Психологиня Світлана Ройз на своїй сторінці у Facebook поділилася думками про підтримку та самопідтримку.
Пояснила, чому важливо бути стійкими та правильно пояснювати ситуацію дітям.
Діти залежать від нашої стійкості та ресурсності. Вони залежать від того, що зчитують із нашої міміки, невербальних сигналів. І від того, які слова ми знаходимо, щоб пояснювати їм те, що відбувається, — пише психологиня.
Наші реакції та слова формуватимуть у дітей не лише ставлення до подій, а й створюватимуть відчуття, що ми можемо з усім впоратися. Малеча саме в нас намагається розчинити весь страх.
Тому вкрай важливо турбуватися і про себе. Зараз зовсім не час для перфекціонізму, не час навіть для крапельки думок “а яка я мати чи батько?” Наше завдання — бути живими!
У всіх сенсах. І дуже важливо бути до себе дбайливими. Терпимими. Відправте всю самокритику до “русского корабля”.
Вкрай важливо включити у свій день хоч щось із звичного життя дітей у мирний час.
Можна знайти схожу їжу на ту, що дитина зазвичай їсть удома, будь-яку дрібницю. Щоранку нагадувати знайомі слівця, пісні та ігри. Не забувайте про традиції родини.
Якщо у вас немає сил читати чи немає книг, можна заощаджувати сили та слухати аудіоказки.Якщо дитина хоче гратися, це чудово, це означає, що нервова система має ресурс на зцілення.
Важливо пам’ятати, що зараз бути у телефоні для дитини безпечніше. Так вона відволікається від реальності.
Але так само важливо переключати її на дії — давати доручення, призначати відповідальними. Дайте дитині щось проконтролювати та вплинути на щось. Це дасть їй відчути силу.
Якщо дитина може повернутися до школи — чудово, адже це пов’язуватиме її з мирним часом, нагадуватиме про щось життєве та регулярне. Це терапія.
Як тільки видається нагода, підтримуйте контакти з друзями чи з новими дітьми.
Якщо дитина сама вчиться — чудово. Але, будь ласка, пам’ятаймо, що в той час, коли небезпечно, інтелект не такий активний.
Можуть бути складнощі з концентрацією. Ви будете спостерігати відкат у знаннях. Діти можуть скаржитися на те, що нічого не пам’ятають і нічого не виходить.
Ви можете помічати в дітей різного віку одночасну дорослість і явний регрес в емоційних реакціях, іграх, поведінці, в мові.
Дитина може ставити те саме питання в різних варіаціях величезну кількість разів, поки не зможе утвердитися у відповіді. І сама не відчує опору.
А якщо буде сирена, що ми робитимемо? А якщо сирена нас застане, коли ми підемо до магазину? А якщо я засну і не почую сирену? А нас не вб’ють? А чому Росія почала війну? Важливо щоразу відповідати на ці запитання. Це спроба дитини впоратися з тривогою. Що більше інформації, то більше стійкості.
Пояснюйте, що ви робите і будете робити. Це дає змогу дитині сконструювати реальність і відчути опору.
Неможливість їсти звичну їжу, втрата будинку, улюблених іграшок, друзів — це втрата. Втрата з горюванням. Це руйнування опор.
І важливо допомогти озвучити почуття дитини і, звісно, підтримати її. Інакше вона почуватиметься жертвою чи захоче мститися світу за те, що у неї відібрали.
Чим більший страх, тим сильніше може проявлятися агресія. Але будь-яка виявлена емоція краща, ніж завмирання. При спалахах агресії ми говоримо: “Ти злишся? Це так складно витримувати — все, що зараз відбувається. Злитися нормально. Завдавати шкоди собі та іншим не можна. Хочеш, покричимо в подушку чи склянку, чи, може, побити подушку?”
Тож дотримуйтесь порад психологині та не давайте стресу та паніці поглинути вас. Також прочитайте матеріал, як вберегти власну психіку та своїх дітей під час війни.