Мінімалістичні — про Маріуполь та яскраві з вишиванками. Тату-майстриня з Харкова про нові ескізи для українців

25-річна Євгенія Омельченко вже восьмий рік займається мистецтвом татуювання. Дівчина народилася та жила у місті Добропілля, що на Донеччині. З початком війни у 2014-му році перебралася до Харкова, щоб вивчати там комп’ютерну справу.

Дівчина змалечку малювала, тому не покинула цього заняття. Одразу почала працювати за творчим фахом.

— Мене завжди цікавила творчість. Та моє покликання, мабуть, це спілкування з людьми. Є такі емоції, які дарує татуювання. Вони унікальні, бо людина тобі довіряє набити те, що пов’язане зі спогадами з дитинства чи важливою для клієнта людиною. Відтворювати такі ідеї на тілі, які завжди будуть з людиною — це дуже важливо й відповідально. 

Нині Добропілля — не окупована територія, там залишились рідні Євгенії. А дівчині вже вдруге довелося покидати рідну домівку. 

Спогади про 24 лютого

На початку березня дівчина перебралася з Харкова до Дніпра. Каже: добре пам’ятає 24 лютого.

— Я була вдома. Ми прокинулись о четвертій ранку від вибухів неподалік. Почали будити своїх родичів та друзів. Потім ми почали читати інформацію про те, як реагувати, що робити. Я зібрала валізу з найважливішим — речі, аптечка, провізія та почала читати, куди йти, щоб сховатися.

Того ж дня Євгенія побачила на вулицях танки. Ночувати вже з друзями та родичами вирішила у метро. Із собою забрала й кота. Дівчина каже, що разом із подушками та ковдрами (бо спати на підлозі без них було б холодно), захопила ще один важливий предмет — планшет. На ньому вона малює всі свої ескізи.

— Я малювала, щоб відволіктися. Просто вирішила малювати Харків — улюблену архітектуру міста. Малювала і малювала.

Читати на тему

Волошки, маки та байрактари – які татуювання набивають українки під час війни

Татуювання — це спосіб розказати свою історію. Яку пам’ять про війну залишають українки на своїй шкірі, щоб стати сильнішими?

Про допомогу іншим

За кілька днів Женя вирішила вийти зі сховища та допомагати іншим людям. Разом із друзями та однодумцями організували поміч на районі — купували у магазинах найнеобхідніші продукти та розносили по домівках тих, хто не міг вийти надвір. Сирену перечікувала у коридорі. Там же і спала.

У Харкові Євгенія змогла побути вісім днів, а потім з найнеобхіднішим поїхала до Дніпра. Коли виїжджала, всі робочі матеріали залишилися в тату-студії у середмісті. Женя згадує: боялася туди їхати, адже в серці Харкова були вибухи, але забрати інструменти таки вдалося — допомогли друзі.

Фото майстрині

Про переїзд у Дніпро

— Вже коли я приїхала в Дніпро, мені стало трішки спокійніше. Салон я не шукала — сам знайшовся. Деякі люди поїхали з Дніпра, і моя знайома через знайомих написала, що студія шукає майстрів. Я навіть не мріяла, що так швидко почну працювати. І вже люди почали писати: “Женю, я була б дуже рада до тебе прийти, як буде можливість!”.

Першими клієнтами Жені у Дніпрі були харків’яни-переселенці. Далі уже й місцеві. Деякі хотіли освіжити старі тату. Але майже одразу почали приходити за новими: віночки, колосочки з пшеничкою, з лавандою. Все те, що росло, наприклад, біля будинку бабусі або на дачі.

Фото майстрині

Про нові патріотичні татуювання

— Наприклад, з хлібинкою-паляничкою. Наша дівчинка з Харкова, яка в мене вже робила не перше татуювання, дуже хотіла паляницю і багато колосочків.

Багато людей нині роблять мапу Ти моє серденько — з сердечками на містах, де знаходяться їхні рідні домівки. Найбільше — з Харковом, а ще міста Донеччини та Дніпро. Євгенія каже: завжди робила тату з ідеєю, які торкають душу. Зараз вони набули нового змісту.

Фото майстрині

— Болить зараз Маріуполь. У мене були клієнтки — у них хлопці служать в Азові. Дівчата з ними на зв’язку бувають раз на місяць, але хлопці ще не знають, що кохані зробили їхнім почерком собі такі тату-нагадування. Це вислови, які дівчатка попросили мене зробити із їхнього письма, висловлювання про любов. Дві дівчинки робили тату з позивними хлопців.

Такі ніжні роботи — дуже символічні та мінімалістичні. Але до створення кожної Євгенія підходить серйозно.

— Спершу ми спілкуємося щодо тату, щоб я зрозуміла ідею. Потім малюємо на руці. Я можу спершу показати, як це виглядатиме на планшеті. Ми завжди разом з клієнтом коригуємо все, вносимо правки. На сеансі промальовуємо, як це буде виглядати анатомічно правильно.

Можемо і п’ять варіантів накидати. І тільки потім остаточно переносимо на тіло.

Та зовсім новою спеціалізацією для Євгенії стали червоно-чорні вишиванки. Їх майстриня вже виконала кілька штук.

Майстриня каже, що маленькі візерунки можна набити протягом одного сеансу. А великі — за кілька.

Наприклад, вишиванка. Тут складність у тому, що треба набивати хрестиком або квадратиками. Хлопці вибирають більше квадратики, бо вони масивні, яскраві, а дівчата — ніжні хрестики. Деякі приходять з фото вишиванки, яку хочуть набити. 

Фото майстрині

А ще з розгортанням повномасштабної війни у магазинах закінчилися жовто-блакитні фарби. Ці кольори стали просто трендом. Хочеться людям чорний і червоний. Багато фарб для татуювання були російськими, та майстри вже від них відмовилися. 

Поки повертатися до Харкова тату-майстриня не планує. Каже: зараз до неї приходять клієнти, які майже десять років хотіли зробити тату і не наважувалися. Усі тепер стали сильні духом!

Нині українців надихають не тільки ЗСУ, а прості громадяни, що допомагають нищити ворога. Раніше ми розповідали історію Андрія Покраси – підлітка, що спалив десятки одиниць російської техніки.

До речі, у Вікон тепер є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!