Сподіваюся, моя домівка вціліла: історія підлітків з Харкова, які мріють повернутись додому

14-річна Кіра та її молодший 12-річний брат Єгор ще кілька місяців тому жили своїм звичним життям. Школа, уроки, домашні завдання та гуртки — усе це займало їхні думки, але в одну мить їх зі свідомості витіснила підступна повномасштабна війна.

Перші дні родині довелося жити у підвальному приміщенні, в гаражі. Як ділиться Єгор, горішня його частина була трохи більша за його дитячу кімнату, а підвал — точно такий за розмірами.

Коли ми прийшли туди вперше, під ногами було багато піску. Потім ми постелили поролон, спали на ньому. Спочатку нам було там холодно, але потім ми грілися обігрівачем.

Пізніше, з посиленням ворожих обстрілів їхнього рідного Харкова, до сім’ї приєдналися дядько, тітка, бабуся та двоюрідний брат.

Кіра ділиться, що їй було дуже страшно, оскільки вона не розуміла, що робити далі та що може трапитись наступної секунди. Такі емоційні миті досить складно пережити й дорослій людині, що вже казати про дітей, яким довелось так швидко подорослішати.

У перші дні війни було багато вибухів, чули літаки. В Україні зараз війна. Багато людей досі стривожені й у паніці. Хочеться, щоб усе було, як раніше, спокійно.

А колись дівчина найбільше мріяла здобути вищу освіту та розпочати кар’єру у готельно-ресторанному бізнесі. Та через бойові дії їй довелось разом із сім’єю не лише пройти переоцінку цінностей і стати дорослою, але й покинути рідний Харків.

Якщо казати про дім, то найбільше зараз не вистачає моєї кімнати, а ще друзів. Але на природі набагато краще, ніж сидіти в гаражі.

Читати на тему

Українські жінки “вбивають драконів”, щоб повернутися до дітей — зворушлива зустріч мами військової з сином

Нарешті вдома: історія військової ЗСУ, яка нарешті побачила сина після трьох місяців розлуки

Своїх друзів Кіра не бачила ще з березня, коли усім довелось роз’їжджатися по різних куточках світу, щоб врятуватися від збройної агресії РФ. Тепер знайти тих, з ким спілкувалась чи не щодня, практично неможливо — немає жодної інформації, хто і де перебуває.

Єгор хоч і трохи молодший, але, як і старша сестра, дуже сумує за домом. Говорить, що вже бачив фото рідного будинку, де вибиті шибки, а всередині сталася пожежа. Проте хлопчик сподівається, що його домівка хоч трохи вціліла.

Дітям усього світу я бажаю повернутися до своїх будинків. А собі — щоб закінчилася війна, — продовжує ділитись мріями Єгор.

Україні є ким пишатись — цю тезу неодноразово доводять як наші воїни ЗСУ та прості люди, так і українські діти. Читай історію 15-річного Нікіти, який влаштовує акції на підтримку України в Гамбурзі.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!