Кохати людину своєї статі — це гріх? Як ЛГБТ+ спільнота захищає Україну та чому її важливо підтримувати

Наш ворог веде проти нас війну не лише на полі бою, але й в інформаційному просторі. І це триває вже не одне століття.

Він нібито пропагує та тримається на засадах “віри” та “традиційних цінностей”. Проте сам не має нічого святого та, як доводять численні записи розмов окупантів з їхніми рідними, інститут сім’ї там розбитий і без застосування ракет.

Та це не заважає йому вести політику переслідування як окремих народів, так і спільнот. Так, зараз йдеться про ЛГБТ+. Ця спільнота не знає повноти права й у нас, що змушує замислитись. Хіба обирати, кого кохати, не базове право людини?

Черговий крок до урівноваження прав та їх розширення для ЛГБТ+ спільноти зробили 7 березня 2023 року — народна депутатка фракції Голос Ірина Совсун подала на реєстрацію у парламент законопроект про реєстровані партнерства. Про це посадовиця повідомила на своїй сторінці у Facebook.

Чому важлива підтримка ЛГБТ+ спільноти та реєстрованих партнерств, розповіла Вікнам виконавча директорка ГО Точка опори ЮА Таня Касьян. Далі пряма мова авторки.

З початком повномасштабного вторгнення я вже зробила кілька десятків інтерв’ю, і зокрема з військовими. Я чула їхні історії про те, як хтось вперше взяв до рук зброю після 24 лютого, а хтось пішов у військкомати знову, бо був на фронті у 2015 чи 2016 роках.

Я слухала їх, питала про те, які зміни вони бачать. Кажуть, що багато всього. Українська армія інша, українське суспільство інше. Ми дуже змінились за цей рік. Стали сильнішими, більш категоричними та принциповими. Ми точно знаємо, куди ми рухаємось і з ким нам не по дорозі.

Ми такі класні, ми класно збираємо кошти нашим хлопцям та дівчатам з ЗСУ, ми донатимо на різні класні ініціативи та взагалі показуємо всьому світу, що можна вирости в класну та прогресивну країну, хоча по сусідству з нами живе держава-вбивця.

Але ось вам правда. Я Таня, я з Маріуполя, я журналістка та активістка, і я не дуже хороша подруга. Я не така рішуча, як та дівчина, допис якої став вірусним у Facebook кілька місяців тому.

Я не можу запропонувати своїм друзям-геям одружитись, щоб захистити їхні права. Я не така смілива. А крім того, у мене є партнер, якого я люблю і з яким хочу створити сім’ю.

Так, я не дуже хороша подруга, бо я думаю про шлюб і маю можливість укласти його в той момент, як хлопці та дівчата з ЛГБТ+ спільноти такої можливості не мають. Себе я можу тішити думкою, що зате я хороша громадянка: не намагаюсь робити якісь штучні та фіктивні речі. Але було б ще дуже класно, якби нам навіть не доводилось думати про це.

І є ж простий вихід. Про нього кажуть правозахисники. Про нього кажуть самі представники ЛГБТ+ спільноти, зокрема військові. Про нього сказав навіть наш президент Володимир Зеленський.

Просте людське рішення — реєстровані партнерства. Просте рішення, яке забезпечує базові права нашим військовим та їхнім партнерам і партнеркам.

Які такі права? ГО Точка опори ЮА з об’єднанням ЛГБТ+ військових створили відеоролик, щоб пояснити, як суспільство може бути несправедливим до тих, хто ціною свого життя захищає наші.

Я знаю, що читати цей текст неприємно. Неприємно бути тією людиною, яка дискримінує. Я знаю, що цей текст може викликати критику тих, для кого гомосексуальна орієнтація — це гріх. Кохати людину своєї статі — це гріх? А гинути в окопі — ні?

Я знаю, що є люди, які під час прочитання цього тексту скажуть, що я божевільна і ЛГБТ+ людей взагалі немає на фронті, а я паплюжу чесне ім’я військових. Скажіть це Віті Пилипенку, Вові Зайшлому, Насті Конфедерат, Анні Зябліковій, Олександру Жугану… Вони там є. Хтось відкритий, а хтось закритий, бо боїться осуду з боку побратимів і посестер.

Але знаєте що? Ніколи ще в Україні не було стільки камінг-аутів, як за рік повномасштабної війни. І знаєте, хто їх робить здебільшого? Правильно, ЛГБТ+ військові. Бо для них життя — не кольорова веселка зараз, як ми звикли думати.

Для них все ясно і зрозуміло, як чорне і біле. Коли ти на фронті, завжди є ризик, що ти не повернешся. Завжди є ризик, що кожен твій день там може бути останнім. Завжди є ризик, що ти не побачиш коханих.

А для ЛГБТ+ людей ще є ризик, що кохані не побачать їх і не зможуть гідно попрощатись.

Читати на тему

Покинула вивчати кажанів та приєдналася до ЗСУ. Історія ЛГБТ-активістки, яка повернулася в Україну з Бельгії

Історія харківської ЛГБТ-активістки про повернення з-за кордону та війну.

Я пишу це, і в мене мурахи по тілу. І страшно, і образливо до сліз: що ми вже майже дев’ять років у цій страшній війні; що моє рідне місто знищене і понівечене, і хтозна, коли я потраплю додому; що ми втрачаємо наших людей там у вогні, а вони й в останні секунди свого життя не мають відчуття, що їхня країна прийняла їх як рівних.

Кому буде погано від того, що люди зможуть зареєструвати партнерство і будуть впевнені, що держава захистить їх та їхніх партнерів та партнерок? Відповім: нікому. Хіба що російські пропагандисти біснуватимуться. Але чи не байдуже?

Якось один з героїв моїх інтерв’ю, військовий Вова Зайшлий, сказав: “Я вірю, що цивільні партнерства потрібні всім. Всім країнам! І особливо Україні зараз”.

ЛГБТ-спільнота в Україні незахищена, вона не має жодних нормативно-правових можливостей урегулювати стосунки. Хочете зберегти інститут сім’ї? Дайте ЛГБТ цивільні партнерства! Парадокс? Та ні. Справедливість. А хіба не за неї ми боремося?

Також раніше ми розповідали детальніше, що таке реєстровані партнерства ЛГБТ+ пар. Читай матеріал за посиланням.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!