Вижив після кулі в голову: історія Миколи Куліченка, який пережив російський полон

Російські солдати продовжують катувати та розстрілювати мирних людей, порушуючи всі закони ведення війни. 

Вони вриваються в будинки, влаштовують обшуки, ґвалтують та знущаються з беззахисних та фізично слабших.

За це на них уже чекає справа в Гаазі, але втрачені та зламані життя, на жаль, не повернеш. 

Доля жити чи щасливий випадок? 

Цього разу окупанти зайшли у будинок трьох братів, знайшли медалі дідуся та військову форму ЗСУ молодшого брата.

Це і стало причиною майбутніх катувань та розстрілу, повідомляє Суспільне.

Вони зав’язали трьом братам очі, побили й повезли у невідомому напрямку, де тримали три дні й жорстоко катували. Після цього на братів чекав розстріл. 

Як виявилося згодом, катували чоловіків на території пилорами у селі Вишневе. 

Микола Куліченко розповідає, що вони були не самі, поруч на піддонах лежали поранені солдати.

За три дні катувань хлопцям вирили могилу, стріляли, коли всі троє були зі зв’язаними руками, ногами та зав’язаними очима.

Микола розповідає, що вони стояли у ряд. Першим застрелили молодшого, потім старшого, далі черга дійшла до нього — усім стріляли в голову.

Миколу зіштовхнули в могилу, й він упав на старшого брата. Всіх присипали землею й поїхали.

Читати на тему

У нас дідусь із рушницею двоствольною взяв у полон трьох окупантів. Віталій Кім про “південний коридор” та силу миколаївців

У своєму інтерв’ю Віталій Кім розповів про удар по Миколаївській ОДА та чим може закінчитися війна.

Двом його братам влучили в життєво важливі органи. Миколі пощастило — куля пройшла наскрізь через щоку й нічого важливого не зачепила. Так він пережив власну смерть та похорон.

Хлопок — і потекла в мене кров по тілу. Ось вхід, а ось вихід.

Навіть із зав’язаними руками й ногами, наскрізним пораненням та пережитою втратою двох братів, Микола Куліченко не втратив жаги до життя. 

Чоловік зумів вибратися з власної могили, оминути російський блокпост і дійти до найближчого села. Там його помітила жителька села Валентина Петрівна, яка й прихистила.

Я побачила, що він побитий, синій, у землі. Я запросила його до хати, щоб він умився, поснідав. Зібрала його трохи на дорогу, і він пішов.

Щоб дійти додому, чоловікові довелося подолати 40 км пішки. Обстежили Миколу вже у власному селі після деокупації й виявили два зламаних ребра. 

На війні щасливих випадків дуже мало. Росіяни не шкодують людей, вони умисно забирають життя. 

І долю Миколи теж визначили наперед, самостійно. Порівнюючи окупацію, ветерани Другої світової війни стверджують, що росіяни жорстокіші за німців.