Станом на початок 2025 року в інтернатах перебуває близько 25 тис. дітей. 7,7% з них — сироти або діти, чиїх батьків позбавили батьківських прав. З початком повномасштабної війни українці почали більше цікавитися проблемами інституційних закладів та темою усиновлення. Зокрема, до розголосу та змін долучилася й відома українська юристка, громадська діячка Інна Мірошниченко. Усиновлення — це складний процес. Про свій досвід усиновлення доньки, труднощі та адаптацію, мама та авторка блогу про усиновлення Ольга Чернова розповіла Віледжу. Ми переповідаємо тобі найцікавіше. Як прийшли до усиновлення Ольга ділиться, що про усиновлення почала думати ще у віці 21 року. Вона знала: можна не народжувати, бо у світі вже є дитина, якій вона може стати мамою. У 24 роки вона усвідомила, що мріє усиновити дитину. Згодом зізналася про це коханій людині, і чоловік підтримав Ольгу. Однак на рішення ще впливали можливості пари. А вже під обстрілами Харкова за кілька днів після початку повномасштабної війни вони думали: десь поруч, без батьків та базового необхідного перебували діти. Фундаментально про важливе рішення сімʼя задумалася вже у Чернівцях, за рік. Їхня донька народилася восьмимісячною, ще вісім місяців знадобилося на збір документів. Спочатку пішли у Службу в справах дітей, але там виявилося, що працює вона лише у вибіркові години. Потім почався процес збору документів. Віледж — Також до нас мали прийти з перевіркою житлових умов. Чекати можна й місяць, і два, бо ті, хто мають перевіряти, іноді просто не встигають раніше, — каже Ольга. До речі, усиновити дитину можна й не маючи власного житла. Якщо орендоване — додати копію документа, що підтверджує право користуватися житлом. Можна також проживати у гуртожитку. Основна вимога: окреме спальне місце для дитини, а також місце для виконання уроків і дозвілля. Також часто побутує думка, що усиновити дитину може лише подружжя. Але це не так, таке право має й людина, яка не перебуває у шлюбі. Читати на тему Курси з усиновлення дитини: чим корисні для майбутніх батьків та для кого обов’язкові Кому потрібні ці курси та що саме вивчають майбутні батьки — читай в матеріалі. Підготовка до усиновлення Збір документів тривав все літо, а потім сімʼя стала у чергу на курси для кандидатів в усиновлювачі. — Коли наша група прийшла, то педагоги одразу нам сказали: “Наше завдання — вас налякати, щоб ви повністю розуміли всю відповідальність і труднощі. Якщо ви відчуваєте, що не готові, то можете встати й вийти. Не треба вдавати, що вам цікаво”, — пригадує жінка. Після успішного проходження всього курсу, пара отримала документ, який потрібно було знову нести до Служби у справах дітей. Тут важливо прослідкувати, щоб тебе додали в електронну базу, бо без цього дозволу на всиновлення не буде. І лиш після цього етапу починаються пошуки дитини. Після довгих невдач та відмов, Ольга почула: “Є одна чотирирічна дівчинка, від якої відмовилися вже шості кандидати”. Лія й стала донечкою Олі та її чоловіка. Знайомство з Лією почалося з того, що спочатку працівники дитячого будинку одразу представили Ольгу як маму для дівчинки, а після того — почали оголошувати весь список діагнозів Лії й лякати, що їй можуть передатися психічні захворювання від біологічної матері. Віледж Дитину хотіли покласти до психіатричної лікарні через аутоагресію у дівчинки. Коли Ольга повезла її до незалежних лікарів, ті сказали: поведінка дитини є нормальною, їй просто потрібна любов та родина. За кілька днів ми зважилися написати заяву на усиновлення. Ми змогли забрати доньку додому ще до рішення суду, коли нам видали документи про тимчасове влаштування. А далі почався період адаптації. Читати на тему Діти питають, чи ми їх не віддамо: як Юля та Юрій всиновили одразу трьох хлопчиків Історія пари з великим серцем та тепер — великою сімʼєю. Як сімʼя змінює дитину з закладу Перші півроку Лія не бачила нікого, крім сімʼї. Так радили робити на курсах. Ольга зізнається, що після періоду адаптації вона знову відчуває щось подібне до ейфорії. — За пів року, поки Лія з нами, у неї минула аутоагресія, бо ми з чоловіком постійно повторювали, що шкодити собі не можна. Також минула агресія до мене — раніше вона постійно штрикала мене пальцем чи била. Також уже немає проблем зі сном і звички постійно смоктати руку, — каже мама Ольга. Лія почала ходити до дитячого садочка, але батьки помітили “відкат”, тож поки припинили це. Чималих зусиль довелося докласти до того, аби дівчинка зрозуміла, що мама і тато у неї одні, так не потрібно називати всіх дорослих навколо. Та тепер вона вже й не памʼятає, що росла без своєї сімʼї. Віледж Не всі родичі одразу сприйняли ідею усиновлення схвально. Та зараз Лія має не лише люблячих батьків, а й бабусь і дідусів. Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Олива (@oliva_che) Раніше ми детально розбирали проблеми інституційних закладів та чому вони мають зникнути: читай в іншому матеріалі. Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно! Теги: Життєві історії, Україна, Усиновлення Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Курси з усиновлення дитини: чим корисні для майбутніх батьків та для кого обов’язкові Кому потрібні ці курси та що саме вивчають майбутні батьки — читай в матеріалі.
Читати на тему Діти питають, чи ми їх не віддамо: як Юля та Юрій всиновили одразу трьох хлопчиків Історія пари з великим серцем та тепер — великою сімʼєю.