Війна забрала у мене рідного батька, але я досі відчуваю, як він надихає мене перемагати у спортивних змаганнях — історія незламної Лізи

Ліза — успішна спортсменка та переможниця багатьох змагань з веслування. Дівчина родом з Тернополя, їй 15 і вона просто захоплюється тим, що робить.

На жаль, війна завдала чимало болю її родині та багато планів змінилися, а деякі з них більше ніколи не стануть реальністю.

Батько Лізи ще на початку війни долучився до лав ЗСУ, але після десяти місяців служби його життя обірвалося на полі бою неподалік Горлівки. Дівчина дуже любила свого тата, тому втрату рідної людини переживала дуже важко.

Психологи БФ Діти Героїв допомогли дівчині впоратися з негативними емоціями, завдяки чому Ліза повернулася до звичного життя. Каже, що слово “здаватися” ніколи не було притаманне ні їй, ні її батькові, тому вирішила, що бути сильною та впевненою у своїх силах — це головна ціль у її житті. Більше про історію Лізи читай нижче.

Цей матеріал — частина спільного проекту Вікон і БФ Діти героїв, який ми готуємо до Дня захисту дітей.

Розлука з батьком

Коли почалася повномасштабна війна я не могла зрозуміти, що насправді відбувається в країні.

Я сильно боялася та впадала у розпач, а коли через декілька днів дізналася, що мій батько вирушає до армії — у мене почали опускатися руки.

Рідні підтримували мене з перших днів, тому через деякий час все внормувалося і я зрозуміла, що варто заспокоїтися та налаштувати себе на позитив. 

На початку березня ми з мамою вирішили переїхати до Польщі. Приблизно в той же час мій батько пішов на війну. Такої миттєвої розлуки в сім’ї ніхто не очікував, але ми завжди залишалися на зв’язку.

Тато щодня телефонував до нас, розпитував про наші справи, чи не виникають труднощі в чужій країні, про переживання та плани. На перший погляд, не все так страшно, як здається. Але насправді він далеко не все розповідав телефоном, бо знав, що я дуже переживатиму за нього, а мої сльози завдавали батькові чимало смутку та тривоги.

Любов до спорту

Батько прищепив мені любов до спорту і на власному прикладі  показав, що бути здоровим — це завжди стильно та привабливо. Він сам займався боксом та пауерліфтингом, а разом зі мною ще й відвідував тренажерний зал та заохочував мене до щоденних пробіжок. Чесно кажучи, це я любила найменше.

Щоденні заняття спортом та мотивація від батька допомогли мені визначитися з вибором майбутньої професії. Таким чином я вирішила, що хочу стати спортивним тренером та вступила до фахового коледжу ЗУНУ (кафедра фізичної культури та спорту), де навчаюся досі.

Він часто казав мені: “Якщо не ти сама, то хто тебе заставить?”. Що б не сталося — тато завжди підтримував мене. І навіть коли я програвала змагання, він говорив, що це крок до великого успіху.

Війна забрала у мене рідного батька, але я досі відчуваю, як він надихає мене перемагати у спортивних змаганнях — історія незламної Лізи / 4 Фотографії

Плавання — це ще одне моє хобі. І знаєте, хто мене цього навчив? Також тато! Після пробіжки літніми вечорами він часто ходив купатися на тернопільське озеро, біля якого ми живемо. Він, до речі, не любить плавати великі дистанції, а я навпаки — як тільки пірнаю у воду, то годі мене зупинити.

Подорожі

Наша сім’я просто обожнює подорожі. Разом ми об’їздили майже всю Україну. Пригадую фонтани у Вінниці, це було декілька років тому і я була ще зовсім малою. Тато купував мені тоді все, що я хотіла. А ще ми їздили до Польщі, де всього лише за три дні ми встигли відвідати аж п’ять прекрасних міст. Ми ніколи не сиділи на місці, а наповнювали своє життя цікавими та незабутніми історіями.

Я дуже хочу поїхати в Крим. Мама розповідала мені, що там чарівні краєвиди й просто неймовірні заходи сонця. Востаннє вона була там з моїм татом ще перед їхнім одруженням. Мама каже, що після перемоги ми обов’язково поїдемо туди на море і пройдемося тим самим пляжем, де вони відпочивали ще задовго до початку війни. 

Читати на тему

Сама виховує сина та бореться із невиліковною хворобою — інтерв’ю з українкою про життя після втрати чоловіка на війні

Чоловік Тетяни загинув у бою під Бахмутом. А тепер вона змушена самостійно виховувати сина в умовах війни та невиліковної хвороби.

Краще померти йдучи вгору, ніж все життя бути біля підніжжя

У червні мій тато поїхав на Донеччину. В перші дні перебування там він відправив мамі таке повідомлення: “Якщо я загину, то напиши на моїй могилі, що краще померти йдучи вгору, ніж все життя бути біля підніжжя”. Нас дуже непокоїли ці слова, але мама заспокоювала мене і весь час говорила, що нічого поганого не станеться.

На жаль, під час одного із ворожих нападів, життя мого тата обірвалося. Це сталося 12 листопада неподалік Горлівки, що на Донеччині. Він був дуже хоробрим воїном, бо ще в той же день їм вдалося відбити ворожу атаку, але під час артобстрілу тато отримав численні травми, внаслідок чого загинув на місці.

Я дуже важко переживала втрату найдорожчої для мене людини. До останнього відмовлялася вірити в це, але, на жаль, дива не сталося, і мій тато справді загинув за Україну.

Боляче сприймати таку реальність, але я намагаюся шукати в цьому якийсь сенс. Хоча кожного разу він новий, але суть в тому, що мій батько залишив у мені частинку себе самого. Він навчив мене долати труднощі та досягати нових висот. Моє завдання — бути завжди наполегливою та не підвести свого тата, який з небес спостерігає за всіма моїми поразками та перемогами.

Минулого року я поїхала на дуже важливий відбір, де всі учасники боролися за право поїхати на міжнародні змагання до Словаччини. Мені тоді було дуже важко проходити дистанцію — я пливла то четвертою, то шостою.

Але в одну мить пригадалися татові слова: “Якщо не ти, то хто?”, і знаєте що? Я не здалася, не зациклювалася на тому, що попереду мене пливуть мої конкуренти, а навпаки — зібралася силами й до фінішу добралася першою. Так, неможливе стало можливим, і завдяки татові я поїхала на змагання до Словаччини.

Усім нам потрібна підтримка, навіть якщо ми не одразу це помічаємо

Всім відомо, що якщо ти спортсмен, потрібно постійно дбати про стан свого здоров’я. Завдяки БФ Діти Героїв, який підтримує мене та інших дітей, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни, мені покрили витрати на медичні послуги, а також я отримала необхідний одяг та взуття, косметичні набори та фінансову підтримку. 

Моя мама часто спілкується з нашим сімейним помічником, якого призначив нам фонд. Каже, що сильно відчуває людську підтримку та переконалася у тому, що добре та щире слово має потужну лікувальну дію.

Я людина дуже емоційна, і переживати втрату батька було дуже складно. Саме тому нам запропонували у фонді психологічну підтримку. Спілкування з психологом допомогло мені “зібратися” та повернутися до звичного життя.

Я знову почала мріяти. Моя ціль — виграти олімпіаду з веслування. Я не знаю, коли це станеться, але я докладатиму всіх зусиль, щоб гідно представити Україну на міжнародній арені.

Також я думаю над відкриттям власного ресторану або магазину спортивного харчування, але ці ідеї ще не зовсім обдумані, тому олімпіада в мене на першому місці.

Життя триває — мрійте та наповнюйте своє життя сенсом. За це борються наші захисники. Підтримуймо їх!

Я бажаю всім українцям ніколи не здаватися. Ми сильні, а тому — непереможні! Дуже хочу, щоб усі воїни повернулися додому живими. Бажаю всім тим, хто втратили своїх чоловіків та синів на війні, міцної віри в те, що їхня смерть не даремна. Наші Герої стали янголами — ми просто не можемо їх бачити та обійняти.

Втратили найріднішу людину й Ваїд та Аміна. Їхній батько хоч і не мав громадянства, але попри все любив Україну та захищав від загарбників. Читай історію Халіда, який віддав життя за свободу України.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!