Майже зона відчуження та постапокаліпсис наяву: історія волонтера про роботу на деокупованих територіях

Волонтери зараз роблять дуже багато роботи. Вони допомагають військовим, мирному населенню, займаються евакуацією та багатьма іншими напрямками. Багато людей приєдналися до волонтерства після початку повномасштабного вторгнення, і це вже стало їхнім способом життя.

Олексій Масло — керівник волонтерської організації Інтернаціональний легіон допомоги. Ще до 24 лютого 2022 року він проектував одяг для різних брендів. За два дні до повномасштабного вторгнення поїхав у Харків до мами, зараз вже пішов другий рік, як волонтерить.

Свою історію про евакуацію людей, допомогу мирним мешканцям та знищені росіянами села на Харківщині він розповів для Роксани Касумової з УП.Життя.

Деокуповані території — практично зона відчуження

Олексій розповідає про села під знищеним Ізюмом, які перебували в окупації понад півроку. ЗСУ звільнили населені пункти Харківщини ще у вересні 2022 року, але росіяни, тікаючи, знищували все. Тож волонтер каже, що в тих селах немає жодної цілої будівлі.

Нещодавно гурт Imagine dragons випустив кліп на пісню Crushed, в якому 14-річний хлопчик показує своє розбите село. Цим кліпом хотіли привернути увагу до війни в Україні. Олексій наголошує, що більшість сіл Харківської області має такий саме вигляд, як у кліпі.

Читати на тему

Присвята мужності українського народу! Гурт Imagine Dragons випустив новий кліп на пісню Crushed

Історія Сашка розриває серце, як і тисячі подібних історій людей, що відчайдушно потребують допомоги, — говорить фронтмен гурту Ден Рейнольдс.

За його словами, деокуповані території — практично зона відчуження, бо там немає води, електроенергії, медиків, магазинів чи аптек, які працювали б. 

У Купʼянську, коли заїхали, бачили тіла росіян, складених в купу. Вони просто валялися посеред вулиці, а навколо них — діти ганяють на велосипедах, — згадує волонтер.

Каже, що з іншими волонтерами під час поїздок бачили тотальну антисанітарію. Деякі люди п’ять місяців сиділи у квартирі та не виходили з неї.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Oleksii Maslo (@monomaslo)

Окупанти знімали навіть пластикові вікна

Мабуть, уже весь світ знає про улюблену тактику росіян — спаленої землі. Вони знищують міста та села. Олексій розповідає про першу поїздку до “сірої зони”. Коли ворог був на цій території близько трьох місяців, ЗСУ били прицільно по ворогу. Натомість окупанти, коли тікали, бомбили усе, що могли. Від багатьох сіл залишилися лише уламки домівок, що стирчать з землі.

До прикладу, волонтер розповідає історію про школу у селі Руські Тишки. Там забирали на евакуацію паралізовану жінку, коли це була “сіра зона”. 

— Там усе було новеньке та ціле. Окупанти перетворили її на “гуманітарний центр”, видавали місцевим трохи їжі. 

А коли виходили звідти, навіть зняли пластикові вікна і вивезли на тракторі на причепах. А потім — замінували будівлю, знаючи, що люди можуть прийти за їжею, — розповідає про підступність та цинічність окупантів Олексій.

Коли пізніше волонтер з колегами забирали на евакуацію 60 жінок з психоневрологічного інтернату в селі Липці, поверталися через Руські Тишки. Каже, що від тієї нової школи залишилася лише згадка.

Читати на тему

Вивіз із Чернігова 2500 людей та ледве не отримав звинувачення у державній зраді. Історія волонтера про таємну евакуацію

Волонтер розповів про евакуацію людей, поїздки на Схід та допомогу в інших напрямках.

30 тисяч врятованих

Олексій волонтерить вже другий рік. Його організація привезла в Україну 150 реанімаційних карет, зокрема, і для реанімації дітей. Організація купує авто для військових, я пошукових команд, які викопують тіла і доставляють рідним, щоб була можливість нормально поховати близьких. 

Допомагають не лише на Харківщині, а й на Донецькому, Луганському, Запорізькому і Херсонському напрямках. Але, мабуть, головним напрямком залишається порятунок тисяч людей, які тікали від війни у пошуках нового дому.

Ще у перші дні та тижні повномасштабної  війни Олексій допомагав іншим харківʼянам, вивозив людей з Північної Салтівки, яку тоді нещадно бомбили. За кілька місяців почали евакуацію за межами Харкова.

Відтоді разом з іншими волонтерами змогли вивезти у безпечні місця близько 30 000 українців. Над цим працювали близько 60 волонтерів.

Першим був батько Олексій, він — водій швидкої, потрапив під обстріл та отримав поранення. Потім волонтери поїхали до “сірої зони”, за останній український блокпост, до Руських Тишок. 

До позицій ворога був лише кілометр, він обстрілював групу, але волонтери везли туди допомогу та забирали звідти людей. Вивезли 100 селян, а після почали працювати масштабно.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Oleksii Maslo (@monomaslo)

Чому не всі хочуть евакуйовуватися

Олексій каже, що у людини стається психічний розлад, коли вона проводить під обстрілами понад рік.

— Вона вже просто не розуміє, як це — повернутися до нормального життя. Я був влітку минулого року за Бахмутом в селі.

Там жила одна-єдина жінка, у неї над хатою кожні 15 хвилин пролітає гвинтокрил і скидає бомби. А вона не хоче виїжджати, — говорить чоловік.

За його словами, людей інколи доводиться запихати в машину ледве не силою. Дехто обманює, ховає у підвалах дітей та не дають їх евакуювати.

— Це вже наслідки психічних розладів, які потрібно професійно лікувати. Ці люди відчувають безпеку там, бо вони в групі. І бояться її покинути. Там свої правила, свої закони. Вони віддалилися від норм. Переважно це люди низького соціального становища. Це реально велика проблема. І їм, буває, все одно, хто буде возити їжу чи воду, — вважає волонтер.

Волонтери — ті, хто піклується про інших та не чекає нічого натомість. Волонтерами стали люди різних професій. Раніше ми розповідали історію Олександра Бабіча. Ти, напевно, точно його бачив(-ла) на банці згущеного молока. Чоловік виріс та став науковцем, а зараз активно займається волонтерством.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!