Постріли у дитячі спини. За рік війни росіяни вбили півтисячі дітей офіційно — що чекає на злочинців

За день — річниця повномасштабного вторгнення РФ до мирних міст України. Річниця, яку ніхто й ніколи не хотів “відзначати”. Жахлива дата на календарі, яка рік тому забрала життя сотень людей.

Скільки дітей постраждало від війни

Харків розташований за 30 км від божевільного сусіда, що скидає бомби на мирні будинки. Тут чи не щодня — ракетні атаки, покалічені та вбиті ні в чому не винні дорослі й діти. О 5-й ранку 24 лютого 2022 року тут почалося пекло.

Перший, кого росіяни вбили на Харківщині, — дитина. Хлопчик мешкав у Чугуєві, що за 20 км від Харкова.

Ракетна атака. Є поранені. Тоді весь світ побачить справжнє обличчя Росії: тато плаче над тілом сина, і поранена вчителька — з перев’язаною бинтом головою.

Відтоді жахлива статистика зростає щодня. Хлопчик пішов по воду — вбило ракетою. Дитина їхала з церкви разом з батьками — удар і машина в брухт. Підліток годував тварин в екопарку — обстріл, смерть. Евакуація, розстріл колони під Куп’янськом — спалені в Газелі діти.

І Катя Вінарська, десятирічна дівчинка, розстріляна росіянами двічі.

— Вона підіймає курточку і каже: “Бабусю, подивися!” А в неї тут дірочка! — згадує ту жахливу мить бабуся дівчинки Марія Ківшарь.

За рік російська армія тільки на Харківщині вбила 74 дитини, поранених понад 200. В Україні кількість загиблих наближається до півтисячі — 461, травмованих більше удвічі — 926.

Заступник начальника відділу захисту інтересів дітей та протидії насильству Харківської обласної прокуратури Іван Семинякін підсумовує: шокують саме масштаби цих терористичних злочинів.

— Я працюю досить давно у цьому напрямі, і за всі роки моєї роботи не було такої кількості загиблих дітей, скільки було за останній рік, — каже він. — Правоохоронці просять батьків убитих дітей розказати світу про страшні злочини Кремля. Їхні голоси дрижать, вони плачуть, перепрошують і кладуть слухавку.

Історії загиблих дітей і тих, хто вижив у пеклі

Віталій Перегон наважився розказати, як у ніч з 2 на 3 березня на будинок в Ізюмі, де перебувала його велика родина, російський льотчик скинув авіабомбу — від дому нічого не залишилось. Сам він тієї ночі був у столиці.

— Коли вже… Коли вранці робили розкопки, знайшли три цілих тіла — це брат мій рідний Олександр, Ліза — племінниця та старша донька Арина — ціліші діти були, решту збирали частинами, — пригадує чоловік моторошні хвилі його життя. 

У тому будинку загинули його 19-річна донька Єлизавета, мати, брат з дружиною і племінники — дев’ятирічна Арина та чотирирічний Микита. Упізнали лише трьох із них.

За кілька днів цей літак українські захисники збили, льотчика взяли в полон. Йому, Максиму Криштопу, згодом повідомили про підозру у вчиненні цього злочину.

Він, як і всі путінські терористи, брехатиме — з дітьми не воює. 

— Скажіть, будь ласка, чому ви знищуєте українських дітей, чим вони вам зашкодили? — Я не знищував, я виконував наказ та працював за координатами, — скаже він на допиті.

Читати на тему

Перші результати: що відомо про розслідування сексуальних злочинів росіян

Правоохоронні органи змінили свій підхід до розслідувань зґвалтувань.

Яке покарання чекає на росіян?

Злочини Кремля проти українських дітей — це не тільки вбивства: це й каліцтва, дитячі катівні, сирітство через втрату батьків, знищені домівки, примусова депортація. Нашим дітям забороняють говорити українською, примушують отримувати російське громадянство. Росіяни спростили процедуру всиновлення й нав’язують нашим дітям своїх мам і тат.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець називає це геноцидом українського народу.

— Вважаю, що це прямі ознаки воєнного злочину — геноциду. РФ вчиняє примусове переміщення дітей з однієї етногрупи в іншу — це ознака геноциду.

Уповноважений з прав людини каже: внаслідок війни Росії проти нашої держави так чи інакше постраждали 500 тисяч дітей.

На мій погляд, треба окремий трибунал, який досліджуватиме, зокрема, це питання, — підсумовує він.

Російський солдат на все життя своїм чоботом лишив слід в душах наших дітей. Наприклад, Ангеліна — із Маріуполя. Їй всього 11, а дівчинка говорить про смерть так, наче прожила довге життя.

Вона втратила дідуся, що був їй за батька. Звістки про смерть стали буденністю маленької дівчинки, яка ходила до школи, займалась танцями, гуляла на подвір’ї з друзями — гинули друзі, однокласники, сусіди — такі ж діти, як вона.

— Мій однокласник Андрій загинув, у Полінин дім потрапило — у неї був брат старший, сестра, вона та молодший брат, мама, тато: всі загинули. Аня з мамою — вони були в притулку в дев’ятиповерхівці, — прилетіло до будинку, будинок на них упав і загинули всі, хто був у підвалі, — розповідає Ангеліна.

— Біль, який переживають українські діти, лишить шрами на все життя, — каже бабуся Ангеліни. Найважче пояснити дітям, за що вони страждають, чому росіяни вбивають ні в чому не винних людей, чому виправдовують свої злочини.

Тож важливо покарати кожного, хто приніс в Україну біль та страждання: від солдата до верховного головнокомандувача армії вбивць Володимира Путіна. І це має зробити не тільки Україна, а й увесь світ.

Дитячі права постійно порушуються під час війни. І хоч росіяни прагнуть зруйнувати наш звичний стиль життя, українські відповідні служби борються за дотримання дитячих прав: що таке (не) дитячі проблеми та як з ними справляються зараз —  ми писали в іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!