Павло Миколайович має своє правило — перед груповим обходом пацієнтів спочатку навідується до них сам. Дитячий нейрохірург прожив 46 днів на роботі та весь цей час рятував людей.
Після 24 лютого його рідна дитяча лікарня Охматдит стала госпіталем і для дітей, і для дорослих. Тут облаштували бомбосховища, а медики оперували навіть тоді, коли лунали вибухи.
За цей час було проліковано десятки пацієнтів з пораненнями. Найменшому був один місяць, найстаршому — 83 роки.
Коли йшли бої за Київ, він з колегами буквально жив на роботі. Лікарі тоді працювали переважно з невідкладними травмами, як у Соні з Миколаєва.
Обстріл росіян залишив уламок в голові дівчинки. Дістали його через три тижні аж в Охматдиті. І тепер вона вже на реабілітації.
Іншій 15-річній красуні Павло Миколайович видалив пухлину і буквально повернув усмішку.
За словами нейрохірурга, вона зовсім не рухала правою стороною обличчя. У неї був поганий слух, а тепер відновлюється все.
Але багатьох так і не довезли. Або швидка не доїжджала, або не могла навіть виїхати, бо там ішли бої.
Та коли відділення запрацювало на повну, діти почали приїжджати з величезними пухлинами. Дуже часто хворі не знали про свою недугу, були заблоковані в окупації чи під обстрілами. Багато приватних та державних МРТ не працювало.
Вони дійсно втратили час. Це все результат воєнних дій, — розповідає лікар.
Якщо ще до повномасштабної війни черга була з 50 операцій, то тепер в новому корпусі роблять ще більше.
Ми боремося за кожного, ми намагаємося перемогти не тільки у війні, а перемогти й хвороби.
Павло Миколайович зізнається — оперувати дітей страшно, адже у твоїх руках все їхнє життя.
Тут невідомо кому страшніше: батькам чи лікарям, які розуміють, чим вони ризикують.
Як довела війна, команда у нашого героя надійна, готова рятувати дітей під мінами й ракетами. За таку відданість лікарів вдячні батьки, адже їхні діти навіть у війну отримали найкращих лікарів і найкраще обладнання.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як військова медичка Кіра Нечай допомагає рятувати людей.