Історія аеророзвідника на псевдо Інструктор

Він — очі цієї війни. За своє життя аеророзвідник Валерій на псевдо Інструктор побачив чимало, але саме з 2022 року йому доводиться бачити більше, ніж іншим.

У нинішніх умовах, зокрема, на Бахмутському напрямку, без нас, без аеророзвідки, тримати оборону було б важко.

Інструктор пояснює, що саме на цьому напрямку досить складний рельєф місцевості, яка має багато низовин, ярів та посадок. Саме у таких “сховках” і можуть чаїтися вороги.

Як, наприклад, нещодавно в одній з траншей спочатку виявили одну десятку піхоти противника, а потім придивились — і, о диво, там знайшлось ще десять таких саме окупантів. Звісно, що координати на картинку одразу перекинули артилеристам, які й розчистили це вороже скупчення.

Ліквідувати окупантів Інструктору не звикати, оскільки чоловік зі зброєю знайомий ще з 2014 року. Тоді пішов у добровольчий підрозділ, де воював майже рік. Після того вирішив вивчитись на психолога та займатись реабілітацією ветеранів АТО.

Та чоловік допомагав не лише військовим. Пригадує, як перед початком повномасштабної був на семінарі з клінічної психотерапії та помітив, наскільки люди навколо стривожені. Тоді вирішив прояснити ситуацію як військовий.

Я кажу: “Ви не сильно переживайте, війна звісно буде, але ми не беззахисні, нас є кому захищати, ми можемо воювати, нам є чим відбитися на перший період, а далі буде видно”.

Вже трохи пізніше, коли Інструктор знову був змушений брати до рук зброю, він дізнався, наскільки допоміг іншим впоратись з психологічним тиском у перші тижні повномасштабної війни.

У самого Валерія були трохи інші плани, аніж нервувати. За своїх колишнім фахом тактичної медицини він теж не хотів займатись.

Як казав митець — я стріляти хочу!

За певний час до повномасштабної війни Інструктор домовився з другом, який жив неподалік від нього: “Якщо що”, зберуться разом, відправлять сім’ї у більш безпечне місце та підуть захищати Батьківщину.

24 лютого, як говорить Інструктор, десь о пів на п’яту ранку прокинувся сам. І так всю ніч не міг спокійно спати, тому вирішив встати та вийти на балкон.

Подивився у вікно — бачу “фонтанчик”, на кілька десятків метрів у висоту, не знаю чи від Іскандера, чи від Калібра.

Картина, яка постала перед очима Інструктора, запустила в дію його план. Чоловік зараз пригадує, що їм з другом пощастило встигнути вивезти рідних та повернутись Житомирською трасою у Київ.

Тоді можна було легко зустрітись з ворогом сам на сам. А у Валерія вже на той час у багажнику лежали каска, бронежилет та шеврони Правого сектора. Тож пережити таку зустріч невідомо чи вдалося б.

Однак ще певний час доля відтягувала бойове рандеву Інструктора з ворогом. Чоловік пригадує, як спочатку йому не вдавалось зв’язатись зі знайомими із ТрО, куди він спочатку збирався з другом.

Читати на тему

Донбас бореться за Україну! Історія бахмутських тероборонівців, які захищають всю країну

Про місцевих тероборонівців мало чути, але серед оборонців міста вони вже встигли стати практично легендою — хтось десь чув про їхні подвиги, неймовірно захоплюється, але віднайти їх майже неможливо.

Потім кілька тижнів довелось просидіти у резерві добровольчого формування. Та згодом терпіння скінчилось і Валерій вирішив спробувати водночас найпростіший та найскладніший варіант — піти в ЗСУ. Лише тоді йому вдалось отримати бажане.

Зізнається лише, що хотів більше бути артилеристом, оскільки ще у 2015 році йому любо було працювати по окупантах Рапірою. Однак зараз говорить, що з Мавіком теж йому стало цікаво.

Чоловік розуміє, що робота дронів допомагає бачити повну картину поля бою, а це неодноразово допомагає нищити ворога у значній кількості. Противник це теж розуміє і тому полює на пташок захисників.

Інструктор говорить, що трапляється таке, що й підбивають. Проте покинути свою нову зброю, очі військ, він вже не може.

Може, комусь їх не шкода. А мені — шкода, тому що люди на них гроші збирали, щиро докладалися. Я вже три рази лазив по мінних полях, витягував їх.

На що тільки не здатен воїн, коли має щиру мотивацію. Про свою Інструктор говорить просто — мріє позбавитись залежності від Москви як паразита, який роздувся до статусу імперії нашим коштом.

І невідомо, що б робив агресор, якби українська нація не відстояла своє існування у 2014 році на Майдані. Проте Інструктор і уявляти не хоче, а натомість продовжує працювати.

Мій головний рушій до продовження боротьби — зробити так, щоб мої діти росли українцями, щоб вони знали, хто вони і від кого ведуть свій рід.

Збройні сили України просуваються, крок за кроком повертаючи загарбані землі. Російські танки нахабно сунуть уперед, наші артилеристи відбивають атаки, за допомогою аеророзвідки коригуючи вогонь. Читай, як працюють аеророзвідники в Луганській області.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!