Моторошні історії дітей з окупації: як принижували, наступали чоботом на обличчя та змушували робити патрони

Досвід життя в окупації чи примусового вивезення неабияк травмує дитячу психіку. Достеменно невідомо, скільки ще українських дітей залишаються на окупованих територіях або у РФ після незаконної депортації.

Та деяким дітям все-таки вдалося разом із рідними виїхати з окупації. Хтось — за кілька місяців, а хтось і не знав життя поза російськими квазіреспубліками. Зараз вони проходять реабілітацію у таборі Gen.Ukrainian.

Він був створений для дітей з різними психологічними травмами, отриманими через війну в Україні. Табір працює вже другий рік. Проте вперше заїзд складається переважно з дітей, які пережили окупацію, депортацію і супутній травматичний досвід.

Вони просять не показувати їхнє обличчя в інтерв’ю та просять змінити голос. Говорити наважуються не всі та не про все. Часто за них говорять інші.

Один із хлопців згадував, що йому наступили чоботом на обличчя і сказали, що він робитиме патрони, якими убиватимуть українських солдатів, — розповідає засновниця Gen.Ukrainiam Оксана Лебедєва.

Розповісти про пережите на умовах анонімності погодилися лише двоє дітей, і лише у присутності психолога.

Один хлопець, який погодився говорити, пам’ятає своє рідне Єнакієве лише під окупацією, адже йому стільки ж років, скільки місто окуповане. Звідти родина виїхала кілька місяців тому.

У школі нічого цікавого не було. Нас змушували співати гімн Росії та “ДНР”. Щодня ми приходили о 07:30 та вже за 15 хвилин мали бути на лінійці, де співали гімн.

Ілюстративне фото: Unsplash

Засновниця Gen.Ukrainiam Оксана Лебедєва каже, що вперше їй з колегами довелось стикнутися не зі слухняністю дітей, а більше з покорою.

Це якась зламана воля. Коли вони йшли до психологів, то питали, чи це допит.

Засновниця табору каже, що росіяни методично і досить професійно ніби прошивають українських дітей на свій лад. Цим діти діляться у розмовах з психологами.

Вбити, вигнати… Але асимілювати дітей — це першочергове завдання Росії. Вони змінюють історію, підручники.

В окупації всі психологи та дорослі, які працюють у школах, переходять на бік окупантів. І для дитини вони стають джерелом небезпеки.

Читати на тему

Обливали водою і били струмом. Як херсонка пережила катування та полон під час окупації

Історія полону Ірини Радецької та нові напрацювання стосовно повернення цивільних полонених додому.

На щастя, наша співрозмовниця з Олешок до російської школи в окупації так і не пішла. У захопленому місті їй з родиною довелося прожити кілька місяців, коли війна лише прийшла на Херсонщину.

У нас підвал дуже маленький. Там сім людей сиділи та чекали, поки закінчаться обстріли. Було страшно ходити вулицями. Пам’ятаю, ми проїжджали, а вони зупинили та погрожували застрелити. А потім сказали, що це жарт.

Дівчинці з родиною дивом вдалося виїхати з міста. Та вже за рік росіяни знищили й те, що лишилося від їхнього дому в Олешках, коли підірвали Каховську ГЕС.

Їхала родина через Луганську область, потім через РФ. А коли в’їжджала на підконтрольну Україні територію, на російській стороні не хотіли пропускати маму, оскільки в неї немає паспорта РФ.

Діти, які повернулися з окупації, бачили фізичне та сексуальне насилля. Вони були свідками обшуків. Дехто з них сам потрапляв у фільтраційні табори та на допити.

Це все вплинуло на те, що наразі діти взагалі не впевнені в тому, що вони мають якесь право.

Зараз у таборі поміж реабілітації та роботою з психологами дітям просто дають бути дітьми: гратися, пустувати, проявляти особистий протест. Вони вчаться знову довіряти людям та мріяти.

Проте погрози — це далеко не все, що доводиться пережити українським дітям в російській окупації. Читай, як росіяни викрадають дітей з ТОТ для своєї армії.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.