Коли безвихідь — не шукаєш відмазок. Захисник і пластун про поезію на війні та вплив людської природи на мобілізацію

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує. Віктор-Микола Гаврилюк читає ці слова, поки триває ворожий обстріл його з побратимами позицій. Це вже якийсь нереально далекий червень 2022 року. Саме тоді мені довелось побачити цього захисника, який несамовито любить поезію.

Вірші я люблю. Не скажу, що вони якось впливають на бойовий дух. Я б сказав, що вони його сформували, — каже військовий.

Розповісти, що відбувалось насправді на початку повномасштабного вторгнення, як його формувала поезія на пару з програмою Пласту та про свій військовий шлях загалом, Віктор-Микола зміг вже у 2024 році, вибираючи історії з тонн зім’ятих спогадів внаслідок тяжкого поранення.

Особливо люблю вірш Кіплінга Якщо. Він — мій дороговказ по життю, допомагає зрозуміти цей світ та робити правильний вибір. Робити все, що від тебе залежне, та не хвилюватись через це.

Поезія не підтримує, а формує бойовий дух

Військовий згадує, що в той період, коли було записане відео, як він під обстрілом читає Василя Стуса, він з побратимами базувались в дитячому таборі на лінії фронту. Це місце регулярно прострілювали.

Усі разом не жили та були розосереджені, щоб якщо прилетить, то не всіх зачепило. Тому зустрічались разом, наприклад, щоб пообідати. Так було й того дня.

Віктор-Микола зі своєї хатинки пішов до хлопців поїсти. Усі сиділи та спілкувалися й тут почався обстріл. Хлопці лягли. І тут у військового запитали, чи не хоче він щось сказати, може вірш прочитати.

Першим згадалася саме поезія Василя Стуса, адже захисник любить його поезію, зокрема й Терпи. А крім того, курінь Пласту, до якого належить Віктор-Микола, це курінь імені Василя Стуса.

З його поезією та біографією я знайомився з самого дитинства. Він мене дуже сильно надихав. Це дуже хороший приклад по життю як людини зі стійким світоглядом та позицією.

Віктор-Микола каже, йому подобається загалом вся поезія Стуса, а особливо переклад вірша Редьярда Кіплінга Якщо (в оригіналі “If”), Терпи, У цьому полі синьому як льон та Як добре те, що смерті не боюсь я. Адже, говорить, вона показує велич духу та опір обставинам.

Мені як людина Стус подобається своєю чесністю та відвертістю, небажанням йти на компроміси зі злом, твердістю своєї позиції. Бо це ключове.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

І саме ці якості, на думку військового, мають переймати собі всі українці, аби далі боротись та змінити країну на краще.

Бо, як помічає захисник, у декого може бути в уявленні, що хтось завжди щось має замість них зробити. А був Стус з тих, хто якраз брав на себе відповідальність, хто висловлював свою позицію та відстоював її.

Це те, чого наше суспільство потребує, на мою думку. Це відповідальність як особиста, так і загальнонаціональна.

У Пласт Віктор-Микола потрапив наприкінці 2006 року. Тоді йому було 11 років. Чоловік вважає, що це якраз ідеальний вік, коли починається юнацтво й тоді завдяки активній програмі організації дитина може їздити у табори та мати безліч пригод, а разом з тим — розвиватись як особистість.

Дізнався про Пласт військовий самостійно від сестер. Якраз у той період шукав позашкільні заняття та якусь зайнятість, яка б допомогла пов’язати своє життя з мандрами та пригодами. Крім того, Віктор-Микола цікавився історією та патріотичними рухами.

Пласт чудово поєднує світоглядну складову, життя в природі й загальний всебічний розвиток.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Тому з 11 років почав долучатись до діяльності Пласту й навіть після участі в бойових діях та поранення все одно повертається до рідної організації та своїх виховників як інструктор та організатор заходів. Крім того, Віктор-Микола був керівником осередків в Луцьку та Мукачево.

Оскільки чоловік зараз на реабілітації, він займається вихованням тих дітей, яких до того виховували його виховники, які пішли воювати: тобто вихованців його вихованців.

Гаряче юнацьке серце лишитись осторонь не може

До лав захисників Віктор-Микола вирішив долучитись одразу після закінчення Революції Гідності. Згадує, тоді бойові дії на Майдані плавно перейшли в стан війни на Сході.

Йому заледве виповнилось 18 років. Було бажання спершу потрапити в Азов, але у підрозділі відмовили хлопцю, який виглядав надто юним, брати його саме на фронт. Тому Віктор-Микола вирішив спробувати піти в інший підрозділ.

Гаряче юнацьке серце, коли навколо тебе твориться історія, лишитись осторонь не може, — пояснює чоловік своє бажання потрапити саме на бойову посаду у вир подій.

Так у 2014-2015 роках в житті захисника з’явився добровольчий батальйон Гарпун, з яким чоловік дістав перший бойовий досвід. Основні задачі стосувались зачистки населених пунктів та запобігання контр-диверсійній діяльності.

Віктор-Микола ділиться, цей період був ще на диво спокійним, тому вважає, що складних боїв у його досвіді не було. А ті задачі, які довелось виконувати з побратимами, вдавалось робити досить тихо.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Проте додає: те, що було вже під час повномасштабної війни, точно не йде у порівняння з тим, що було в часи АТО. Зокрема це стосується кількості озброєння та інтенсивності боїв.

За внутрішніми відчуттями не змінилось нічого. У мене доволі стоїчний світогляд. Я не особливо переймаюсь.

У 2018 році була також одна ротація з Госпітальєрами.

Попри бажання зустріти війну на фронті

За півтора місяця до повномасштабної війни Віктор-Микола лише повернувся з фронту. Тоді чоловік був у першій штурмовій роті ДУК Вовків Да Вінчі.

Я вже очікував початку повномасштабної війни та хотів зустріти її на фронті.

У жовтні 2021 року вирушив на передову. Але так сталося, говорить захисник, що не дочекався. Адже на фронті було затишшя і виглядало, що це знову як і в попередні рази.

Читати на тему

Зустрів війну у Криму, а нині — на Бахмутському напрямку! Історія бійця на псевдо Мольфар

Читай історію бійця 22-ї окремої механізованої бригади на псевдо Мольфар — у нашому матеріалі.

Віктор-Микола каже, це неодноразова історія, коли росіяни збирались нападати, проводили навчання і все йшло за такою ж схемою, як зараз.

Було відчуття, що зараз нічого не відбувається. Тому я повернувся додому з планами навесні знову повернутися на фронт, але сталося все інакше.

23 лютого чоловік знайшов роботу та планував працювати гідом в одній туристичній компанії. Каже, мандри — це все його життя. Хоч з часів Революції Гідності воно було міцно пов’язане з війною.

А вже наступного дня на Віктора-Миколу чекало повернення до фронту, адже почалось повномасштабне вторгнення РФ. Він зустрів його в таборі Пласту разом з 40 дітьми з усієї України. Тож спершу було завдання евакуювати вихованців: віддати батькам, а кого не могли забрати — перевезти у безпечне місце, звідки їх мали забрати пізніше.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Як тільки вдалось вирішити питання безпеки дітей, Віктор-Микола поїхав в Луцьк додому, аби зібратися. Поговорив з друзями, які хто має плани та куди вирушає. Дуже багато друзів військового з Луцька зараз служать у різних підрозділах. Так само й Віктор-Микола вже після першого дня повномасштабної війни поїхав до Києва, воювати.

Немає якогось переломного моменту

У війську дістав псевдо ВК, що походить від скорочення імені Віктор-Микола. Військовий згадує, повинен був мати більш просте ім’я, але коли народився на День Святого Миколая, то батьки вирішили зробити його подвійним. Захисник каже, може тепер це ім’я його оберігає.

Святий Миколай був одним з улюблених святих ще з дитинства. Тоді це було з подаруночками пов’язано. А оскільки я ще досі живий, напевно він таки мене від чогось оберігає.

Невідомо, хто чи що захищало Віктора-Миколу, коли він дістав поранення під час однієї з операцій. Та, на щастя, він вижив та лише згадує, як під час нальоту на ворожий спостережний пункт їх з побратимами помітив супротивник і чоловіка зачепив скид з дрона.

Попри це, каже, жоден бій за своєї участі не може назвати дуже гарячим. Адже всюди є свої особливості й все дуже відносно. І якщо порівнювати історії, то все було спокійно.

Я мало все оцінюю. Просто проживаю. Для мене на війні чогось такого страшного, або просто негативного немає. Я служу з хорошими людьми. Погані мені не траплялись.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Додає, легше пригадати щось хороше, аніж якийсь конкретний бій, який перетворюється у певну рутину, до якої звикаєш.

А красу більше помітно, особливо на воєнних контрастах. Наприклад, ніщо не порівняється з радістю людей у звільнених населених пунктах, або ж результати свої допомоги чи роботи.

Прості моменти: як сходить сонце, красива трава, якісь краєвиди. Це такі речі, які доволі складно описати, бо це треба або гарно розписувати як поему, або ж просто бачити та відчувати всю ситуацію.

Для когось забути про війну — це неприпустимо

Дехто може вважати, що все ж таки створити переломний момент можуть дрони, які минулоріч масово почали з’являтись на фронті. Проте ще в часи АТО ці технології вже застосовувались у розвідувальних цілях. Роботу з ними змінив хіба що вихід славнозвісного Mavic 3.

Та все ж таки більшу роль грають у цій війні саме люди. І ті, які готові безупинно підтримувати армію, і ті, хто долучаються до неї.

Питання якраз не в тому, що ти долучений до волонтерства, а в тому — наскільки волонтерство є народним, наскільки воно є масовим.

Читати на тему

Пережив Голодомор, Другу світову, а нині волонтерить. Як 91-річний Сергій Возюк допомагає нашим воїнам та що пережив у дитинстві

Історія 91-річного Сергія Возюка, який пережив Голодомор, Другу світову війну та заслання батька, а нині волонтерить.

Зі спогадів Віктора-Миколи, у 2014-2015 роках багато людей долучалось до допомоги армії. Хіба що тоді ще не було банок, на які збирали кошти.

А потім війна стала не такою гарячою і люди починали про неї забувати. Відповідно волонтерський рух загасав і тримався на дуже мінімальній ініціативі, на думку чоловіка.

Почалась повномасштабна війна і знову все вибухнуло змінами. Це людська природа. Просто хтось може дозволити собі забувати про війну, а для когось — це неприпустимо.

Оминути війну не вийде нікому

Так само, говорить Віктор-Микола, з людською природою можна пов’язати ситуацію з мобілізацією.

Каже, коли небезпека застає зненацька, то ти починаєш згуртовуватися. А коли ти вже це переосмислюєш і страх починає брати гору, ти починаєш знаходити собі якісь причини.

Тому що коли ти у безвихідній ситуації, ти не шукаєш собі відмазок. Коли ти вже тонеш у річці, то ти пливеш до берега.

— А як тобі кажуть, що потрібно переплести річку, коли ти стоїш на березі, то ти відповіси, що підеш пошукаєш якийсь обхідний варіант. Може щось ще собі придумаєш. Думаєш, а може вже не так і потрібно на той берег.

Проте хочу сказати, що війна чекає всіх у тому чи іншому розумінні. Оминути її не вийде нікому.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Тому Віктор-Микола згадує один простий вислів, яким варто керуватись кожному: “Або в ЗСУ, або для ЗСУ”.

Якщо ти обираєш ні те, ні інше, то тоді рано чи пізно ти будеш воювати у складі наступної армії, яка окупує наші державу: будь це росіяни, поляки, чи якась нова держава, яка постане на фоні цих подій.

Віктор-Микола говорить, нам ще лишилося чимало роботи. Тому потрібно всім долучатися до боротьби: донатами, фізично, інтелектуально, наприклад, розробляти якісь технології та матеріали.

До війни захисник також радить готуватись у будь-якому випадку: фізично, морально, поповнювати технічну базу знань. Просто треба підтримувати себе в гарній фізичній формі, вміти добре копати, бігати, носити тяжке.

Також треба вчити безпечне поводження зі зброєю. Бо, каже Віктор-Микола, хто знає, як повернеться війна, чи не опинишся ти в окупації та чи не доведеться тобі партизанити.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Вік-Мик (@volotsiuha.vk)

Крім того, обов’язково потрібно вчити тактичну медицину та знати, як накладати турнікет, оклюзійну наліпку, як зупиняти критичні кровотечі.

Бо прилітає всюди. Всі у небезпеці.

Загалом захисник за базову підготовку для всіх: щоб чоловіки та жінки проходили навчання, регулярні військові збори накшталт ізраїльської армії.

Та, крім того, важливо розвивати інклюзивність міст та контролювати міську владу, аби бюджети йшли на необхідне, зокрема на забезпечення безбар’єрності. І якщо й перекладати бруківку, то робити це з урахуванням інклюзивності, зокрема для тих, хто повертається з фронту.

Нам потрібно брати та робити. Бережіться та працюйте на перемогу. Бо іншого виходу в нас немає.

---

Не мав жодних сумнівів у власному виборі, а просто робив те, що було необхідно й Ігор Прокопенко. Однак після виходу з Азовсталі з полону повернулася тільки його куртка. Читай історію захисника Маріуполя, який і досі сниться сестрі.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.