Моя споріднена душа, безумовна любов та відповідальність — українські татусі про своїх дітей та роль батька під час війни

Любов батька завжди особлива. Повсякчас — не помітна. Він може не говорити про ці почуття ані слова, але її нестача завжди відчувається гостро. І як би не старались сучасні татусі, щоб зробити життя своєї малечі не лише щасливим та сповненим любові, але й безпечним, все одно діти відчувають, коли їх немає поруч.

Хтось не бачить свого батька через велику кількість роботи чи зміну його професії з цивільної на військову, але причиною цих змін стала повномасштабна війна. 

У спецпроекті до Дня батька Вікна поспілкувались з українськими татусями та розпитали їх про перший досвід батьківства, емоції, які дарують їм діти, а також їхнє бачення змін у ролі батька під час повномасштабної війни.

Для мене — це найщиріше почуття безумовної любові

Співак Тарас Тополя зараз поєднує у собі не лише приклад люблячого батька, але й звичайного українського чоловіка, який в один день наважився змінити своє життя задля майбутнього своїх дітей і став на захист України.

Зараз митець повернувся до творчості, але бачитись більше з малечею й досі лишається тільки мрією, адже задля їхньої безпеки вирішили вивезти їх за кордон.

Тож поки лишається тільки згадувати, як від звістки про первістка була неймовірне почуття радості, передчуття невідомого та нового етапу в житті. А також прийшло перше усвідомлення безмежної відповідальності перед іншим майбутнім життям.

Та все ж таки більше емоцій приносять особисті зустрічі та можливість потримати свою малечу на руках.

Відчуваю вдячність моїй коханій, що подарувала мені мою малечу, моїх дітей. А також відповідальність за них і безмежну любов. Це, мабуть, найщиріше почуття любові — не такої, яка пристрасна і хтива, а саме безумовної та етернальної.

Та чимало емоцій було й після повернення Тараса Тополі з фронту. Чоловік ділиться, що діти нічого не говорили, а лише від радості верещали, пищали, кричали та бігли обійматися.

Я відчував щиру радість, що я живий і можу обійняти їх. Тому що це є наша з Оленою найбільша цінність — діти.

Тоді ж співак також переосмислив пріоритети та цінності. Чоловік говорить, що за цей період і стосунки у родині стали міцнішими — з дітьми, дружиною та навіть власним батьком.

Тарас Тополя згадує, наскільки багато було спільних занять разом до 24 лютого: спорт, домашні завдання, малювання, саджання дерев, прогулянки в парку.

Досліджували цей світ і були щасливі разом.

Та зараз інша реальність, тому доводиться не лише шукати можливості побути разом, але й вибудовувати нові правила. Для Тараса Тополі головне — щодня подзвонити до малечі та запитати, як у них справи, що було цікавого, а що турбувало й бентежило.

Намагаюся жити їх життям, щоб, незважаючи на відстань, розуміти: що їм болить, що їх радує, де я можу бути корисним.

Співак додає, що не думає, що на такий вибір методів виховання вплинули його стосунки з батьком. Принаймні, співак пригадує, ніколи не запитував, що робити та як виховувати малечу. Але припускає, що підсвідомо перейняв від нього певний стиль поведінки з дітьми.

— Найімовірніше і я, не усвідомлюючи навіть цього, виховую своїх дітей, як колись виховував мене батько, але що саме в деталях — мені важко відповісти.

Крім того, роль батька не лише за десятиліття, але й за останні півтора року зазнала помітних змін.

Для мене — це роль захисника.

Тарас Тополя впевнений — зараз роль батька полягає у тому, щоб забезпечувати спокій та безпеку для своїх дітей. І саме її зараз виконують сотні тисяч українських чоловіків.

І роблять це вони глобально, поки забезпечують захист своїй родині, країні та цілому поколінню.

Звідки ж беруться на таку відповідальну місію сили? Співак запевняє, що відповідь у любові.

Треба любити дітей. Вона може бути різною, але головне щиро хотіти, щоб вони були щасливими.

І хоч іноді буває складно, а задля щастя малечі доводиться робити те, що їм не подобається, як, наприклад, виховувати в них дисципліну, але така вже місія.

— У цьому також є батьківська любов, тому головне не тікати від виховання дітей, не ховатися за якимись роботою, рутинними справами, а намагатися знайти час для них: для їх проблем, для їх радощів, для їх переживань. От у цьому є сила українського батька.

Читати на тему

Я намагаюся знайти світло серед темряви — 17-річна Анастасія, батько якої загинув на фронті, передає розмальовані прапори на передову

Батько Анастасії добровільно вступив до лав ЗСУ. На жаль, його життя обірвалося на полі бою. Унікальну історію дівчини читай у матеріалі.

Найтепліші зустрічі — завжди з дітьми

Військовослужбовець Павло хоч і дізнався про те, що став батьком, коли був у відрядженні, але одразу разом зі щастям відчув потребу розв’язувати нагальні питання. Говорить, що вже почав думати, що потрібно придбати та у якій кількості.

Та від його практичності у голосі не лишається так багато, коли чоловік говорить про найтепліший момент зі своїми двома синами, адже це кожного разу довгоочікувана зустріч з ними та міцні обійми.

Тому, мабуть, і вчить їх простому правилу — не битися та не сваритися, адже сімейні зв’язки мають бути найміцнішими. Це стосується і всієї української родини. А щоб сварок не ставалось — потрібна ще й відповідальність. Її, говорить, перейняв і у свого батька.

Навчити цим простим основам свою малечу — у цьому і вбачає Павло роль сучасного батька, незалежно від того, у воєнний стан виховує він дітей, чи у мирний час.

Тоді й сили будуть, адже їх він бере у родині, у своїх дітях. І коли повертається з роботи додому — завжди віднаходить у собі той резерв. Адже він потрібен для своїх поки ще маленьких хлопчаків, які стануть майбутнім нашої країни, що він зараз захищає.

Ми з усім впораємось, бо наша сила в українськості

Ростить нове майбутнє України та водночас ділиться з глядачами актуальними новинами журналіст та ведучий ICTV Вадим Карп’як.

Чоловік розповідає, що лише після звістки про те, що стане батьком, відчув — нарешті стане дорослим, оскільки до того моменту завжди себе сприймав лише у ролі сина.

Але коли я зрозумів, що в мене буде дитина, то це означало остаточне моє дорослішання і що тепер я буду відповідальний за когось дуже серйозно.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Vadym Karpiak (@vadymkarpiak)

Вадим Карп’як ділиться, що методи свого батька не сильно перейняв. Жартує, що про стосунки з ним може лише у психоаналітика поговорити, адже йому тата бракувало в дитинстві.

Однак тепер він старається виправити це почуття вже з власними дітьми та дати їм все, чого йому самому не вистачало. Наприклад, ходити в гори, чи багато мандрувати, коли це було можливо.

— Але я так само помічаю в собі, що мій батько в мені все одно прокидається. 

Як говорить ведучий, його батько — філолог червоно-дипломник, а тому завжди виправляв помилки у мові.

Завдяки чому в мене тепер, вважаю, дуже пристойна українська мова. Але тепер я помічаю, що автоматично це саме роблю зі своїми дітьми, хоча стараюся бути м’якше, ніж мій батько.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Vadym Karpiak (@vadymkarpiak)

Та додає, що сила українського батька все ж таки в іншому. Не у виправленнях чи м’якості, а в тому, що він українець.

Він стикається з такими викликами, які зараз не має жоден інший батько в Європі. І мені здається, ми з цим впораємося, тому це і є наша сила — наша українськість.

Моя сила — це діти, дружина, батьки та Україна

Описати свої емоції, окрім як словом радість, і досі намагається військовослужбовець Максим. У той момент його просто охоплювало щастя, що народився його перший син.

Тепер, коли він його тримає, відчуває рідне дитя, за яке він тепер несе відповідальність, а ще яке сильно любить.

Теплі такі почуття до нього. Люблю його, — додає коротко Максим.

Та взяти на руки свого сина Максиму вдалось не одразу, адже спочатку потрібно було відпроситись зі служби. Маленький з’явився на світ наприкінці березня — незадовго після початку повномасштабної війни.

Тож майбутній татусь ще встиг за нього та за свою кохану попереживати до початку пологів. Приїхати батько зміг вже на виписку та забрав її з сином з пологового. Навіть встиг п’ять днів побути разом з рідними. Тішиться, що хоч так зміг підтримати кохану.

На щастя, зараз Максим більше може проводити часу з родиною. Проте завжди радіє тому, як син радісно зустрічає його з роботи.

Так обіймає, підбігає до мене на руки.

Читати на тему

Захищають країну, поки на них чекають вдома. Військові відверто про те, як це бути татом — спецпроект до Дня батька

Українські військові розповіли зворушливі історії прощання з дітьми та що для них означає батьківство.

Та все не обмежується короткими зустрічами, адже сходити разом на прогулянку, погратись в машинки чи просто подивитись разом мультфільми — це все улюблене. Максим додає, що намагається приділяти увагу дитині, скільки може.

Більше подобається військовому хіба що буденні труднощі, як, наприклад, погодувати дитину. Це для нього зараз одні з найтепліших моментів у спогадах.

Коли ми сідаємо їсти з ним, то наша їжа розкидана по всій кухні, всьому столу. Це такий квест. Ми його вмовляємо і ложечка у нас літає. Цікаво так збирати це все після нього (сміється, — ред.).

Згадує Максим зі сміхом й ті випадки, коли дитина не спить до ранку. Чоловік запевняє, що це лише в моменті видається складним, а як згадаєш потім — стає тепло на душі. Адже всі це проходили, а значить і йому під силу такі буденні складнощі.

Сила українського батька — це, звісно, діти, дружина, батьки та Україна. Я думаю, що так всі, хто воюють, то роблять це насамперед заради своєї сім’ї.

Сім’я це — споріднені душі

Плутається у своїх спогадах український актор Дмитро Рибалевський. Пояснює просто — з кожним разом, коли народжувалась дитина, рефлексії були різними. Тому в цьому допомагала розібратись та пригадати емоції в деталях його кохана Настя. 

Дмитро говорить, що це були шок, феєрверк, страх, гойдалки емоцій, прийняття-сприйняття, радість і абсолютний катарсис.

Хочу ще. Хочемо ще, — додає з ентузіазмом чоловік.

Та за період повномасштабної війни стосунки зі світом все ж таки змінились, як і кут зору на різні ситуації. Тому замість погоні за новими ролями прийшло розуміння, що дітям потрібна увага, а не подарунки, якими іноді наче відкуповувався.

— Думаю, з цим стикаються багато батьків, які прагнуть дати своїм дітям найкраще, ні в чому не відмовляючи, але в межах розумного. Наразі ці півтора року ми постійно разом. Все переживаємо тільки разом.

Ми стали потужною підтримкою одне одного і головне — свідомим кластером Української держави. Як би це дивно не звучало, але ми стали сильнішими як сім’я в час війни. Сім’я це — споріднені душі.

А от підбір методів виховання залишається таким, як і до 24 лютого. Бо що тоді, що зараз — доводиться постійно вчитись бути батьками, стримувати емоції, де потрібно, та проходити свою “школу життя”.

Так, чоловік ділиться, тепер ловить себе на думках чи фразах, у яких він порівнює себе зі своєю малечею.

— “От я у твої роки, вже прочитав (робив) те, те і те”, — знайома фраза, правда?! Ненавиджу себе за це. Вони є вони — я є я.

Марго, Марк, Марта, Макар — це особистості. Кожен індивідуальність з різними талантами та бажаннями-небажаннями.

Ще зараз актор вчить малечу бути подалі від давнього кліше, що вони щось винні.

— Ми дали життя цим дітям, цим “окремим планетам, зі своєю екосистемою, кліматом”, щоб вони жили та дарували потім життя іншим. Наша задача — допомогти “зійти на цій ниві життя” і пустити цих вільних людей в цей буремний світ. Пустити з любов’ю.

Що ж стосується про улюблені моменти разом, то Дмитро Рибалевський відповідає просто та трохи зі сміхом — їх не перелічити.

— Мати Земле, та їх безліч. Не перелічити. Це, так би мовити, окрема книга почуттів. Як вони зустрічають мене після роботи, коли їм щось вдається зробити самостійно вперше, як обнімуть, як всміхнуться, або рух якийсь, малюнок, пісня, розуміння і співчуття своїм співгромадянам і бажання чимось допомогти.

День вчорашній, або минула година — це вже спогад. І вони насичують кожну хвилину мого, нашого життя.

І такі моменти додають міці. Хоча син Дмитра Макар запевняє, що сила українського батька в тому, що він просто хороший.

Раніше це були просто правильні слова, а тепер ми все відчули

Телеведучий Олександр Педан підходив до батьківства двічі й в абсолютно різні періоди свого життя, тому, згадує, емоції були абсолютно різні. Вперше зі своєю старшою донькою Лерою він побачився, коли йому самому було лише 22 роки. Звістку про вагітність кохана Інна принесла, коли він був ще трохи молодший.

Тому ведучий зізнається, що не одразу відчув всю відповідальність. Не скільки був готовий, стільки просто не проти стати батьком, адже дружина в той момент вже була готова до материнства.

Для мене була просто якась цікавинка.

Остаточно і безповоротно осягнути та відчути любов до батьківства Олександр зміг, коли вже доньці була кілька років. Звідси має одразу пораду до інших — чоловік має дозріти для батьківства. Та й жінки теж, додає ведучий.

Все ж таки, мені здається, що немає нічого кращого, ніж зріле батьківство.

Саме таке у ведучого сталось вже у 35 років, коли з’явився на світ син. І не тому, що це був хлопчик, а через те, що нарешті був зрілий підхід та розуміння, що таке бути батьком.

Реально у мене були від цього сльози щастя.

Ведучий розповідає, що просто у такий певний період діти стають сенсом життя, щоб далі краще та більше працювати, а також навчитись відповідальності: до себе, сім’ї та суспільства.

А коли це приходить, то попри усі тривоги, навіть сама дитина починає відчувати впевненість у своєму батьку. Олександр ділиться, що коли навіть під час повномасштабної війни, ти просто береш дитину за руку, вона знає, що перебуває у безпеці.

Я відчуваю, що контролюю ситуацію, що вона біля мене, що вона в безпеці. А дитина відчуває те саме, тільки з її боку.

Та ведучий додає, що у ставленні до дітей з повномасштабною війною не змінив: як обіймав раніше, так і продовжує це робити. 

І попри це знаходиться час та простір для ігор, як тренувальні бої. Ведучий запевняє — син це любить. А він його розуміє, бо це допомагає позбутись певних емоцій. Крім того, з матусею хлопчик вже такого не може собі дозволити, бо більше йде до неї за ніжностями та обіймами.

Та Олександр розуміє, що роль батька завжди була іншою. Та й з 24 лютого вона частково трансформувалась.

— Ми вкладали сенс, що батько є стіною, за якою можна сховатися або захисником, оберегом сім’ї. Раніше якось це були слова правильні, але вони не несли такого глибокого змісту. А зараз напевно чоловіки це відчули — цю відповідальність.

Багато чоловіків не бачать зараз своїх дітей. Вони за ними сумують і я впевнений, що для більшості з них діти — це є найголовніша мотивація боронити нашу землю.

Сам Олександр намагається, як і раніше, чимало уваги приділяти вихованню дітей. З дружиною намагаються підстраховувати одне одного.

— Ми обов’язково гуляємо на природі, катаємося на велосипедах. Якщо ми сидимо вдома, то обов’язково придумаємо якісь активності без планшета чи гаджетів. Малюємо з ним. Я можу йому змалювати в принципі будь-який малюнок, а він розмальовує. Ліпимо з тіста. У нас вже є крокодил, черепаха, акула з нього.

Головне, каже ведучий, вийти самому з гаджета, або створити такі умови, щоб вдома не потрібно було працювати та можна було приділяти увагу дітям.

Я навмисно так склав свій графік. І якщо я вже вдома, то там фактично не працюю, а намагаюсь приділяти Маріку увагу. Він вже це знає та не дає мені працювати.

Такі методи виховання Олександр вибудував для себе з досвіду з власним батьком. Однак робить від зворотнього, бо, ділиться, не вистачало у дитинстві тата, адже він займався кар’єрою. Так вже зумовили часи. Тому вихованням займалась більше мама.

Так, проаналізувавши це, зрозумів, що сам буде максимально приділяти увагу дітям з будь-якого приводу на будь-яке їхнє прохання.

Та попри те, що він мені дав мало уваги, я вдячний йому за те, що він ніколи не забороняв мені займатися творчістю. І я за це йому вдячний, бо є батьки, які вбивають творчість, бо вважають, що це не серйозно.

Тому дітям Олександр, як і батько, не забороняє будь-що, що їм цікаве. А навпаки намагається створити для них умови.

Так і складаються потім улюблені миті разом. Як от з Лерою поїздки в Крим.

Це було неймовірно і я дуже хочу з Маріком це повторити, щоб він побачив наше Чорне море, наш Крим. Щоб провів там досить багато часу.

Ще телеведучий дуже тішиться, що може знімати проект УніверЧек з донькою, оскільки може споглядати за тим, як розвивається талант дівчини й бути дотичним до її діяльності.

А з сином улюблені моменти трохи простіші — походи на скеледром та заняття різними спільними спортивними захопленнями. Трохи згодом, після перемоги, вже будуть й інші нові миттєвості, як поїздки за кордон, спроби стати на серф чи сноуборд.

Поки ж залишається лише зрощувати родинні правила. Наприклад, головне — не обманювати.

— Ми так домовилися в сім’ї. А решту можна вирішити. І я їх цьому привчаю. Кажу, що чим раніше ви прийдете та розкажете, що щось сталося, тим швидше ми знайдемо вихід з цієї ситуації.

Можна було б сказати, що у цьому й полягає сила українського батька. Та Олександр Педан запевняє, що в такому питанні варто звертати увагу на покоління, адже з часом і батьки ставали інакшими.

Зараз сила в тому, що більшість батьків зараз боронять Україну та зроблять все для того, щоб у дітей було майбутнє у нашій незалежній суверенній Україні.

Читати на тему

”Ми з ним/нею розбишаки!” Активності від тата та як змінилось спілкування з дитям під час війни — спецпроект до Дня батька

Поради татусів своїм колегам, як проводити час зі своїми дітьми: читай у матеріалі.

Батьківство стало подарунком долі

Журналіст та ведучий ICTV Андрій Ковальський з дружиною мріяли та чекали на появу дітей після одруження чимало часу.

Знаєте, для нас це така дуже складна історія. Тому що ми дуже довго планували.

Історія про появу первістка й дійсно непроста, але водночас чарівна. Бере вона свій початок у День закоханих. Андрій Ковальський пригадує, що одна з клінік пропонувала шалену знижку на ЕКО, тож вони з дружиною наважились на цей крок та сподівались на допомогу лікарів.

Та коли кохана Андрія пішла на планове обстеження в клініку перед початком процедури, то на УЗД її й спіткала неочікуваність. У маленькій кімнатці, розділений навпіл для двох пацієнток, вона почула, як лікар комусь каже: “Вітаю, ви вагітні”.

Лежала й думала, що комусь так добре пощастило. Аж поки її не поштурхав лікар, щоб витягнути з думок, та повторив, що це вона вагітна. Вона сказала, що не може бути й починає плакати, а лікар її заспокоював та просив не переживати, бо кошти клініка поверне.

Це була дуже смішна історія. Це вже як сімейна легенда. Звісно, було щастя та ейфорія.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Андрій Ковальський (@kovalskyi_andrii)

І хоч вагітність була дуже важкою, але на початковому етапі це був як подарунок.

Та як поводитись з цим скарбом долі, ведучий вирішив все ж таки не радитись з кимось. Адже сам народився і зростав в іншу епоху, а з новим поколінням потрібно шукати свої методи виховання. Крім того, як вважає Андрій Ковальський, все ж таки варто й свої граблі пройти.

Також ведучий додає, що ніхто не навчить, окрім власного досвіду, обіймати такі ролі як президент та батько. Тому потрібно займатись самоосвітою. А дітей, на думку ведучого, теж варто змалку вчити знаходити собі цікаві заняття.

Я думаю, що однакові методи навіть до двох твоїх дітей, не працюють. До кожної дитини потрібно шукати індивідуальний підхід. Це важко, але цікаво.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Андрій Ковальський (@kovalskyi_andrii)

Однак універсальні правила все ж таки, на думку Андрія Ковальського, існують. Йдеться, звісно, про підтримку малечі, особливо в час повномасштабної війни, коли вони цього потребують чи не найбільше.

Бачу по своїх дітях, що коли вночі вони лякаються, коли обстріли починаються, то вони прибігають у нашу спальню з дружиною. І хоч я трохи далі знаходжусь від входу, але вони до мене біжать.

— Знаєте, мені дуже боляче за дітей будь-якого віку: від немовлят до 16-17 років, бо вони теж ще діти. Вони не можуть спілкуватись або бачити батька в силу різних обставин: або вони за кордоном, або батько в ЗСУ, або його взагалі немає.

Переймається телеведучий і тим, що доводиться бачити дітям зараз, зокрема і його власним. Ділиться, що його бентежить, що на очах сина ракета прилетіла в одну з багатоповерхівок. 

Це було страшно для нього. І я боявся, що цей момент залишився у нього всередині. Але мені здається, він зумів його пережити.

— Всі діти незалежні абсолютно від того, чи вони живуть на Сході країни, в місцях, де були активні бойові дії, чи як у Києві, де активних бойових дій не було, але можна було побачити страшне. Діти будуть мати якісь психологічні травми однозначно.

Андрій Ковальський ділиться, що були думки про звернення до дитячого психолога, але поки він не готовий комусь довірити свою малечу. Тому поки просто хоче збагатити дитинство своїх дітей іншим, більш позитивним досвідом, наскільки стане сил. А вони в українського батька — завжди будуть для побудови щасливого майбутнього своїх дітей.

---

Роль тата у суспільстві подекуди недооцінена. Однак він завжди є опорою, підтримкою та має брати активну участь у житті дитини. У нашому спецпроекті до Дня батька ми розібрали з психологами, яка роль тата у житті дитини — від народження до дорослого віку.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!