19-річний студент Максим Луцик відразу після повномасштабного вторгнення в Україну призупинив навчання в університеті й пішов воювати.
Минулого тижня Максим здійснив важку подорож з лінії фронту на Донбасі, пересуваючись вночі, щоб уникнути артилерійського вогню. Хлопець забирав припаси для свого підрозділу. Він розповів, як це — воювати з росіянами.
Війна на сході
Протягом трьох тижнів Максим і його товариші боролися в Бахмуті, щоб зберегти контроль над позицією, яку вони назвали Сербером, після того, як приручили маленького песика. Це сталося на зруйнованому колишньому заводі в Рубіжному.
— Це було, як пекло. Не було хороших позицій для оборони. Ми були в окопах, іноді в укриттях з радянських часів, у пожежній частині, — розповідає Максим.
За його словами, його підрозділ обстрілювали танки близько 25 разів.
Там загинув один із моїх друзів і, можливо, 10 чи 15 хлопців отримали серйозні поранення, — згадує студент.
Як все почалося
Максим, що вивчає біологію, разом зі своїм другом Дмитром, який навчається на економічному, записалися у солдати на початку березня.
Тоді вони чекали на лютому морозі разом з такими самими юнаками, поки їх відвезуть до навчального центру. У березні двоє друзів, і всі українці адаптувалися до умов війни. Вже тоді Максимові слова звучали занадто по-дорослому, як для його віку.
— Ми не можемо зустрічатися з нашими дружинами, нашими подругами, з дітьми.
Ми не можемо займатися своїми справами, як це робили до вторгнення. Але всі розуміють, що зараз у нас важливіша місія.
І ми продовжимо займатися бізнесом, підростають наші діти. Ми будемо багато разів цілувати своїх дружин і подруг, але після війни, — казав Максим.
Since the Russian invasion I’ve kept in touch with these teenage students who signed up to fight back. Maxsym Lutsyk (left in group pic) is now fighting in Donbas.
— Jeremy Bowen (@BowenBBC) May 30, 2022
Much more today on @BBCWorld @BBCNews @BBCr4today on how the war is changing all our lives pic.twitter.com/iY8JQY4TKq
Попри подекуди вдале просування російської армії Максим зберігає залізну рішучість боротися. Його друг Дмитро, який воював у битві за Київ, залишається в столиці.
— Поки треба триматися, ми готові замерзнути в окопах, втратити слух. Ми готові навіть померти там, але ми виграємо стільки часу, скільки потрібно всьому цивілізованому світу, щоб перемогти Росію невійськовими шляхами, — каже Максим.
Що думає про боротьбу з ворогом
Проте сам вважає, що з президентом РФ неможливо домовитися.
— Я думаю, що з Путіним не можна домовитися. Путін розуміє лише мову куль, крові, військових злочинів тощо, — говорить студент.
На початку року Максим займався молодіжною політикою в Києві та влаштовував концерти, нині він солдат зі зброєю в руках та не знає, як відповісти на питання, чи змінила його війна.
— Я навіть зараз не можу точно відповісти, тому що дуже важко зрозуміти, що деякі твої друзі загинули у тебе на руках. Важко жити з цим фактом…
Коли ми виїжджали з Рубіжного, було важко нам зрозуміти, що ми програли битву за цей завод, за одне з ключових міст Луганської області, — ділиться 19-річний юнак.
Реакція батьків
Ще в березні батьки Максима не знали, що саме він робить у військовій формі.
— Тепер мої батьки розуміють мене на 100%. Я намагаюся телефонувати їм щоразу, коли можу. Мама прислала форму для мене та моїх братів, — розповідає хлопець.
Батько Максима хотів вступити до ТрО в Сумах, але його не взяли, бо чоловікові вже 65 років. Проте не здавався, і навіть хотів приєднатися до підрозділу сина.
Вони мене розуміють. Вони підтримують мене морально та фінансово, — каже Максим.
Студент Максим перетворився на фронтовика та вірить у місію свого життя.
— Ми боремося за свободу всього світу, всього цивілізованого світу. І якщо хтось думає, що це українсько-російська війна — це не так. Це війна світла і темряви між Росією і всім світом, — наголошує Максим.
Не тільки студенти стали до лав ЗСУ, а й викладачі. Раніше ми розповідали історію Федора Шандора, що проводить лекції прямо з окопів.