідти вже понад тисячу людей. Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Ignatius Ivlev-Yorke (@ivlevyorke) Існують і свої складнощі, оскільки більшість із тих, хто залишається, думають, що їх ніхто ніде не чекає. Або ж трапляються випадки, коли люди бояться, що війна дійде у ті міста, куди вони виїдуть. Тому вирішують перечекати вже у себе вдома. Часто-густо доводиться їх вмовляти. Ігнат згадує, що бувало, коли люди своїми силами виїжджали, але в них закінчувались гроші чи не випадало влаштуватись, тому вони повертались під обстріли. Зате були у себе вдома. Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Ignatius Ivlev-Yorke (@ivlevyorke) Таких людей найскладніше вмовити виїхати знову, оскільки вони вже не вірять, що хтось зможе їм допомогти. Це складно, коли люди тобі прямо говорять: “Нехай ми вже тут помремо”. Тяжко також бачити, як люди гинуть. Було повідомлення про пораненого. У нього були сильні ураження внаслідок ворожого обстрілу, пошкоджені кінцівки та травма голови. Читати на тему ”Лисичанськ — Бахмут — це дорога до пекла”: як волонтер-британець Дейв став евакуаційним водієм Чоловік розповів про те, як евакуював людей з Лисичанська та отримав поранення. Він дихав дорогою до Краматорська, але до лікарні так і не зміг дотягнути — травма голови була надто серйозною. У мене немає почуття провини, тому що вони гинуть не через мене, але іноді думаю: чи зміг би зробити для них більше? Проте позитиву все ж таки більше. Особливо тоді, коли вдається когось вивезти. Ігнат завжди радіє, коли бачить тих, кому допоміг, і розуміє, що вони можуть спокійно жити у безпеці. Намагаються залучати до благодійності громадян інших країн навіть ті, хто перебуває під постійними обстрілами. Читай історію харківських волонтерів про жахи війни та допомогу іноземних друзів. А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше! Теги: Благодійність, Велика Британія, війна в Україні, Волонтерство, Життєві історії, Україна Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему ”Лисичанськ — Бахмут — це дорога до пекла”: як волонтер-британець Дейв став евакуаційним водієм Чоловік розповів про те, як евакуював людей з Лисичанська та отримав поранення.