Думав, що це останні 30 хвилин життя. Історія пілота ЗСУ, що дістався гелікоптером до пекла Маріуполя

Сотні воїнів різних професій, звань, підрозділів. У кожного свій характер, своя історія. І у всіх спільна риса — як вони розповідають про власні подвиги. Скромно, спокійно, буденно.

Євген Соловйов один із них, хоча й має звання Герой України. Він військовий льотчик першого класу та один із тих пілотів, які доправляли на Азовсталь медикаменти, їжу, зброю та підмогу. Звідти забирали поранених.

Ще десять років тому він був учасником миротворчої місії у Конго. Там були перші мінометні обстріли, а також перша аварійна посадка. А після того у 2014 році повернувся в Україну й почалося АТО.

Я подумав, що це справжня війна і нічого гірше бути не може, але рік тому почалася повномасштабна війна. Все порівняно. І дай боже, щоб ми зупинили це зараз і нашим дітям не довелося з цим зустрітися.

Під час АТО армійська авіація евакуйовувала поранених і десантувала групи. Нині більшість завдань — стріляти по ворогу.

Так довелось виконувати завдання поблизу острова Зміїний — невеликого клаптика землі у Чорному морі, що з першого дня повномасштабної війни став символом українського спротиву. Саме це місце чоловік вважає одним із найтяжчих, оскільки заховатись було ніде.

Ти летиш і гелікоптер чути за 10-20 кілометрів. Вогневе ураження він може завдати з відстані шість кілометрів, а ЗРК може уразити вертоліт з відстані 15-20 кілометрів.

Євген Соловйов брав участь й у звільненні Зміїного. Мав висадити групу спецпризначенців для зачистки острова. На завдання вирушив у водолазному костюмі — раптом зіб’ють.

Останнім міг стати й політ в оточений Маріуполь. Вперше, коли Євген почув завдання, то сказав командувачу, що виконати його погодиться лише людина, яка або смілива, або дурна.

На що він відповів мені: “Ти уявляєш, скільки людей можна одним вертольотом врятувати? І у скільки життів людей ти оцінюєш своє життя?”

Усі тоді знали, що коїться в Маріуполі. Українці благали увесь світ — врятувати Маріуполь. У соцмережах настрої коливались від надії до обурення, чому захисників кинули напризволяще.

У цей час тривала секретна операція, спланована Головним управлінням розвідки за участі командування Армійської авіації. Українські гелікоптери залітали на 100 кілометрів углиб окупованої території, нашпигованої ППО ворога.

Ми знали, що хлопці знаходяться в оточенні. Ми розуміли те, що оборона Маріуполя відтягує на себе дуже багато сил, що дозволяє на інших напрямках стримувати ворога.

Читати на тему

Евакуював військових Маріуполя на катері, поки не втратив руку. Історія моряка-прикордонника про війну та полон

Морський прикордонник розповів, як зустрів 24 лютого, евакуював бійців в Маріуполі та потрапив у полон.

Перша спроба залетіти углиб окупованої території була на початку березня, але виявилась невдалою. Євген залетів на 15 кілометрів за лінію фронту, потрапив під обстріл та повернувся. Коли полетів знову, це був п’ятий рейс на Азовсталь. Ворог уже знав про них, вираховував маршрути, очікував.

Був такий момент, коли виконував політ, я подивився на прилад, там було до посадки півгодини і я подумав, що, мабуть, це останні 30 хвилин мого життя. І поставив собі питання, що я встиг за життя зробити доброго та поганого.

Однак Євгену пощастило приземлитися у порту, а поруч сіли ще три українські гелікоптери. Цю посадку він здійснював в окулярах нічного бачення. Чоловік зізнається, через це йому мало чого було видно.

Тоді усі екіпажі знаходилися в місці ураження трьох зенітно-ракетних комплексів, тому була дуже морально і психологічно напружена ситуація.

На землі він був сім хвилин. За цей час встигли скинути вантаж, висадити бійців і занести поранених.

Після посадки на якийсь час я відчув ейфорію. Я зрозумів, що зміг це зробити, долетів і сиджу тут живий. Я зміг довезти ці ліки, боєприпаси та хлопців, які допоможуть обороняти Маріуполь.

Планувалось, що на борту Євгена будуть тяжко поранені. Їх повинно було бути сім осіб, але під’їхала машина. У пілота запитали, скільки він зможе взяти людей з собою. Сказав, що скільки влазить, стільки й забере. Таким чином на борту Євгена опинилось 20 поранених, хоча максимально тоді можна було б розмістити лише 13 осіб.

Назад вилітали попарно. Євген був попереду. Його вертоліт зачепила ракета. Пощастило, що вона не здетонувала. Але відмовив один двигун. Пілот продовжував маневрувати — з переповненим бортом, на максимально низькій висоті, з одним справним двигуном, під шквалом ворожого вогню. З екіпажем позаду, звязку вже не було.

Була різна інформація, що вони живі, виконали посадку та в полоні. А потім ми вже дізналися, що, на жаль, вони загинули. Одна людина знаю, що вижила і знаходиться в полоні.

Євгена росіяни теж поховали — у своєму телевізорі. Показали у своїх новинах уламки одного гелікоптера та сказали, що два розбились. Чоловік припускає, що такі висновки загарбники зробили, оскільки не знайшли його гелікоптер і тому сказали, що він впав у море.

Однак чоловік залишився живим, а також врятував не одне життя. Зараз сам себе героєм не вважає. Та говорить, що кожна людина в Україні докладає своїх зусиль, аби захистити свою Батьківщину.

Історію пише той боєць, який знаходиться в окопі, але ми всі по крупинці робимо цю нашу справу разом.

На фронті не обходиться без слова Божого. Які б суперечки не велися, але віра — те, що додає сил до боротьби, змушує вірити у диво та захист вищих сил. Читай історію капелана про підтримку військових у складні моменти.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!