Ховав фото у камуфляжі та подолав чотири кілометри на кріслі колісному: історія колишнього АТОвця Влада та його дружини Юлії

Війна руйнує не лише будівлі та наші міста. Вона занурює свої пазурі дещо глибше, дістаючись до українських сімей, розлучаючи їх та випробовуючи на міцність людські зв’язки.

Саме тут на перше місце виходять не матеріальні блага, а людські стосунки, кохання та вірність. Історія, яку розповідає Фокус, саме про це. А героями історії кохання, яке пережило війну та окупацію є Юлія Черства і Влад Робочий. Він — колишній військовий АТО, але після невдалого стрибка у воду під час вихідного удома чоловік пересувається на візку. 

Вони мешкали у селищі на Луганщині, яке зараз знаходиться під тимчасовою окупацією РФ. Разом пара уже шість років, а життєві труднощі не роз’єднали їх, а навпаки — зблизили остаточно.

24 лютого

Для них війна розпочалася практично так само, як і для сотень інших родин: коли мама Юлії зателефонувала та повідомила, що почалася війна, ні донька, ні її чоловік не повірили. Але коли увімкнули телевізор — усе зрозуміли. 

Село, де жила сім’я, знаходиться всього за 40 кілометрів до кордону з Росією, тож війська ворога окупували селище за три дні. Владислав зізнається: виїздити було страшно, а за кілька діб у них зник інтернет та зв’язок. 

Ми думали, що нас це омине, як і у 2014 році. Але не оминуло.

Потім пара довго не наважувалася виїжджати. По-перше, чоловікові на кріслі колісному це було просто не по силах. До того ж — вони все ще сподівалися на ЗСУ та швидке звільнення. Але з часом стало зрозуміло, що залишатися вдома стає смертельно небезпечно: окупанти почали ходити по хатах та дізнаватися інформацію про місцевих жителів. 

Прийшли окупанти й до Влада. Стало зрозуміло — вони знають, що він служив у АТО. 

Фокус

— Допитували мене, де саме я служив, перевіряли дані. За кілька днів ми уже знайшли перевізника і намагалися виїхати з-під окупації.

Виїхати не можна залишатись

Але виїхати людині з порушеннями рухової функції, в якої через травму шиї не працюють ноги й практично не працюють руки — ще те завдання. До того ж коли за плечима — АТО. Але вони вирішили ризикнути. Батьки відвезли їх до Старобільська, а звідти пара їхала із перевізником. 

Ми проїхали 11 блокпостів. Перевізник попередив: у жодному не говорити, що я колишній військовий, бо тоді не пропустять нікого. Ми приховували, що я пройшов АТО — всі фото у військовій формі сховали. 

Здавалося б, що зовсім скоро мала бути свобода. Але на останньому, 12-му блокпості їх висадили з машини та наказали йти пішки. Водій намагався пояснити, що один з пасажирів пересувається на кріслі колісному, і долати чотири кілометри так просто неможливо, але вмовити окупантів не вийшло. 

Читати на тему

Їхав з України в Україну: історія шляху лікаря з окупації в Балаклії до свободи в Прилуках

“Асвабадітєлі” в перший же день “звільнили” наші магазини від алкоголю”, — розповідає Сергій про окупацію в Балаклії.

На щастя, тоді все завершилося добре. Юлія і Влад дісталися до Львова, і вже там вирішили одружитися. Адже зрозуміли — на війні кожна мить може бути останньою. 

— Це було спонтанне рішення. Ми планували одружитися аж влітку, але якось не склалося. А тут друг запитав, чому ми ще не одружені — і на другий день ми уже стали офіційними чоловіком та дружиною.

Зараз сім’я уже в Німеччині. Там Влад проходить обстеження своєї травми та жартує, що всі ці пригоди вони з дружиною сприймають за медовий місяць молодят. Попри теплий прийом за кордоном пара все ж чекає дня, коли вони повернуться додому, у рідний український Луганськ. 

Головне фото: Фокус

Кохання справді окриляє. І кожна така історія вкотре доводить: українському народу не буде переводу. Раніше ми розповідали тобі про молодят, котрі разом долають труднощі та мріють про біонічний протез для нього.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!