За спинами іскрить, а попереду — вороги: історія оборонця Донецького аеропорту

2014 рік. Росіяни, яких тоді прозвали “зеленими чоловічками”, уже окупували Крим. А відважні українці з усієї країни їдуть на не визнану ніким війну, щоб захищати донецькі терикони. 

Згодом цих відчайдух сам ворог назве кіборгами, але українці тоді просто робили те, що їм підказувало серце. 

Тож про війну, яка триває ще з 2014 року, розповідаємо далі: на прикладі одного військового. Командир протитанкового підрозділу окремої десантно-штурмової бригади, майстер-сержант на псевдо Щука опинився у ДАПі (Донецькому аеропорту) не випадково.

У 2013 він одним із перших стояв на Євромайдані, а згодом подався й до армії. Він мав підготовку, бо з 2004 до 2010 служив за контрактом у протитанковому підрозділі окремої артилерійської бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.

Він також брав участь у легендарному Рейді наших десантників у 2014 році. 

Armyinform

Про Донецький аеропорт та його оборону

Чоловік ділиться спогадами: найнебезпечнішими були заїзди чи виїзди з аеропорту, бо ворог не пропускав миті, аби не обстріляти злітну смугу — лише нею був можливий рух транспорту. 

— Коли ми заходили на ротацію у жовтні 2014 року, хлопці намагалися завезти у термінал мішки з піском, щоб укріпити наші позиції. Їх завантажили у двовісний причеп, який мав буксирувати БТР.

Я та ще кілька хлопців вирішили обладнати собі в причепі укриття з мішків, щоб безпечно дістатися в ДАП.

Під час тієї “поїздки” у старенькому причепі просто під час руху відвалилося колесо, тож за спинами десантників летіли іскри. Вони таки дісталися аеропорту, але свої речі залишили в автівці — збирати їх часу не було. 

Щука та його друг і побратим Максим П’ясецький — останній загинув у боях на Харківщині у 2022 році — мали охороняти визначену територію злітної смуги. Тоді росіяни вже були у підвалі та на третьому поверсі термінала.

— Якось внаслідок обстрілу росіян термінал загорівся. Дим був дуже їдкий, бо горів якийсь пластик, і ми з Максимом вирішили переміститися в інше приміщення, де було широке вікно.

Читати на тему

Дуже боляче, коли помирають діти — як білоруський полк Калиновського мстить росіянам за загиблих у Дніпрі

Мінометники полку імені Кастуся Калиновського обіцяють помститись окупантам за загиблих дітей у Дніпрі.

Та бажання трохи подихати стало для чоловіків пасткою, бо двері, що були між приміщеннями, зачинилися — і дістатися до них могли лише ті, хто був з іншого боку.

До того ж у нашому приміщенні були заблоковані сходи в підвал, де був противник. Ми намагалися зламати двері, щоб повернутися на свою позицію, та зчинили багато шуму, — розповідає Щука.

— Коли мені вдалося нарешті відчинити двері, то я побачив стволи автоматів, направлені на мене. Це були наші хлопці, які вже вважали, що ми зникли, а з підвалу лізуть вороги. 

Armyinform

Тоді з Донецького аеропорту вони повернулися лише з одним пораненим — фактично без втрат. Та хіба не це й робить їх справжніми кіборгами?

Воїни, герої, захисники: такими є наші оборонці, які вже стільки років воюють з ворогом. Повномасштабне вторгнення закликало українське суспільство мобілізуватися максимально — у всіх сенсах цього слова. Молоді хлопці йдуть на війну за наше краще життя: про добровольців львівського ТрО, які воюють на сході країни, ми розповідали в іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram, адже там багато цікавого!