“Дитина трьох років не чує моїх прохань. Як до неї достукатися?”

Батьки часто скаржаться на те, що дитині потрібно все повторювати сто разів. Проте їхня помилка полягає в тому, що вони сприймають дітей як маленьких дорослих. 

Якщо ти хочеш бути почутим/-ою, треба врахувати такі поради.

Слухай дитину

Ситуація: малюк хоче поділитися з мамою своєю, на його думку, важливою знахідкою у пісочниці. Але та розмовляє з подругою і просить почекати. 

Пояснення: діти вчаться у дорослих усьому, зокрема й комунікації. Важливо не те, як довго сидиш з малюком, а наскільки якісно ти це робиш. 

Рішення: спробуй на годину-дві повністю зануритися в гру і сфокусуватися тільки на спілкуванні з дитиною. Вона, певно, задовольнить свою потребу в увазі дорослих і захоче погратися самостійно.

Зоровий контакт

Ситуація: дитина захоплено грається, а мама в цей час до неї звертається. Малюк ніби не чує, через що мати дратується.

Пояснення: малюки мають лише гнучку одноканальну увагу. Це означає, що мозок дитини здатний сконцентруватися тільки на одному завданні. 

Рішення: перш ніж просити про щось, перемкни увагу дитини на себе. Присядь навпочіпки, подивися в очі (можна торкнутися або взяти за руку), звернися на ім’я. Якщо малюк старший за 3,5 роки, корисно попросити його повторити почуте.

Прості прохання

Ситуація: батько просить дитину зняти взуття, вимити руки та сісти за стіл. 

Пояснення: на думку дорослого, це просте і зрозуміле прохання. Але дитині до 3,5–4 років досить важко запам’ятати послідовність дій, нічого не пропустивши. Тому вона “застряє” у коридорі.

Рішення: розбивай складне завдання на прості. Давай дитині лише по одному короткому завданню. Наприклад, “зніми взуття”. Коли ця вказівка буде виконана, можна переходити до наступної. 

Прямі вказівки

Ситуація: дитина забула прибрати свої іграшки. Мама запитує її: “Ти ще довго сидітимеш у бруді?” 

Пояснення: діти розуміють усе буквально. Їм важко здогадатися, що мамине питання має на меті підштовхнути їх до дії.  

Рішення: дитина ще тільки освоює рідну мову. Тому всі прохання мають бути зрозумілі однозначно.  

Говори коротко

Ситуація: хлопчик стрибає з крісла на диван. У мами накипіло, і вона хоче припинити небезпечну поведінку сина, тому говорить: “Сашо, скільки разів тобі можна говорити, не роби цього! Ти вже забув, як розбив ніс, хочеш ще раз впасти?”

Пояснення: вислуховуючи довгу нотацію, малюк плутається в словах і забуває, про що йдеться. 

Не нагадуй дитині минулі “гріхи” і не лякай майбутніми неприємностями. Маля живе тут і зараз, тому немає сенсу намагатися вплинути на нього довгими поясненнями. 

Рішення: найкраще в такій ситуації говорити коротко і по суті: “Стрибати з крісла не можна, це небезпечно”.

Не кричи

Ситуація: після скандалу дитина вибачилась і сказала, що все почула і зрозуміла. 

Пояснення: насправді її головною метою було уникнути покарання, адже крик викликає тривогу і страх, що знижує здатність мислити. 

Рішення: будь послідовним/-ою у своїх словах та діях. Якщо дитина зрозуміє, що випросити годину мультиків неможливо, вона перестане ігнорувати прохання вимкнути телевізор.

Читати на тему

Правило трьох “П”: корисний бонус для батьків у вихованні дитини

Мрія більшості батьків — зростити дитину вихованою і самостійною. Розповідаємо, яке правило може допомогти їм у цьому.

Не чекай негайної зміни поведінки

Ситуація: мама гуляє з дитиною на вулиці, але вже час іти додому. Малюк ніяк не може відірватися від гри на вулиці.

Пояснення: американська педагогиня Мері Бадд Роу виявила, що діти сприймають сказане із затримкою у кілька секунд. 

Причиною цьому є те, що довільна увага формується лише до 6-7 років. Це означає, що дитина поки не може швидко перемкнутися з одної теми на іншу. 

Рішення: дай малюкові запас часу. Домовся, скільки разів вона може з’їхати з гірки перед тим, як іти додому. У цьому разі твоє прохання почують.

Не використовуй заперечення

Ситуація: батьки постійно використовують фрази по типу: “Не лізь у калюжу!”, “Не грюкай дверима!” 

Пояснення: дитина пропускає частинку “не” і сприймає батьківську заборону як привабливу пропозицію.

Рішення: запропонуй дитині цікавішу та безпечнішу альтернативу. Наприклад: “Спробуймо  обійти калюжу по цьому вузькому бордюрчику?”

Не смикай

Ситуація: мама постійно робить зауваження дитині та смикає її навіть без причини.

Пояснення: тривожна мама відчуває постійний страх за малюка, що призводить до гіперопіки. І рано чи пізно втомлений від напосідань малюк починає сприймати мамині слова просто як фон.

Рішення: порахуй, скільки разів на годину ти робиш дитині зауваження. Які з них можна було б і не робити? Не смикай малюка з будь-якого приводу, а намагайся бути поруч у час його особливої активності.

Батьки вчать нас моделей поведінки та ставлення до світу, які ми наслідуємо, навіть ставши дорослими.

Проте дехто змушений рости в атмосфері прихованого чи безпосереднього насилля. Читай поради психолога, як порозумітися з токсичними батьками.