Обмін полоненими 31 січня — перші емоції звільнених захисників

Колись давні стереотипи диктували нам, як має поводитись чоловік: жодних емоцій, ніякої слабкості. Та попри це, коли бачиш, як дорослі чоловіки після звільнення з полону мимовільно пускають сльози на радощах, кричать рідні гасла та трохи заїкаються від пережитого, аж ніяк не можеш думати про щось, окрім їхньої непоборної сили.

З обміну полоненими 31 січня минуло вже минуло більше ніж тиждень. Можна було б подумати, що емоції трохи притихнуть. Та попри це, кожне нове відео зі звільненими бійцями щоразу викликає сум’яття емоцій зі щастя за врятовані життя захисників і злості за те, що з ними зробив ворог.

31 січня додому повернулися 207 українців. Команда Фактів ICTV стала свідком емоцій, що переповнювали людей, які отримали свободу і повернулися на Батьківщину.

Захисник Іван ділиться, що насправді щиро чекав повернення додому перший рік полону. А після почались сумніви, вже й не знав, як це може статись. Та попри це — все одно вірив.

Буквально пару тижнів тому було відчуття, що щось трапиться.

У полоні Іван був рік і вісім місяців. Потрапив у неволю у Маріуполі, коли було вже повне оточення.

Тоді Іван з побратимами намагались вийти з міста та дістатись Запоріжжя. Проте все сталось не так, як планувалось. Зараз згадує, що в полоні тяжче було морально, ніж фізично.

Усі розуміють, що це не дитячий садок.

Коли минув рік полону, Івану прийшов лист від батька. Його передали волонтери, які приїжджали до Горлівки. Так вдалось отримати ще два-три повідомлення, після чого листування припинилось.

Зараз Іван говорить, що цього йому вистачило, щоб трішки заспокоїтись. Тепер після обміну він мріє поспілкуватись з батьками вже особисто без посередників.

Читати на тему

За два роки — це перші обійми! Емоції захисників та їхніх рідних після обміну 31 січня

Я скажу одне, що багато хлопців гідно витримали цей шлях, — говорить один зі звільнених з полону захисників Олександр.

Звільнений військовий Павло теж мріє насамперед поспілкуватись з рідними. Для цього попросив у журналістів телефон.

Я не знаю, мам, де, але вже вдома. Я вже в Україні.

Чоловік згадує, що теж найтяжче йому було в полоні морально через тиск окупантів. Однак тепер на захисника чекає усе рідне село. Тож тиск буде хіба що обіймів.

Говорить мамі, що повернувся додому, й захисник Олександр.

Мамо, мамо, заспокойся, будь ласка. Мамо, почуй мене, будь ласка. Я скоро буду вдома. Все буде добре.

Після звільнення чоловік згадує, що пережити йому довелось дуже багато. Він про це навіть не міг здогадуватись, коли з побратимами виходив з Азовсталі.

Олександр зізнається, багато говорити про полон не хоче й про те, що там робити окупанти. Адже в неволі лишається ще чимало українських захисників і чоловік не хотів би їм нашкодити своїми словами.

Усе, що я скажу, може так чи інакше віддзеркалитись на їх перебуванні в полоні. Тому я скажу так, що нелегко було. І морально, і фізично.

Чоловік пробув у полоні 20 місяців. Та попри це, й сам дивується, як бачить, наскільки схудлі та знесилені його побратими, яких теж звільнили 31 січня.

Спочатку чоловіки були разом в Оленівці. Але пізніше їх розвезли по різних таборах як на окупованих територіях, так і на території РФ.

Не повірив у своє щастя повернутись додому Олександр й тоді, коли автобус під’їхав до рідної землі.

Тому що всі довкола кажуть про обміни. Когось обміняли, хтось ще сидить. Але емоції просто на межі фантастики.

Звільнили 31 січня й Олега Чернишова. Сам захисник поки не ділиться емоціями, але за нього це роблять його рідні. Читай, як мати звільненого оборонця Зміїного розповіла його історію.

Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.