Молоді та відчайдушні: як покоління незалежності віддає своє життя за Україну

Дев’ятий рік поспіль Україна відзначає День Незалежності зі зброєю в руках! За право на самоідентичність, свободу та самостійність усі ці роки ми платимо дорогу ціною. За країну своє життя і здоров’я віддають наші захисники. Вони ладні боротися до останнього, аби російська навала назавжди залишила нашу країну у спокої.

31 рік для України це часи постійної боротьби — за демократичні і європейські цінності й за право існувати на карті світу.

За цей час у нас з’явилося нове покоління — покоління вільної та нескореної країни. Саме вони першими вісім років тому пішли на фронт боронити Україну, так само і зараз — вони відчайдушно тримають оборону. 

Герої українського опору: молодь, яка не боїться

Ярині Чорногуз — 28 років, киянку можна зустріти у прифронтовому Слов’янську. За десяток кілометрів — запеклі бої. Місто, як і вісім років тому, є ласим шматом для ворога.

Місто не здається. Зранене, скалічене, але з українським стягом. Однак тримається Слов’янськ саме завдяки таким, як Ярина. Вона, як і більшість її побратимів — з покоління незалежної країни.

На наше покоління випало три революції та війна. Дві гарячі фази, виходить, однієї війни. Якраз ці всі революції, на мою думку, навчили наше покоління: ти можеш змінювати, а жити в правді важливіше, ніж жити в брехні.

Торік, за версією журналу Фокус, Ярина потрапила в сотню найвпливовіших жінок України. Свою боротьбу вона почала з дитинства. У школі відстоювала право говорити українською. Далі — два Майдани та війна.

— Відчувала, що я теж маю долучитися й до збройної боротьби свого народу за незалежність. Але так сталося, що у 2014 році я народила дочку, тому пішла на фронт, пройшовши курси парамедика в медичному батальйоні Госпітальєри аж у 2019 році. Там же отримала перший бойовий досвід медичної евакуації.

Велику війну вона зустріла на фронті. За освітою філологиня, на передовій — бойовий медик. З морпіхами пройшла пекло під Попасною, Маріуполем та Бахмутом. Ярина могла виїхати з донькою за кордон, але на генетичному рівні історична пам’ять взяла гору.

Перше попередження про довгу та тривалу війну ми отримали вісім років тому. Росія шматочками буде відсапувати від України території, як це було і 100, і 300 років тому.

Покоління нової країни не хоче повторювати помилки минулого. Саме молодь виходила на революції, саме молодь першою їхала боронити Схід. 

— Люди завжди йдуть за красою і силою. Наша історія і є таким втіленням краси та сили — в цій відчайдушній боротьбі.

Читати на тему

Жінка, яка захищає своїх дітей, — найлютіша. Історія Мар’яни Жагло — маркетологині з гвинтівкою в руках

Дивись у нашому матеріалі історію Мар’яни Жагло — жінки, яка боронить Україну.

Чому українці ідуть воювати?

12-кілограмовий бронік, повні магазини, каска, автомат. Та ще півроку тому в цього хлопця була геть інша зброя.

Свій інформаційний фронт на військовий 25-річний Артем Голуб змінив у перші години великої війни. Коли журналісти поспішали на роботу, він ішов у військкомат.

Рідним я сказав, що сиджу в бункері пишу новини, не відходжу від комп’ютера. Не зізнавався, де я є, десь тиждень — потім розповів правду.

Рішення взяти зброю не було спонтанним. До нього Артем готувався кілька місяців. Війна лише прискорила момент — 28 лютого планував підписати контракт з ТрО.

Артем розумів, що справжня боротьба за незалежність — попереду. І захищати тепер її мають ті, кому будувати цю країну.

Я просто не хочу, щоб мої діти, яких ще поки немає, ішли на фронт з такими людьми, які просто не хочуть жити в цивілізованому і вільному світі. Я пішов на фронт, тому що хочу, аби майбутнє покоління українців і моя країна були вільними.

Він боронив Київ і область від російської навали. Нині керує підрозділом. Добре пам’ятає і перші обстріли, і перших впійманих диверсантів, і перші удари російської артилерії з мінометним дощем. Але жодного разу Артем не шкодував про своє рішення.

— В українцях нічого не треба змінювати — у нас і так все класно. Просто цілісна, соборна держава, яка прямує своїм шляхом, яка сама вирішує, що робити, і їй ніхто не вказує.

От ми хочемо в ЄС — ми підемо, хочемо в НАТО — підемо в НАТО.

Читати на тему

Актуальна карта бойових дій в Україні та ситуація на фронті 25 серпня

Генштаб ЗСУ попереджає про потенційно небезпечні напрямки та місця, де можуть точитись запеклі бої.

За ким перемога?

На іншій частині гарячої Донеччини, у Мар’янці, можна зустріти Кирила Вереса. У свої 33 роки Кирило — Герой України, має всі Ордени Богдана Хмельницького. Третина його життя — війна.

— Людині для щастя багато не потрібно. Особисто мені треба ще їхній борт збити, і я виконаю всю лінійку всього, що хотів знищити на війні.

Підрозділ Кирила побував у всіх гарячих точках Донбасу. На його рахунку сотні знищеної ворожої техніки та живої сили. 2014 він поспішав на війну — боявся, що не встигне. Але вона затягнулася на вісім років.

Кирило сміливо міг би сказати, що своє відвоював, але це не про нього. Переконаний — нині оборона тримається саме на досвідчених і мотивованих бійцях. Українці воюють не за гроші, а за власну землю і майбутнє.

Війна — це дуже погано, але в цьому є свій плюс — можливість народження нового і правильного суспільства.

— Це як у відомій пісні: ми наче трава, нас топчуть, але ми встаємо і ростемо. Це одна з великих позитивних рис української нації, це про те, як ми не даємо себе знищити остаточно.

Часто на фронті можна зустріти ровесників української незалежності. Воні ладні жертвувати здоров’ям і життям, аби не жити в неволі. Вони воюють за Україну на передовій, а ми маємо допомагати їм в тилу! Ця боротьба не повинна бути марною, адже іншого шансу у нас може й не бути!

Змінювалось не лише наше суспільство за час незалежності — змінилася й дипломатія українського представництва. Про ключові події та знакові слова в українській дипломатії розповідав Дмитро Кулеба.

Підписуйся на наш Telegram та шукай цікаві новини ще зручніше!