Мені нікому подзвонити: історія 23-річного Валерія, який вижив у полоні

Під час кожного обміну військовополоненими збираються сотні, якщо не тисячі матерів, доньок, сестер та дружин тих, хто пройшов тортури росіян. Кожна родина намагається розшукати знайоме обличчя серед наляканих військових.

Та коли своєї кровинки не видно, родичі полонених починають показувати їхні портрети, передають одне одному звістки та все, що відомо. Часто наших військових на обмінах зустрічають рідні. Та ця історія не про щасливу зустріч.

Військовий Валерій на початку червня 2025 повернувся з російського полону. На жаль, його не зустріли рідні. Як так вийшло — розповідала журналістка Юлія Суркова.

Ніхто не зустрів з полону: історія Валерія

У 19 років Валерій потрапив до російського полону. Фактично, ще дитиною. Нині хлопцю 23 роки. За цей час у полоні Валерій пройшов вісім російських колоній та тюрем.

Найгірше, ділиться, було у Таганрозькому СІЗО №2. Вікна також розповідали історії воїнів, які там побували. Хлопець схуд на 12 кілограмів. СІЗО у Таганрозі він називає найстрашнішим місцем у світі.

Валерій курить сигарету. Першу за три роки. Першу на волі, в Україні.

Зараз хлопець чудово володіє українською — її вивчив у полоні від побратимів. А до цього усе своє життя він був російськомовним. Валерій — із Запорізької області, його рідне містечко нині в окупації.

Найболючіше, що він навіть не знає, де його мама й інші родичі, чи живі вони. Йому було нікому подзвонити після звільнення. Тож навіть спілкування із журналістами дає хлопцю сильний потік емоцій.

Я зараз розплачусь… Тепер у мене є задача — придумати, про що мріяти, знайти нову мрію. Бо три роки і три місяці я мріяв про одне — вийти на волю.

Читати на тему

Я не пропустила жодного обміну…Голоси українських жінок, які чекають найрідніших з полону

Як родичі зниклих безвісти шукають своїх рідних на обмінах полоненими.

Мати військового, зниклого безвісти, подарувала йому пачку цигарок. Хлопець, міцно стискаючи її, ділився намірами знайти нову мрію.

Хлопця кличуть щосекунди, показують фото полонених, можливо, когось він знає чи бачив. Почувши про Курський напрямок, Валерій дивується.

Ці роки він нічого не чув про успіхи України на полі бою.

До Валерія підходить дівчина у прапорі та сльозах. Дякує йому, і сподівається, що колись зможе так само подякувати своєму нареченому.

Я вам більше вдячний, ніж ви мені — за такі слова, — відповідає хлопець.

Перш ніж сісти до автобуса, Валерій передає журналістам, що в Україні є дівчина Руслана, з якою він був колись знайомий. Валерій хоче, аби вона знала, що він живий.

Раніше ми розповідали про відкриття центру допомоги українцям, які пережили полон.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.