Блискучий контрнаступ наших Збройних Сил на Харківщині, безумовно, увійде до посібників з військової справи. І після перемоги ми теж будемо вивчати події цієї війни — з перших уст дізнаючись про всі нюанси, наступи та перемоги.
З бійцями однієї з київських бригад ТрО поспілкувалися журналісти Української Правди. Кілька днів тому саме вони проганяли окупанта з прикордонного Вовчанська.
Зараз всі мешканці звільненого Вовчанська обіймають бійців Сил тероборони і кажуть: тепер дихають спокійно.
Всі вони знають: активні доблокадні дії розпочалися ранком 7 вересня. Але що ж передувало блискучому контрнаступу ЗСУ? Розповідаємо далі.
Всім цим щасливим подіям передувала тривала підготовка. Підрозділи Сил довго маневрували, накопичували зброю та проводили розвідувальні дії.
Медик київського тербату на псевдо Грузин розповідає: дві ночі перед початком контрнаступу хлопці не спали, проводили ніч в холодному лісі під поліетиленовими пакетами.
Ранком 7 вересня розвідники підрозділу першими увійшли до Миколаївки, отримавши наказ розпочати операцію. Росіяни не очікували нападу з тилу, одразу не зорієнтуватися, що й до чого. Але, попри шок, використали проти українців все, що мали.
— Це був жах, — згадує Грузин, — проти нас йшли міномети, танк, гранати.
Але українські захисники були, наче під покровом Бога: жодного загиблого, лише троє поранених. На відміну від росіян: ті вивезли понад 20 чорних мішків з села — серед яких були й офіцери. Поранених було ще більше.
Facebook
Тоді ж росіяни відкрили масований вогонь.
Тероборонівцям на допомогу прийшли дві механізовані бригади ЗСУ, за кілька годин ворог під Миколаївкою був вщент розбитий — і військові рушили далі, в Шевченкове. За шість днів хлопці пройшли 45 кілометрів і дійшли аж до Вовчанська.
Одночасно з киянами до бою став чугуївський батальйон Сил територіальної оборони ЗСУ. Харків’яни взяли Василенкове та протягом кількох днів просто гнали росіян, як отару овець, аж до державного кордону з РФ.
Командир харківської тероборони Домінік розповідає, що і там росіяни не чекали наступу: кидали і техніку, і зброю.
Раділи контрнаступу не лише цивільні під окупацією, а й самі українські військові: чотири місяці оборонних боїв їх втомили дужче, аніж важкі наступальні дії.
За словами самого Домініка, операція була проведена просто блискуче: і справа тут не лише у боях, а в ідеально спланованій розвідувальній групі. Бійці просувалися зигзагами, у залежності від отриманої інформації про пересування ворога.
Він вражений взаємодією підрозділів, які брали участь у наступальній операції. Участь брали і Сили тероборони, і механізовані частини, і ССО, і інтернаціональний легіон, і артилерія.
Інший боєць — на псевдо Ленін — бачив контрнаступ так: росіяни бігли так, що їх було просто неможливо наздогнати.
Мешканка одного з деокупованих селищ Наталія розповідає: вона навіть встигла покластися об заклад з односельцем, що “Новий рік зустрінуть без отих”.
Всі українці на звільнених територіях зустрічають наших військових синьо-жовтими прапорами. Мешканка Вовчанська Галина обіймає захисників на своєму шляху та каже: таке бажання є у кожного зі звільнених людей.
Українська Правда
Тепер вони чекають на проведення до селища українського телебачення: під час окупації дивилися потайки українські новини, аби не дізналися колаборанти та окупанти.
За підтримку України чи хоча б розмови про Україну місцевих кидали до катівень, які обладнали росіяни на Агрегатному заводі у Вовчанську. Через неї пройшла не одна сотня людей, і всі вони піддавалися тортурам.
Особливо діставалося тим, хто мав родинні зв’язки з українськими воїнами. І така ситуація в кожному деокупованому селищі: українські захисники виявляють місця масових поховань, катівні. А історії, які розповідають місцеві жителі, шокують: одну з них розповів чоловік, що ховав людей у нещодавно звільненому Ізюмі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за новинами!