“Мамо, що таке війна?” Як батьки пояснюють дітям війну та її загрози

Війна загримала у наші вікна неочікувано, посеред сну, гучно та безцеремонно. Вона посіяла страх в очах дітей, які не розуміють, чому дорослі панікують та швидко збирають речі, забуваючи навіть про домашніх улюбленців.

Діти страждають від війни в емоційному плані найбільше. Бо для них уперше світ небезпечний. Навіть у рідних стінах і у їхньому ліжку. Тож дуже важливо пояснити своїм дітлахам: відбувається дещо неправильне та небезпечне, але нам усім треба це пережити.

Своїм досвідом діляться українські мами.

Багато обіймів

Олена Шаніна проживає у місті Вугледар. Їхнє місто знову опинилося в епіцентрі бойових подій. Коли біля будинку розірвався снаряд, її дев’ятирічний син був сам удома.

До початку війни жінка розмовляла з сином: він знав про тривожні сумки і мав зібрану бананку з грошима, ключами та телефоном. Але коли дитина почула вибухи, паніка та страх узяли гору, тож хлопчик просто вибіг у під’їзд.

Ми не маємо змоги виїхати з міста, тож просто знайшли більш безпечне місце у будинку, не на високому поверсі. Тепер син почувається в безпеці, лише коли я поряд, і його заспокоюють обійми.

Для жінки як для мами справді важко усвідомити, що війна поділила не лише їхнє, доросле життя. Війна розділяє дитячий світ. А деколи — навіть руйнує.

Мінімум заборон

Наскільки важко покидати рідний дім із двома дітьми, знає Євгенія Кузьміна. Вони виїжджали із Сум в останні дні, коли це ще було можливо.

Її діти знали, що таке війна, бо колись молодший син запитав про “Л/ДНР”. Тож 24 лютого вона розказала все, як було: прийшла війна, і війна завжди забирає життя людей. Вона також може забрати їхній дім, звичні речі й комфорт.

Жінка зазначає: війна, що була розпочата попри всі людські правила, скасувала й звичні правила у сім’ї.

Я забрала всі заборони із їхнього життя. Дозволяю грати в телефоні чи їсти чіпси замість супу, аби вони просто не чули цих вибухів. Я даю простір, в якому вони досі можуть почуватися дітьми.

Зараз жінка з дев’ятирічним сином та 14-річною донькою приїхала до друзів у Рівненську область. Її діти уже влаштувалися до нової школи та почуваються доволі добре — майже як зазвичай.

Проте усі вони добре зрозуміли, що війна — це коли обнуляється все. Всі проблеми, що раніше здавались важливими, матеріальні блага та комфорт. Важливим залишається лише життя та людяність.

Тепер ми не звертаємо увагу на багато колись звичних речей. В усіх тепер так: усі всім допомагають, звісно, безкоштовно. Мої діти теж такі.

Читати на тему

Сьогодні все не має значення – ми всі рядові. Історії бійців тероборони Києва

Вадим Петрасюк, який ще у перший день війни приєднався до ТрО Києва, розповідає з ким пліч-о-пліч обороняє спокій столиці.

Розповіді про сильних воїнів ЗСУ

Розповідає про воїнів-героїв своєму старшому чотирирічному сину Валентина Фотчук. У Тернополі жінка відчувала небезпеку, тож із дітьми поїхала в село.

Я сказала Артемчику: “Збирайся, їдемо в село до бабусі, бо в Тернополі небезпечно”. І я не пояснювала йому, що прийшла війна, але перше, що він взяв — іграшковий автомат.

У селі сирени не так сильно чути, тож дитина не панікує. Але по приїзді на нове місце мама пояснила, що поїхали вони через війну.

Перше, що він спитав, — як таке може бути?

Він знає, що на сході воює його дядько. Знає, що багато бравих солдатів захищають нашу країну. Але при цьому ми пояснили йому, в якому разі варто поспішати в укриття.

Відповідати на всі-всі запитання

Ольга Пельц теж має сина Артема. Йому шість років, і саме в такому віці діти ставлять найбільше запитань.

Тож мама відповідає на всі-всі запитання.

Коли доводилося спускатися до підвалу перші рази, син боявся та починав плакати. Тож мама обернула це у спільну роботу: вони разом облаштовували свій підвал для більшого комфорту на час перебування там. Розповіла про війну: що Росія напала на Україну і що нашу країну захищає сильна армія.

Одного разу син запитав, чи на острові Зміїному є багато змій. Буває, він шукає на небі ракети, які можуть летіти в наш бік. Щоб заспокоїти його, ми пояснюємо, що ракети не летять конкретно в наш дім і що сховатися потрібно далі від вікон, щоб бути в безпеці.

Улюблені іграшки та розмови з іншими дітьми

З Харкова Ірина Маркевич зі своєї 11-річною донькою виїхали, щойно пролунали перші вибухи. Донька реагує спокійно, бо у 2014 році вони уже були три тижні під обстрілами — у батьків в Ізраїлі.

Катя знає, що війна почалася вісім років тому, бо воював і її батько, і його друзі. Тож нічого нового дівчинка не відчула — лише довелося тимчасово покидати дім.

Катя у нас “пластунка” (Пласт — скаутська організація). На зустрічах вони збирали валізки безпеки, з нею донька і поїхала. У сховищі під час тривоги Катя читає іншим дітям казки — це її заспокоює.

Також дівчинка захопила з собою улюблені іграшки. Тож така заспокійлива терапія — іграшки та розмови з іншими дітьми.

Наші діти тепер — діти війни. Цього не змінити, але з цим можна навчитися жити щасливо та якісно. Варто просто знайти щось, що даруватиме вашій дитині спокій.

Нагадаємо, раніше ми розбирали тему від психологині про поведінку, емоції та підтримку дітей під час війни.