Виховати “справжнього чоловіка”: психологиня про те, чи може жінка пройти цей шлях сама

Чимало дітей в Україні лишаються без батька. Не тільки тому, що в країні триває війна, а й через те, що не всі готові брати на себе відповідальність за дитину, докладати зусиль для її виховання чи берегти родину. У більшості випадків дитину виховує матір.

Для жінки виховання доньки може не створювати складних питань, а для самої дитини мама стає прикладом для наслідування. А от у питанні виховання хлопчиків мами можуть стикатися з викликами. У родинах, де хлопчики ростуть без батька, жінки можуть відчувати, що синові бракує чоловічої руки, підтримки та компанії. А ще не хочеться виростити залежну від себе дитину.

Як мамам балансувати опіку і строгість у вихованні хлопчиків? Де взяти позитивну рольову модель чоловіка, яку б міг наслідувати син? І яких найчастіших помилок припускаються жінки, які виховують синів самотужки?

Про все це Вікна-Новини розпитали психологиню та кандидатку в сертифіковані транзакційні аналітики Ірину Басісту.

Батько залишив родину: що відчуватиме дитина

У країні понад десятиліття триває жорстока війна. Через це десятки тисяч дітей втрачають найрідніших — своїх батьків. Для кожної дитини це болючий удар, який може вплинути на психічне та фізичне здоров’я, залишити глибокі рани на все життя.

Та відносно часті випадки, коли пари розлучаються — розуміють, що їхні шляхи розходяться. У таких випадках дитина теж переживає важкий удар, і мусить лишитися з одним із батьків.

У такі моменти найголовніше розпізнати, що дитина потребує допомоги, а також надати кваліфіковану підтримку. Необхідно залучити її до роботи із психологом / психотерапевтом чи психіатром (залежно від глибини проблеми), а також оточити підтримкою та любов’ю удома.

Психологиня Ірина Басіста ділиться, що у випадку, коли мама або тато залишає родину, необхідно максимально підтримувати зв’язок і прив’язаність.

Проте якщо батько загинув унаслідок війни, не менш важливо говорити з дитиною про батька, про те, яким він був, якими були його риси, минуле, все, що мама знає про батька, його родину, і спілкуватися про це.

Так у дитини сформується внутрішнє розуміння своєї історії зі сторони батька, а картина минулого стане більш повноцінною. Мама з сином мають разом проживати втрату.

— Це можуть бути ритуали горювання, обговорення, спогади — сумні і веселі, розмови про сильні сторони, перегляд фотографій. Під час етапу горювання це може допомогти.

Це не має бути дуже часто, але під час інтенсивного горювання це може бути. Умовно, п’ятницю ми виділяємо для того, щоб поговорити про тата, подивитися фільм, де буде підніматися ця тема.

Найголовніше, пояснює Ірина, аби у дитини і матері був дозвіл на горювання і розмови. Ця тема не має бути забороненою. Дитина і мати повинні пережити ці емоції, а не заглушити їх у собі. Так само мамі не можна вдавати, ніби вона не горює і не плаче.

Я завжди кажу, що мамам можна плакати при дітях. І це нормально, бо діти вчаться виражати емоції, але при цьому говорити, що зі мною все в порядку. Я впораюсь. Я плачу, бо мені теж болить.

Увага і підтримка дитини у кризовий момент

Виховати “справжнього чоловіка чи жінку” — це набір поширених стереотипів. Адже в кожного з нас уявлення про те, яким має бути чоловік чи жінка — різні. Насамперед завдання батьків — виховати людину. Чуйну, виховану, добру, чесну, цілеспрямовану… Тож не варто розділяти підтримку для хлопчика і дівчинки.

У випадку втрати у родині мама має бути готовою давати контакт дитині тоді, коли їй це буде необхідно. Потреби в різному віці схожі, незалежно від того, хлопчик це чи дівчинка. Та варто пам’ятати і про рольові моделі, які оточують дитину у соціумі.

Моделі дитина вже бере від жіночих фігур і чоловічих. Це вже залежить від того, з чим зустрічається дитина в соціумі, що вона бачить, які мультики і фільми дивиться, що бачить у стосунках мами і свого батька, родичів.

Чоловіча рольова модель у дитини може бути збірною, наповненою різними досвідами. Та всі вони мають бути позитивними і приємними для дитини. Мамі ж варто приділяти достатню кількість уваги, забезпечувати вікові потреби і реагувати на запити сина/доньки.

Часті помилки у вихованні хлопчиків

Помилки у вихованні дитини йдуть від стереотипізованого сприйняття одне одного. “Чоловік має… а жінка має…”. Не можна казати синові, що тепер він чоловік у родині і має бути з певним набором рис. Психологиня наголошує: дитина залишається дитиною, у неї має бути дитинство, а ще хлопчики теж плачуть.

Стереотипи можуть стосуватися майбутньої професії, яку хотілося б опанувати дитині, іграшок, норм поведінки, інших нав’язаних вимог суспільства…

У будь-якому випадку мамам не варто докладати особливих зусиль, аби виховати чоловіка. Достатньо перебувати у постійному контакті з дитиною, забезпечувати її бажання та потреби, дозволяти синові чи доньці проявлятися так, як цього хочеться дитині, а не мамі.

Важливо, аби хлопчику дозволяли проявлятися так, як він хоче. Якщо він хоче приміряти плаття, чому б ні? Він і так зрозуміє, що в соціумі хлопчики ходять у штанцях і футболках, проте з мамою вдома, у безпечних умовах, він може експериментувати.

У вихованні не можна обмежувати і нав’язувати стереотипи. Мамам краще уникати таких шаблонних фраз:

• Ти хлопчик, а тому маєш поводитися достойно, допомагати мамі, бути головою родини.
• Хлопчики не можуть працювати вихователями чи бути дизайнерами, краще стати лікарем або бізнесменом.
• Тепер ти голова у нашій родині, справжній чоловік!
• Ти ж дівчинка! Не можна вдягатися як хлопчик!
• Справжні дівчата повинні мати гарний вигляд, багато працювати, добре вчитися і завжди допомагати мамі.
• Усі хлопчики люблять машинки. Усі дівчатка люблять ляльок.

У підлітковому віці діти будуть привносити у своє життя все більше рольових моделей. Вони набуватимуть рис, які їм відгукнулися у соціумі, творчості чи деінде.

Такі, скажімо, гендерні особливості притаманні вже підліткам. До підліткового віку до дитини слід ставитись як до дитини, незалежно від того, якої вона статі.

Чи варто залучати родичів до підтримки дитини

Якщо дитина переживає втрату, підтримку має виявляти не лише мама та психотерапевт, а й усе близьке оточення. Тож рідним слід нагадати про це і пояснити, як краще підтримати, аби не зачепити за живе.

Нині заведено виховувати дітей у нуклеарній сім’ї, тобто мама, тато і дитина. Але щоб виховати дитину, потрібне ціле плем’я. І я поясню чому. Виховання — складний і емоційно затратний процес, — ділиться Ірина Басіста.

Що більше родичів, бабусь та дідусів, та інших близьких людей залучені до цього процесу, тим легше буде мамі. Жінка менше відчуватиме вигорання, втому, а відповідно і буде краще включена у виховання.

Користь є і для дитини, адже вона отримує більше життєвого досвіду та значимих людей, розширює коло спілкування. Такі зустрічі з рідними мають бути регулярними і передбачуваними. За умови, що родичі стабільні, дитина і мама отримуватимуть додатковий ресурс.

Читати на тему

”Мамо, ми помремо?”: як говорити про війну з найменшими дітьми

Що робити, якщо твій малюк цікавиться темою війни

Як навчити дитину виражати емоції

Після травм діти можуть закриватися, припиняти показувати будь-які свої переживання, емоції та думки. Однак головне завдання — навчити дитину виражати все, що вона відчуває.

Ірина Басіста пояснює, що найбільш ефективним способом навчити дитину розпізнавати і виражати свої емоції — вчити цього з раннього віку, відкрито говорити про свої емоції та відчуття. Нині є чимало мультиків та книг, які можуть допомогти батькам і дітям у цьому.

Батькам теж варто бути емоційно грамотними і починати з себе, з власного прикладу. Розповідати про свої емоції, цікавитися емоціями дитини, щоб це було нормою життя.

Так у кризові моменти рідним та психотерапевту не доведеться витягувати великими зусиллями відчуття з дитини. А в моменти вираження емоцій не забувай створювати атмосферу безпеки та підтримки, у жодному разі не свари сина чи доньку за відчуття, не знецінюй їх.

Я підтримую тебе, я розділяю твою злість, я радію разом з тобою, — такі і подібні фрази можна використовувати.

Як самостійно виховати психічно здорову дитину

Наслідком неправильного виховання дитини лише мамою може стати те, що її дорослий син може вирости надто залежним від її емоцій, бажань і думок, або таким, яких у народі називають “мамин синок”.

Звісно, самостійно виховати дитину — неймовірно важко. Від браку банальної фізичної допомоги до емоційного навантаження на матір. Аби син виріс психічно здоровим, незалежним і зрілим, мамі насамперед потрібно знати свої кордони і вміти сепаруватися. Що таке сепарація — ми вже розповідали.

У вихованні дитини, зокрема і сина, важливу роль відіграє психічне здоров’я мами та її здатність розставляти та дотримуватися своїх кордонів, не втручатися в кордони дитини (надто на етапі сепарації), вміння впоратися з сепараційною тривогою.

Сепарація — це повільний, але двосторонній процес. Як для дитини відділятися складно, так і мамі дитину відпускати.

Мамі потрібно мати і власне життя, свою зону інтересів, хобі, коло спілкування. Бо коли мама добре почувається, то може бути щасливою. У тому числі нормально справлятися з сепараційною тривогою, вчасно відпустити дитину у самостійне життя, поступово звикати до дорослішання сина чи доньки.

Як позбутися шкідливих патернів виховання

Насамперед зазначимо, що до шкідливих патернів виховання найчастіше відносимо такі:

• порівняння з іншими;
• стереотипні фрази;
• маніпуляції та шантаж дитини;
• авторитарність чи вседозволеність;
• гіперопіка;
• емоційна закритість та ігнорування дитини з її потребами;
• непослідовність, перекладання провини;
• завищені очікування.

Список може продовжуватися, однак ці риси можуть негативно вплинути на становлення дитини як особистості, змінити сприйняття світу, батьків, оточення, ставлення до проблем та викликів.

Психологиня Ірина Басіста нагадує, що у наш час у доступі є багато безкоштовної літератури, і батькам не варто нею нехтувати. Нові принципи та підходи у вихованні з’являються часто, а тому наші уявлення і практичні навички можуть застарівати.

Аби контролювати своє виховання та вплив на дитину, можна не тільки користуватися професійною літературою та корисними відео, а й брати сеанси у психолога, який підкаже, що можна скорегувати.

Що є токсичним, що є нетоксичним зверненням до дитини? Що є підтримкою? Як можна виховати максимально здорову дитину в плані кордонів зі здоровим розумінням власної самоцінності, зі здоровим розумінням цінності іншого?

Виховання дитини — це першочергово робота батьків над собою. Розуміння своїх сильних сторін та слабкостей.

Де шукати позитивні рольові моделі

Повертаючись до початку теми, де, наприклад, мама втратила чоловіка, а дитина — батька, постає актуальним питання рольових моделей. Адже втративши тата, син чи донька мають бачити позитивні чоловічі рольові моделі.

Ми перекладаємо дуже багато відповідальності на маму за свого сина. Не вона має шукати, а соціум повинен пропонувати чоловічі моделі, — пояснює психологиня.

Чоловіки з близького оточення родини мають ініціювати спілкування, яке піде на користь дитині. Це можуть бути вихователі, вчителі, родичі-чоловіки, хресні, друзі мами чи батька, дідусі тощо.

— Мама не може розв’язати всі проблеми свого сина, а природньо, що він шукатиме чоловічі рольові моделі у фільмах, казках, різних історіях, спортивних секціях, — додає Ірина Басіста.

Тут мамі варто лише направляти сина, допомагати вибудовувати стосунки з іншими чоловіками. Водночас ні мама, ні дитина не мають самостійно шукати такого спілкування, воно має бути природним.

Раніше ми розповідали, чи може мама показувати дитині емоційну вразливість.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.