Ми — не боги, а люди, які хочуть врятувати якнайбільше життів. Історія парамедикині Рути про будні на фронті

Після 24 лютого 2022 року тисячі українок кардинально змінили своє життя, вони вдягнули військову форму, взяли до рук зброю та вирушили на передову захищати України.

Так само змінилося життя парамедикині Рути. До повномасштабного наступу росіян вона 15 років була на керівних посадах: була керівницею відділу продаж, керівницею ресторану, комерційною директоркою. Каже, що завжди працювала у команді, бо вона — командний гравець.

Зараз Рута — старша екіпажу кейс-евака в добробаті Госпітальєри. Свою історію вона розповіла для проекту Землячки.

Врятував янгол-охоронець

Рута розповідає, як їй пощастило вижити у день підриву Харківської ОДА. Тоді вона їхала на таксі до знайомого волонтера. 

— Коли ми вже доїхали майже до воріт адміністрації, таксист мене висадив і сказав, що далі не поїде. Мені залишилося пройти близько 20 кроків. Раптом вискочив військовий, закричав і замахав руками, наказав тікати, — згадує жінка.

Вона розповідає, що все було, ніби у німому кіно: вона швидко сіла до машини, водій спокійно здав назад, але при цьому також робив усе швидко. Машина заїхала в арку сусіднього двору — пролунав вибух, будівля адміністрації злетіла в повітря. 

— Ми швидко рвонули назад вуличками, залишились живі завдяки зібраності таксиста.

Без слів подали руки одне одному та привітали з днем народження. Напевно, то був мій янгол-охоронець! — міркує Рута.

Вона ділиться, що на захист України її мотивувала стати фраза друга: “Ти потрібна! Бо зараз дуже багато роботи!”.

— Вона мене включила, бо я розуміла, що то боротьба за конкретні життя, — акцентує парамедикиня.

Читати на тему

Щоразу, коли думаю, що це найважчий день — настає наступний. Історія парамедикині Аляски про роботу на фронті

Парамедикиня розповіла, як вирішила піти на фронт та що найтяжче у роботі.

Про побут на фронті

Жінка каже, що побут для неї нормальний. Туалет надворі, але живуть у хатині. Однією з незручностей, розповідає, є те, що взимку вологі серветки замерзають та не виконують свої функції.

— Утім, у хатині є піч, а це — головне. Палимо дровами. Я тепер знаю, що дрова акації тримають жар найдовше, навіть якщо сирі, — ділиться досвідом вона.

Щодо жіночих потреб, каже, радилася зі свої лікарем-гінекологом. Вирішили поставити гормональну спіраль Мірена, яка штучно припиняє менструацію на період використання. 

Нас боги берегли, так хлопці попросили

Рута розповідає одну історію з фронту. Якось її екіпаж долучився до батальйону, де не було на той час медроти. Був бій, екіпаж під’їхав до командира, а той сказав: “Вас мені Бог послав, у мене зараз триває бій, наступ, і 30 поранених”.

— Наш екіпаж навіть не встиг обговорити, куди ми їдемо. Запитали, де поранені. Військовий махнув рукою: “Вперед через поле, вони в посадці”, — згадує парамедикиня.

Потім військовий крикнув та запитав, чи броньована у медиків машина. Екіпаж сказав, що ні.

Ну, тоді нехай бережуть вас боги! — сказав командир.

Екіпаж заїхав на позицію та побачив поранених. Медики завантажили весь салон пораненими, навіть у багажник поклали тяжкопоранених.

— Мені місця не залишилося. Я лишилася з морпіхами, нас було дев’ятеро. Ми побігли в окоп, хлопці зайняли кругову оборону, мене спустили вниз, закрили собою.

Кожен раз, коли прилітав поряд снаряд, морпіх (молодий хлопець на псевдо Карий) закривав мене собою, робив це різко, автоматично, але спокійно.

Я тоді здивувалась, що він мене не знає, як може віддати за мене своє життя?! — ділиться Рута.

Читати на тему

Їх катували і змушували нас слухати! Історія парамедикині, що повернулася з полону та доглядає за сином побратима

Історія парамедикині, яка пройшла Маріуполь та п’ять місяців полону.

За півгодини стало зрозуміло, що танк пристрілявся й треба тікати. Студент сказав їй бігти так, як ніколи в житті, і падати щоразу, як він скаже.

— У мене було відчуття, що я випльовую легені шматками. Я не пам’ятаю, скільки разів падала і куди, але ми добігли. За 40 хвилин нам сказали, що ті наші позиції вже зайняли росіяни, — розповідає жінка.

Вона додає, що увесь цей час екіпаж намагався з нею зв’язатися, додзвонитися, але не було зв’язку. 

— Вони вчасно доставили поранених, всі живі! Дорогою їх обстріляли, коли летіли через відкрите поле, але нас же бережуть боги, бо наші хлопці так просили, — наголошує парамедикиня.

Чого бажає українцям

Рута бажає українцям підтримувати одне одного, запастися терпінням, вірити й докладати зусиль до змін в країні після перемоги.

Землячкам бажаю берегти себе, відпочивати. Не звинувачувати себе даремно, якщо є втрати, бо ми не боги, ми — просто люди, які сильно хочуть зберегти найбільше побратимів та посестер, — каже вона.

Раніше ми розповідали історію бойової медикині Марти Дем’янчук про роботу на фронті, влучання в бліндаж та ПТСР.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!